У понеділок, 30 червня, сусідня Польща завершує піврічне головування у Раді Євросоюзу (ЄС), передаючи кермо правління Данії. Звітуючи про успіхи, у Варшаві визнають, що вдалося не все. Натомість у Копенгагені вважають, що польські прогалини їм подолати цілком під силу. Деталі – далі в матеріалі.
Минулої суботи, 28 червня, у Києві з прощальним візитом побував без п’яти хвилин екс-президент Польщі Анджей Дуда. 53-річний Дуда за роки повномасштабної російсько-української війни не раз приїздив до України і далеко не раз засвідчував у практичній площині підтримку Києва. На фініші президентства Володимир Зеленський відзначив польського колегу орденом Свободи – державною нагородою України, встановленою для відзначення громадян за видатні та особливі заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності.
Водночас видатними досягненнями хизувався днями прем’єр Дональд Туск, підбиваючи підсумки головування Польщі у ЄС. «Завершуючи польське головування, я можу з гордістю сказати: практично все, про що ми в Польщі мріяли багато років тому, тепер стало європейською реальністю, і Польща відіграла в цьому дуже важливу роль», - наголосив пан Туск. Насамперед він мав на увазі домовленості у сфері безпеки (збільшення оборонних видатків до рівня 5% ВВП), досягнуті під час піврічного польського головування. Крім того, очільник польського уряду звернув увагу на запуск Європейської програми оборонної промисловості (EDIP) та програму SAFE, в рамках якої на європейську оборону «у вигляді легкодоступних кредитів під низькі відсотки» буде виділено €150 млрд. І це, як наголосив польський прем’єр, «тільки початок».
Очевидно, що продовженням займеться наступний голова Ради ЄС – Данія. Гасло її головування говорить саме за себе: «Сильна Європа у світі, що змінюється». В підготовленій офіційним Копенгагеном програмі дій на найближчі півроку наголошується, що «ЄС стикається з новим міжнародним порядком, що характеризується невизначеністю, глобальною стратегічною та економічною конкуренцією, а також зростанням кількості конфліктів», тому «до 2030 року ЄС має бути здатним захистити себе». Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен раніше неодноразово називала «переозброєння Європи» головним пріоритетом. До речі, приклад без пекової лінії Данії є вельми і вельми показовим. Понад три десятиліття ця країна відмовлялася від участі у загальноєвропейській безпеці, але в червні 2022 року на референдумі було вирішено викинути цю стратегію на смітник історії. Як було заявлено, «мотиватором» тут виступила агресія путінської Росії відносно України.
Нещодавно пані Фредеріксен констатувала, що Данію більше не можна вважати частиною «ощадливої четвірки» - неформальної коаліції, яка останніми роками виступала проти розширення бюджетних видатків Євросоюзу. Крім Данії, такої позиції дотримувалися Австрія, Нідерланди та Швеція, але й вони поступово коригують свої підходи. Зокрема, на саміті НАТО, що відбувся 24-25 червня у Гаазі, Данія, Нідерланди та Швеція разом з іншими союзниками по Альянсу погодилися до 2035 року підвищити витрати на оборону до 5% від ВВП їхніх країн. Австрія, яка не входить до Північноатлантичного Альянсу, також систематично підвищує витрати на оборону – щоправда наразі мета – це лише 2% ВВП до 2032 року.
З усіма вище окресленими безпековими процесами нерозривно пов’язана інша пріоритетна для Копенгагена тема на час його головування у ЄС – це підтримка України. І тут, як прогнозують експерти, Данія жодним чином не поступатиметься Польщі, а, можливо, стане ще більш активно-пробивною, аніж сусідня держава. До речі, нещодавно на полях саміту НАТО у Нідерландах прем’єрка Данії Метте Фредеріксен зустрілася з українським президентом, обговоривши деталі планів щодо спільного виробництва озброєння на території королівства. За словами Володимира Зеленського, Данія стане першою країною, з якою Україна запустить подібний проєкт.
Напередодні настання 2025 року Володимир Зеленський зазначав, що «головування Польщі, а в другій половині року Данії має стати історичним для України». «Ми маємо вступити до Євросоюзу. Наступного року ми маємо досягти максимуму під час переговорів», - зазначав тоді господар Банкової. Минуло півроку, а про надсерйозний прогрес говорити, на жаль, не доводиться. У лютому Угорщина заблокувала початок предметних переговорів з Україною про вступ до ЄС. У середині червня у польському МЗС визнавали, що процес зупинився. У Варшаві обіцяли боротися до останнього дня свого головування, але давали зрозуміти, що швидше варто розраховувати на те, що це питання дістанеться «у спадок» Данії. «На жаль, Угорщина блокує усі ключові питання щодо України. Але ми намагатимемося чинити на неї якомога більший тиск», - зазначала нещодавно датський міністр у справах Європи Марі Бьєрре.
Що ж, час покаже, як далеко в цьому тиску не на словах, а на ділі піде головуюча у ЄС Данія. Тут слід зауважити, що будь-які спроби покарання Угорщини за її неадекватну позицію по Україні в рамках ЄС блокує влада Словаччини. Через цей міждержавний тандем, до речі, минулого тижня Євросоюз так і не зміг прийняти 18 пакет антиросійських санкцій, до чого європейських політиків наполегливо закликав Володимир Зеленський, звертаючись до учасників саміту ЄС по відеозв’язку.
Не ставши стопорити продовження на чергові півроку антиросійських рестрикцій, що вже діють, словацький прем’єр Роберт Фіцо наклав вето на нові санкції проти Москви. На його думку, запропоновані санкції, що зачіпають енергетичний сектор, загрожують Братиславі збитками в розмірі €20 млрд. Крім того, Фіцо, підтриманий угорським прем’єром Орбаном, виступив проти пропозиції Єврокомісії – стратегії REPowerEU, яка передбачає обов’язок країн-членів ЄС відмовитися від російського газу до 2027 року, а ще через три роки – і від ядерного палива. Братислава та Будапешт зажадали, аби для них схвалили виключення з правил або ж виділили з бюджету ЄС кошти на подолання залежності від російських енергоносіїв.
Одним словом, у Данії, як до цього часу у Польщі, на час головування в ЄС проблемних нюансів, пов’язаних, зокрема, з викрутасами Угорщини та Словаччини вистачатиме з головою. Між тим Копенгаген у рамках євро головування матиме й чимало інших проблем. Наприклад, вибудовування відносин із США, які за президента Трампа відрізняються максимальною непередбачуваністю. Пікантність ситуації додає те, що на чолі ЄС стає королівство, частиною якого є Гренландія – острів, претензії на який старий-новий очільник Білого дому висловлював неодноразово. Ба, більше – Трамп навіть не виключав можливості застосування військової сили для здобуття контролю над островом. Видання Politico напередодні повідомило, мовляв, деякі європейські дипломати та офіційні особи побоюються, що Трамп може використати данське головування для «здійснення своїх провокацій». У Копенгагені ж, продовжило видання, «сподіваються уникнути словесних суперечок або, що ще гірше, війни з президентом США».
Хай там як, але про гренландське питання у програмі головування Данії не згадується ні сном, ні духом. Натомість чимало уваги в документі приділено іншій дискусійній темі – скороченню потоку нелегальних мігрантів до Європи. «Не можна допустити, щоб нелегальна міграція загрожувала європейській згуртованості. Ми маємо покласти край небезпечним подорожам до Європи та забезпечити повернення людей, які не мають легального статусу проживання», - йдеться у програмі головування Данії у ЄС. Як випливає з документу, одним із ключових напрямків роботи Данії стане просування ідеї створення «центрів повернення» - спеціальних таборів за межами Євросоюзу, де перебуватимуть мігранти під час розгляду їхніх заявок. До речі, такі центри вже були створені в Албанії за угодою з Італією, але ця ініціатива зіштовхнулася з серйозними юридичними перешкодами та неабияким обуренням правозахисників. Утім Данія, судячи з програми її головування у ЄС, спільно з Італією спробує переконати решту 25 країн-членів Євросоюзу, що саме такий варіант для Європи, яка страждає від неконтрольованої міграції, - найкращий та найоптимальніший з усіх потенційно можливих.
Автор: Тетяна Мішина
