Шанувальники Гаріка Кричевського, зірки українського шансону, отримали нагоду познайомитися з новою гранню його таланту. Відомий музикант продемонстрував неабиякий літературний хист, написавши автобіографічний твір "Ангели в білому". Цей бестселер, що викликав значний резонанс, тепер вперше стане доступним українською мовою, гарантуючи читачам глибокі емоційні переживання.
ForUA отримав ексклюзивне право першим представити публіці фрагменти цієї відвертої книги. У своїх розповідях Кричевський майстерно балансує між відвертістю, властивою йому іронією та гумором, ділячись особистими спогадами, які, завдяки своїй щирості, стають близькими та зрозумілими кожному читачеві.
Запрошуючи читачів у свій літературний вимір, артист зазначив: "Спеціально для ForUA із задоволенням анонсую уривки новел з моєї книги «Ангели в білому» українською".
Слідкуйте за оновленнями на ForUA, щоб не пропустити публікацію перших уривків із "Ангелів у білому" українською.
Змій
Одного разу у нас з’явився дивний чоловік .
Я би не здивувався, коли би побачив щось подібне у психіатричній лікарні, але аж ніяк не на станції швидкої допомоги.
Худий, смаглявий брюнет років сорока, з довгим волоссям і непропорційно великим орлиним носом, він крадькома пересувався подвір’ям, підозріло озираючись навкруги. За інших обставин, можна було би припустити, що людина ця – не хто інакший , а індіанець із племені Черокі.
Одягнений він був у стилі хіпі шістдесятих: протерта до дірок замшева куртка з бахромою і яскраво фіолетові кльоші, а доповнювали образ туфлі на високій платформі, пофарбовані у ніжно-блакитний колір. Ймовірно, чоловік сам розмалював їх масляними фарбами.
Індіанець пересувався територією станції хаотично, озираючись, як зацькований звір. Іноді дивний тип сідав навпочіпки, фокусуючи погляд на асфальті, можливо, намагаючись таким чином віднайти сліди диких тварин або бліднолицих…
Оглянувши автівки, «індіанець» зазирнув у санітарську, потім блискавично підійшов до гаража, уважно спостерігаючи за роботою механіків, тоді – повернувся назад до авто, постояв декілька хвилин, роздумуючи про щось своє, а потім повторив алгоритм руху, починаючи з приміщення для молодшого персоналу.
Як пізніше з’ясувалося, цим дивним персонажем був лікар на прізвисько Змій. Коли бути більш точним, то: Чингачгук – Великий Змій. І, зізнатися , я навіть приблизно не пам’ятаю, яке ім’я було у нього насправді.
Ветерани станції розповідали історії про Змія, які здавалися мені абсолютною вигадкою або (як мінімум) сильним перебільшенням, і, маючи за плечима гіркий досвід роботи з Чергашвілі, я покладався на янголів-охоронців, здатних захистити мене від сумнівного задоволення зустрітися зі Змієм на чергуванні. Але, на жаль, надії мої не справдилися.
Одного дня, заступивши на чергування, я побачив лікаря Змія на передньому сидінні у властивій йому повній своїй красі: з-під неохайного халата лікаря було видно яскраву гавайку, що повністю «відповідало» порі року – був початок лютого. Але, всупереч очікуванням, спочатку поведінка Змія видавалася цілком адекватною, до того ж, по усьому відчувалося, що він – досвідчений спеціаліст.
Бригада працювала у звичайному режимі. Щоправда, оцінивши на перший погляд зовнішній вигляд лікаря, деякі пацієнти насторожувалися, але коли Змій починав професійно виконувати свою роботу, усе ставало на свої місця. До того ж, він був не проти «бомбування», і я вже подумав, що усі розповіді про нього – не більше ніж місцеві байки, викликані його неординарною зовнішністю, але нові обставини внесли свої корективи.
Насамперед, Змій розповів деякі небезінтересні факти про себе. Виявилося, що лікар не тільки чудернацьки виглядав, а й дуже нестандартно харчувався. Змій повідомив, що вже багато років дотримується суворої дієти: на сніданок і обід – тільки кефір із чорним хлібом, а на вечерю – виключно варена картопля. Інших продуктів його організм не отримував!
«То, бля, пиздець! – побивався водій Вася. – Від такої їжі можна і дуба дати!»
Отже, даремно я не довіряв розповідям «ветеранів»...
Промовистий епізод!
Дівчина двадцяти трьох років скаржилася на гострий біль внизу живота і у поперековому відділі. До моменту, коли бригада прибула на місце, біль зник так само несподівано, як і почався. Провівши пальпацію, лікар переконався, що симптоми Щоткіна-Блюмберга і Ровсінга негативні.
- На ваше щастя, це не апендицит! – запевнив хвору Змій і запропонував дівчині перелягти на живіт.
Лікар почав обстежувати хребет пацієнтки. Дійшовши до середини хребетного стовпа, Змій різко повернувся до мене і комічно висолопив язика. В його очах заіскрився розбишакуватий вогник. У моїй же голові небезпідставно промайнула думка, що лікареві не завадить доза дроперидолу.
- У вас був напад люмбалгії – защемлення нерву у поперековому відділі! – констатував Змій, клацнувши себе вказівним пальцем по кінчику носа. – Ви підіймали щось важке?
Дівчина замислилася.
- Не хвилюйтеся! Я зроблю вам масаж! – раптом, не дочекавшись відповіді, вигукнув він.
Як і у випадку з Чергашвілі, мене охопило передчуття чогось недоброго.
Змій, по-військовому блискавично, скинув туфлі, штани, халат, потім – гавайку, і залишився тільки у смугастих шкарпетках і строкатих домашніх труселях, на яких красувалися великі полуниці.
Я безпомічно тупцював біля ящика з медикаментами і спостерігав за тим, що відбувалося.
- Перевертайтеся на живіт! – командним тоном промовив лікар.
Змій спритно застрибнув на спантеличену пацієнтку і почав робити вочевидь нетрадиційний масаж.
- Навіщо ви роздягнулися? – насторожено запитала дівчина.
- Мені так комфортніше працювати! – сказав як відрізав, Змій. – Не хвилюйтеся, думайте про щось приємне!
- Відверто кажучи, важко розслабитися у такій ситуації. – зізналася вона.
Змій активно «шаманив » над тілом дівчини. Техніка його масажу була оригінальною не менше за самого лікаря: він погладжував, пощипував, бігав пальцями по тілу пацієнтки, бурмочучи собі під ніс щось незрозуміле, можливо, і справді шаманське. На обличчі у Змія була ціла буря емоцій – здавалося, що його фізіономія сама брала участь у процедурі, потішно реагуючи на власні ж дії.
Змій закінчив масаж через п’ятнадцять хвилин. Весь цей час я, наче заворожений, спостерігав за тим, що коїлося, ясно розуміючи, що дивний лікар конкретно «того!».
Я думав, що після доктора Чергашвілі, був готовий до всього, але Змій перевершив мої сподівання: закінчивши масаж, він відійшов від ліжка і чомусь став навшпиньки.
- Можна сходити у ваш душ? А то я трохи спітнів. – запитав Змій, з викликом поглянувши на мене.
- Душ?.. Звісно… Я вас проведу…
Пацієнтка вже нічому не дивувалася. Мені здалося, що дівчина перебувала у шоковому стані від лікаря, його полуничного спіднього і масажу з елементами комічної еротики.
Змій пішов у ванну кімнату, а я похмуро вивчав поглядом недбало покинуті, ідіотські фіолетові штани і розмірковував про абсурдність ситуації. Безумовно, Змій був психом! Залишалося тільки питання: соціально небезпечним психом або просто місцевим диваком?
Поки він мився у душі, дівчина мовчки сіла в крісло біля журнального столика і з неприкритим співчуттям у погляді, запропонувала мені випити чаю.
Я відмовився. Мені хотілося, щоб це чергування скінчилося якомога швидше.
Натомість, Змій мився не менше тридцяти хвилин! І нам обом залишалось тільки сподіватися, що він не мастурбує у душі…
Дорогою на станцію, я дещо роздратовано запитав у лікаря:
- І часто ви приймаєте душ на викликах?
Змій здивовано поглянув на мене, і його, і так вузькі очі, звузилися до розміру очей корінних жителів Чукотки. Він не відповів одразу, тільки хвилин за п’ять байдуже промовив:
- У мене вдома ремонт, води гарячої немає. Доводиться митися на роботі. А громадські лазні я не люблю – там можна грибок підчепити.
Якось зі Змієм стався курйозний випадок, який перетворився на культову байку швидкої! Лікареві випала почесна місія працювати у новорічну ніч, а нічне чергування 31-ого – це особливий фарт!
У той день персонал станції активно проводжав старий рік: хтось із лікарів притягнув із собою ящик шампанського, Фельдшер Сеньчук поділився чималим шматком полядвиці і палкою «Московської» ковбаси, але головний подарунок усім зробила завідувачка аптечним складом Бортко – два літри чистого медичного спирту!
Отримавши таке добро, санітар третьої бригади Полуніца приготував фірмовий напій «Клятва Гіппократа». Рецепт його був простий: у рівних пропорціях змішати спирт і воду, додати глюкозу і лимонні кірки. Було прийнято колективне рішення залишити шампанське на куранти, а розпочати – саме з «Клятви Гіппократа».
Спочатку Змій відмовлявся, мовляв ще ж працювати всю ніч, але цей аргумент не знаходив підтримки колективу.
- Ви, лікарю, не бздіть! – наполягав завгар Редько. – Головне, не робіть дихання рот в рот, а то клієнт захміліє! Не пити у новорічну ніч – страшний гріх!
Здавалося, навіть природа була на боці трудівників п’ятої станції: викликів було небагато, бригади їхали і доволі швидко поверталися, як правило, з «підкріпленням». На загальному столі, який сервірували у червоному куточку, з’явився молдавський коньяк «Білий лелека», пляшка «Столичної» і «Мартіні».
- Цю хрєнь женуть із полину! – зі знанням справи констатував санітар Полуніца. – Чистим не зайде – треба розвести спиртом!
Розвели! Адже авторитет Полуніци у цих справах вважався абсолютним, а ще на станції подейкували, що він похмеляється 5% розчином йоду… З легкої руки завгара Редько, напій миттєво отримав назву «Коктейль Полуніци».
Після третього коктейлю, на здивування усіх присутніх, Змій дістав з кишені фіолетових штанів губну гармоніку, після чого, фальшиво, але впізнавано зіграв «Jingle Bells». Його обличчя вкрилося червоними плямами, а орлиний ніс забарвився у теракотовий колір.
- За мистецтво! – завгар Редко підняв гранчака з коктейлем і тої ж миті драматичним баритоном затягнув «Чорного ворона».
- Неважливо, що пити, а важливо – з ким і де! – по-філософськи, вичавив із себе медбрат Антонюк, розливаючи залишки «Клятви».
- А танці будуть? – ніжно запитала розпашіла, повна блондинка Люба.
- Навіщо тобі танці, Люба? – запитав завгар. – Хочеш, я тебе із без танців ощасливлю?
- Щасливка у тебе маленька! Знайшовся тут, коньок-єбуньок!
Під куранти прийшла і черга шампанського…
Медики чаркувалися гранчаками, чайними горнятками і іншим посудом, який був під рукою. Молода лікарка Оксана Скирда зависла у надто довгому поцілунку з лікарем Яном Єфимовичем Шварцманом.
- Шо, Оксана Романівна! – єхидно говорив Редько. – Хочете наступний Новий рік в Ізраїлі справляти?
- Непоганий варіант. – зауважив Шварцман. – Тим паче, що в Ізраїлі Новий рік восени!
- Все у вас не так! – бідкався Полуніца, запиваючи шампанське «Клятвою». – Вже б могли хоч Новий рік залишити у спокої! Так нє! Восени він у них!
«Сьома, на виїзд! Сьома, на виїзд!»
Казенний голос станційного репродуктора викликав секундну паузу, а потім, нетвердим кроком, Змій і тридцятилітній санітар Кирило рушили до Рафіка сьомої бригади.
Водій Орест реально оцінив ситуацію:
- Вам, мужики, проспатись б не завадило! Накатають на вас скаргу, зуб даю!
- Спати на пенсії будем! – філософствував Кирило. – Сон – це спроба організму вкрасти у душі біологічний час!
Санітар Кирило щиро вважав себе невизнаним художником. До того ж, невизнаним тимчасово. «Колись мої роботи будуть коштувати грошей!» - полюбляв повторювати він. – «Усі видатні майстри з’їли свою купу лайна, моя ж купа – це п’ята станція!».
Поки автівка котилася на виклик, лікар зовсім розвезло: Змій різко розвернувся і запитав у Кирила, який дрімав на ношах:
- Як ви думаєте, абстрактний експресіонізм продовжить звільнення мистецтва від контролю розуму чи ні?
Санітар припіднявся на ношах і, прокашлявшись, запитав хриплуватим баритоном:
- Лікарю, ви їбанулись?
- Все з вами ясно! – Змій істерично почухав слуховий прохід лівого вуха мізинцем. – Кричуща бездуховність, помножена на завищену самооцінку!
Біля першої години ночі, бригада під’їхала до будинку номер п’ять по вулиці Шухова. Майже у всіх вікнах горіло світло. Smokie шматували душу пам’ятним «What can i do?!». Поверхом вище, народ розважався під «Sunny» Boney M.
- Беремо ноші! – буркнув Змій. – Травма ноги, може перелом.
- Яка нахрєн травма? – обурився Кирило. – Ми ж – кардіологічна!
Змій презирливо блиснув п’яними, вузькими очима.
- Ви, шановний, багато теревените, як для посади, яку займаєте! Краще б запропонували лікареві ковток живильного нектару!
Невдоволено бубнячи собі під ніс, водій і санітар узяли носилки, а Змій – ящик з медикаментами.
На другому поверсі Кирило запропонував перепочити. У під’їзді лунали музичні шедеври із телефільму «Солом’яна шляпка».
- Едель Лавіш! – зауважив Змій. – Визнаний геній!
- А ви – невизнаний! – Кирило вийняв із кишені халату солдатську флягу, заповнену «Клятвою». – Щоправда, я поки що теж невизнаний, зате заощадливий!
Зробивши по ковтку «живильного нектару», бригада піднялася на четвертий поверх.
- От тобі і Новий рік! – задихаючись, іронізував Кирило. – Ви, лікарю, фартовий мужик, з вами треба у карти шпилити!
На четвертому поверсі медиків зустрів усміхнений пацієнт років п’ятдесяти. Чоловік стояв на одній нозі, спершись на сувенірну бартку – таку вузьконосу сокирку, поширену серед мешканців Карпатських гір.
- Вибачте, братці, що обісрав вам свято! Рвонув до холодильника за «біленькою», зачепився за ніжку столу… Навернувся, словом… Сам не знаю, як так вийшло! Схоже, зламав «педаль».
- А він хоча б із почуттям гумору. – задумливо промовив Кирило. – А ти, Оресте, мало того, що не п’єш, та ще й причитаєш тут, як стара шмара.
- Що я причитаю? Я за кермом! – обурився водій.
Засунувши руки у кишені штанів і не виявляючи інтересу до ходу подій, Змій спостерігав за тим, що відбувалося. До того ж, у нього почався дивний нервовий тик, і здавалося, що лікар фліртує, підморгуючи одним оком.
- Ви не переживайте! – побачивши це, Кирило звернувся до чоловіка. – З лікарем усе добре. Випити людина хоче. Не знайдеться у вас чого-небудь?
- Знайдемо! – без особливого ентузіазму пообіцяв той, погладжуючи коліно на травмованій нозі. – Домашня «Зубрівка» підійде?
- «Зубрівка» – це можна! – Змій оптимістично включився у бесіду. – Не треба тільки нав’язувати мені збочинецькі форми ацетальдегіду!
- Кепські справи. – скептично відзначив Кирило. – Клієнта веземо на «восьму», а цього – терміново на станцію, відіспатися!
- Не командувати тут! – заволав Змій. – Ми не будемо примножувати ефект інсценування зцілення!
- Доктор, ви заїбали! – простосердечно вигукнув санітар. – Ваша справа – мовчати і слухати! Є вдома хтось? – звернувся він до постраждалого.
- Там кум мій спить, Андрюха! – чоловік розвів руками.
Спираючись на бартку, пацієнт повернувся із півлітровим бутлем «Зубрівки».
- Непогано! – промовив Кирило, занюхуючи алкоголь рукавом від халату. – М’яко заходить! Магія домашньої технології!
Змій пригнічено мовчав, перебуваючи у ступорі.
- Добро! Як тебе звати, солдатику? – санітар звернувся до постраждалого.
- Ілля…
- Падай на ноші, Іллюха! Їдемо!
- А що узяти з собою, мужики? – запитав пацієнт. – Може треба що?
- Спогади! – несподівано ожив Змій. – Тільки спогади мають реальну цінність у метушливому просторі життєвого шляху!
- Він у нас, бляха, ще й поет! – пояснив Кирило. – Ілля, ну ти ж доросла людина, візьми «Зубрівку»!
- Йоб вашу мать! – із надр квартири почувся невідомий, низький чоловічий голос. – Тихіше можна? Людям спати хочеться!
- Може, я сам спущуся, якщо зможу? – далекоглядно запропонував Ілля.
- Не можна! – категорично гримнув санітар. – Підеш сам – ще гірше буде! До речі, ви, лікарю, ногу пацієнтові не бажаєте оглянути?
Змій захитав головою із боку в бік.
- Що там оглядати? Була нога і нема ноги! Ногу не повернути!
- М-да… Сьогодні з нього мало користі. – Зізнався Кирило. – Треба їхати…
Ілля незграбно заліз на пошарпані ноші.
- Мужики, сподіваюсь, ви мене ж не впустите?!
- Усе у руках Божих! – вичавив із себе водій і перехрестився.
Лікар сумно поглянув на залишки «Зубрівки» у зеленій пляшці з-під «Жигулівського» пива.
- Більше не треба! – справедливо зауважив водій, помітивши його погляд. – Ви і так свій план перевиконали!
- Не вам мене судити! – відповів Змій, не знати чому показуючи водієві жест «victory». – «Но, видит Бог, излишняя забота – такое же проклятье стариков, как беззаботность – горе молодежи!» - процитував він .
- Гамлет! – кивнув Кирило. – Принц, бля, Датський!
Як на свою комплектацію, Ілля виявився досить важким. Покряхтуючи, зітхаючи і матюкаючись, Кирило і Орест протягнули носилки на один сходовий марш нижче. Змій ішов позаду процесії: через важкий ящик з медикаментами, який за звичайних обставин носить санітар, лікаря добряче заносило вправо.
На сходовому марші ноші не вписувалися у поворот і їх довелося піднімати над перилами. Зважаючи на те, що один із атлантів був добряче під градусом, зробити це було не так легко, як здавалося!
- На рахунок три – піднімаємо! – запропонував Кирило. – Раз… Два… Три!
Ноші злетіли догори над сходовим урвищем чеської п’ятиповерхівки. Усім серцем передчуваючи небезпеку, Ілля намагався міцно триматися за металічний каркас. Орест доволі вправно заволік передній край ношів у вузький простір між перилами і стіною. Здавалося б, найскладніше залишилося позаду, але саме цієї миті лікаря сильно хитнуло вліво, він намагався втримати рівновагу, але гравітація була безкомпромісною, і Змій закономірно покотився донизу, на усю печальну процесію.
Першою на фініш прибув ящик з медикаментами, сильно вдаривши санітара по нозі. Кирило не встиг оговтатись, як на нього, з карколомною кінетичною енергією налетів Змій! Композиція із тіл і предметів посипалася! Падаючи, Орест героїчно намагався втримати ноші, але марно: Ілля випав з них, безнадійно заволавши «їбаа-аать!», і скотився бетонними сходами, безпомічно обхопивши голову руками.
Знайшли пацієнта на сходовому марші другого поверху – він стогнав і невиразно бурмотів нецензурні слова.
Коли хворого доставили в ургентну травматологію, то з’ясувалося, що окрім переламу великогомілкової кістки, у Іллі діагностували вивих плечового суглоба, зламані два ребра, вказівний палець, тріщину поперекового хребця і струс мозку.
Тільки на щастя бригади, до всього вище перерахованого, у стражденного сталася ретроградна амнезія, і він так і не пригадав, що саме сталося тієї ночі…
Попередню новелу читайте тут.
