Відомий майстер українського шансону, Гарік Кричевський, продовжує дивувати своїх прихильників не тільки музикою, а й літературним талантом. Його відверта автобіографічна збірка "Ангели в білому" вже встигла стати одкровенням для багатьох, а тепер готується зазвучати по-новому.
ForUA отримали унікальну нагоду першими познайомити читачів зі свіжими уривками цієї щирої та глибокої книги українською мовою. У своїх новелах Кричевський ділиться особистими переживаннями, майстерно поєднуючи відвертість із дотепним гумором та іноді навіть гіркою іронією. Це робить його історії неймовірно живими та близькими кожному.
"Радий анонсувати спеціально для ForUA уривки новел з моєї книги «Ангели в білому» українською", — повідомив артист, відкриваючи нову сторінку у спілкуванні зі своїми шанувальниками.
Не пропустіть ексклюзивні публікації ForUA, щоб першими прочитати ці особливі уривки з книги "Ангели в білому" українською!
Мешканці «трьошки»
З матеріальної точки зору, робота цілковито влаштовувала мене, але хотілось більшого занурення власне у саму медицину.
Я доволі швидко ознайомився з основами клінічної психіатрії. Як правило, хворим призначали лікування Аміназином і Галопередолом; у особливо важких випадках застосовували електрошокову терапію, яка приголомшувала своєю жорстокістю: через головний мозок пацієнта пропускали електричний струм, викликаючи судомний напад. Процедура нагадувала тортури у застінках гестапо, але у деяких випадках це був єдиний спосіб допомогти хворому.
Два рази на рік (весною і восени) у відділення на лікування надходив студент політехнічного інституту, професорський син Саша Степанов: високий блондин з прекрасною фігурою плавця, який страждав на шизофренію. На щастя, він відчував, коли у нього почнеться загострення, і добровільно приходив на госпіталізацію.
У Саші було незавидне прізвисько – Гітлер.
Коли хвороба ішла на рецидив, Саша не міг спати, ставав агресивним і розмовляв виключно німецькою, скидаючи руку догори у нацистському привітанні.
«Хайль Гітлер!» – вигукував кожні дві хвилини комсомолець Саша. І, врешті-решт, приходив момент, коли Гітлера доводилося закривати у палаті для буйних, де вже знаходилися інші, не менш «серйозні» люди: Маршал Жуков – у повсякденному житті бувший главбух СУ-24, Анатолій Вадимович Бєлих; Володар Всесвіту Гвілдор – хворий Ерік Маргуліс (інженер-електронщик Ерік став Гвілдором після того, як у черговий раз отримав відмову на в’їзд до Ізраїлю); був у палаті і агент британської розвідки MI6, Кім Філбі, а по-нашому – Василь Федишин.
Прив’язаний до ліжка, Саша-Гітлер кричав: «Помста не за горами! Лицарі Великого Рейху знайдуть і покарають усіх партизан!». Партизанами Саша називав усіх санітарів, лікарів і пацієнтів відділення.
Вже за два-чотири сеанси електрошокової терапії, хвороба тимчасово відступала, і Гітлер перетворювався на звичайного студента машинобудівного факультету Сашу Степанова. Однак, із завидною регулярністю, щоразу восени і навесні, Саша повертався до лікарні усім печально-відомим Гітлером…
Серед пацієнтів відділення виділявся іще один персонаж із постійних клієнтів – Валєра Попільничка. Попереджаю, розповідь не для слабодухих – особливо чутливим раджу перегорнути цю сторінку!
Певний час Валєра не привертав моєї уваги: пацієнт був спокійним, доброзичливим і поводився доволі замкнено. Але , як і у всіх хронічних, у Валєри було прізвисько. І називали його – «Попільничка».
У період загострення, Валєра багато палив. Здавалося б, що у цьому особливого? Але проблема полягала у тому, що отримані в результаті недопалки він гасив виключно на голівці свого члена! При цьому, він не кричав, не стогнав, а блаженно посміхався!
За кілька подібних сеансів, слизовий покрив голівки статевого органу перетворювався на суцільну виразку, але це не зупиняло Людину-Попільничку: він, із сяючою посмішкою, мужньо продовжував гасити сигарети на своїй багатостраждальній плоті. Лікували його одночасно і психіатр, і уролог.
Якось Валєра попросив у мене сигарету.
- Курити хочеш? – моє запитання було риторичним.
- Та нє! – чесно відповів Валєра. – Залупа чешеться, придушу бичок – може легше стане!..
За деякий час я звик до особливого клімату психлікарні, налагодивши комунікацію з деякими пацієнтами.
Одного разу, я звернув увагу на корпулентного чоловіка років шістдесяти, який не зводив із мене очей. Пацієнт усміхався, стрімко наближаючись до мене із солідною папкою, заповненою листками формату А4.
Поет Микола Коровай писав вірші, поеми і римовані катрени, нав’язливо читаючи свої твори усім, хто потрапляв у його поле зору.
Благаючи послухати нового вірша, Коровай міг годинами ходити слідом за мною. А щоб ви зрозуміли рівень поезії, я наведу одного із шедеврів Коровая, який залишився у моїй пам’ яті:
«Усі солдати, під дією води,
Перетворилися на вони, бони,
Пляшки і купони!..»
За іронією долі, через сім років, у розпалі «перебудови», наші гроші і справді перетворилися на купони.
Творив Коровай в основному вночі, вдень набридав пацієнтам і персоналу, а особливо невезучим пощастило прослухати його, доволі велику поему «Крига».
«Крига» – так називався твір про гуцульського хлопця, ударника праці і комсомольця. Одного разу гуцул-комсомолець прогулювався біля, вкритого кригою, озера і почув крик про допомогу. Під кригу провалилася дитина! Без вагань, Комсомолець кинувся у ополонку. Дитину герой врятував, а сам – помер від застуди!
- Було би логічніше, якби хлопчина сконав від пневмонії. – насмілився зауважити я. – Від застуди, як правило, не помирають.
- Що таке пневмонія? – запитав Коровай, насупившись.
- Запалення легенів!
- Ні. – категорично заперечив Коровай. – Він помер від застуди, тому що вода у ополонці дуже холодна!
Більше я не сперечався…
Одного разу у поета викрали рукопис – учнівський зошит у косу лінію. Припускаю, це зробив хтось із пацієнтів, добряче втомлених творчістю поета. Незабаром, Микола прочитав з інтонацією Маяковського:
«Поцупив поему гівнюк і скурвай !
Та нову напише поет Коровай!»
До дня смерті Джона Леннона, Коровай написав хокку:
«Довговолосого Бітла
Вбила жирна біда!
Японка-дружина живе-бігме!
Та, зізнаюся, що серед шедеврів Коровая був і той, який я цитую і досі:
«На широку голосину,
Генерал дає наказ!
У тарілці волосина!
Значить, кухар – ПІДАРАС!»
Єдиним і насправді відданим шанувальником поета вважався шизофренік-онаніст Сергій Коваль. Будь-які емоції (як позитивні, так і негативні) викликали у Сергія ерекцію, після чого він починав активну мастурбацію, незалежно від місця і часу.
Сергій міг годинами мастурбувати біля вікна, милуючись, вкритими памороззю, вітами одинокого каштану, або просто рукоблудити під ковдрою, роздивляючись світильник на стелі лікарні. Коли Коровай читав вірші, Сергій негайно починав мастурбувати, тим самим демонструючи блаженний захват відданого шанувальника.
У третьому відділенні облаштували доволі затишний хол з кольоровим телевізором «Електрон». На той час це здавалось надсучасним.
Пацієнтам дозволялося дивитися телевізор декілька годин на день.
Якось у холі зібрався аншлаг: виступав Генеральний секретар ЦК КПРС, Леонід Ілліч Брежнєв. Промови Брежнєва користувались колосальним успіхом у пацієнтів. Найбільш популярним висловом генерального секретаря був: «Соціалістичні країни ідуть прямим курсом нога в ногу!» У його ж виконанні він звучав приблизно таким чином: «Сосиски-країни ідуть прямим курсом нагавно!».
Хворі збирались у холі, уважно слухаючи Брежнєва. Багато хто підсміювався із дефектів мовлення «дорогого Леоніда Ілліча».
За декілька хвилин після початку промови Генсека, уважно слухаючи, Сергій дістав член і почав мастурбувати. Пацієнт Коваль дивився у екран очима, повними любові і поваги до вождя, у той час як його руки ритмічно пересмикували затвор.
- Молодець! – похвалив Сергія Зюма. – Думаю, не кожна людина у Радянською Союзі може безкарно дрочити на Брежнєва!..
Попередню новелу читайте тут.
