На бетонній терасі, поглинутій сутінками сільської місцевості, лунає музика та сміх. Це українські добровольці, одягнені в хакі-комбінезони, які готуються до чергової «спекотної ночі» — невтомної вахти в небі над Києвом. Їхнє завдання — збивати російські безпілотники, використовуючи зброю, що пережила десятиліття: старі кулемети, надані українською армією, повідомляє New York Times.
Нещодавнього суботнього вечора, як і щоночі, волонтери — від університетських професорів та будівельників до продавців — стояли напоготові на своїй базі в Переяславі, місті за 80 кілометрів на південний схід від столиці. Вони чекали сигналу про розгортання, який ознаменує початок чергової гонитви за невловимими ворожими цілями.
О 23:35 телефон Михайла, профспілкового представника вдень, задзвонив. «Ходімо!» — крикнув він, і команда миттєво рушила. Заскочивши у сірий пікап, Михайло та двоє його товаришів помчали вузькими дорогами. За лічені хвилини вони зупинилися біля відкритого поля, швидко встановивши три штативи: два для кулеметів, третій для бінокля нічного бачення та лазера. На планшеті, закріпленому на капоті пікапа, роєм світилися червоні трикутники, що позначали російські ударні безпілотники. «Троє прямують до нас», — сказав Михайло, чиє прізвище, як і інших членів екіпажу, не розголошується з міркувань безпеки. «Давайте почекаємо».
Ескалація атак та тактична еволюція Росії
На тлі посилення російських атак безпілотників на Україну, добровольчі бригади, подібні до переяславської, проводять безсонні ночі, намагаючись відбити ворожі рої. Минулої суботи, під час розгортання бригади, Росія запустила рекордні 472 безпілотники та хибні цілі по Україні. Цієї п’ятниці, за даними Повітряних сил України, відбувся черговий масований удар, що включав понад 400 безпілотників та хибних цілей, а також майже 40 крилатих та шість балістичних ракет, який став одним з найбільших обстрілів за час війни.
Військові аналітики зазначають, що Росія використовує масовані рої дронів для виснаження протиповітряної оборони України, створюючи «вікна» для більш важких для перехоплення ракет. Тактика росіян також еволюціонувала: дрони тепер часто літають на великих висотах, поза досяжністю кулеметів, перш ніж пікірувати на цілі. Вони постійно змінюють маршрут і містять численні приманки, щоб заплутати українські сили. За словами Юрія Ігната, речника Повітряних Сил України, останні атаки часто включали 60% ударних дронів та 40% імітаторів («Пародій»), що значно навантажує українські системи ППО.
Україна покладається на розгалужену мережу підрозділів для боротьби з дронами та ракетами, від застарілих кулеметів до передових західних систем ППО. Захист Києва, зокрема, значною мірою залежить від потужних американських систем Patriot, здатних перехоплювати керовані ракети. Однак, залучення неоплачуваних, легкоозброєних волонтерських бригад для збивання дронів свідчить про розтягнутість протиповітряної оборони країни.
Відповідь громади: формування мобільних груп
Підрозділ у Переяславі, тихому містечку на березі Дніпра, був сформований влітку 2023 року. Софія, колишня журналістка, яка тепер є повноцінним членом екіпажу ППО, розповідає, що місцеві жителі помічали російські дрони, що низько летіли вздовж річки, щоб уникнути радарів. «Ми їх побачили, почули та зрозуміли, що нам потрібно щось робити», – згадує Софія. «Все, що нам було потрібно, це зброя та боєприпаси».
Вони зібрали команду цивільних волонтерів, включаючи жінок, і звернулися до української армії. Військові надіслали їм стару зброю та провели базову підготовку. Все інше — форма, бронежилети, аптечки, пальне, їжа — фінансується самими волонтерами. Протягом останніх двох років вони поєднують денну роботу з виснажливими 12-годинними нічними змінами, переслідуючи дрони. Як вони самі зізнаються, кофеїн став їхнім найвірнішим союзником.
Олег Ворошиловський, командир підрозділу, пояснює, що протиповітряна оборона Києва структурована у вигляді трьох концентричних кілець. Його підрозділ відповідає за приблизно 32 кілометри найвіддаленішого шару, з завданням збивати наближувані дрони на ранній стадії та попереджати ближчі до столиці кільця про їхній рух.
Протягом майже двох років підрозділ покладався на кулемети Maxim часів Другої світової війни та кілька британських кулеметів vz. 59, розроблених у Чехословаччині в 1950-х роках. «Вони, можливо, старі, але вони ефективні», – стверджує пан Ворошиловський, демонструючи зброю на своїй базі, де збиті російські безпілотники виставлені поруч з реліквією радянського минулого — великим білим бюстом Леніна, що тепер стоїть обличчям до кута. Він зауважив, що колись «Максим» використовувався для збивання невеликих літаків: «Чим дрон відрізняється від одного з цих літаків?». Збивши близько 30 безпілотників, екіпаж нещодавно отримав новий, потужніший кулемет, Browning американської розробки, встановлений на пікапі, який вони планують використовувати після завершення навчання.
Безсонна Вахта та Нові Виклики
Під час суботньої нічної атаки, команда Михайла, встановивши зброю на штативах, чекала в непроглядній темряві, освітленій лише півмісяцем та зірками. Тишу час від часу порушувало квакання жаб та ухання сов. Раптом з півночі пролунав характерний звук кулеметів. «Дивіться! Там почалася метушня», — сказав Михайло, вказуючи на червоні трасери, що прорізали ніч, у супроводі прожекторів, що охоплювали небо. Пізніше над головою пролунав свист лопатей ротора — українські гелікоптери переслідували безпілотники.
Приблизно через годину очікування знайомий скрегіт, схожий на гудіння газонокосарки, змусив екіпаж заціпеніти. Це був російський ударний безпілотник. Хоча їхній радар його не показав, звук не залишав сумнівів. «Воно йде!» — крикнув Ярослав, професор ІТ, який лише кілька годин тому був членом екзаменаційного журі. Вони швидко зайняли позиції за гарматами. Ярослав повернув нічний бінокль, який виводив зернисте чорно-біле зображення неба на невеликий екран. Гудіння посилювалося, потім повернуло на захід, кружляючи навколо них. Не маючи змоги помітити дрон, екіпаж припинив вогонь, не бажаючи витрачати дорогоцінні патрони.
«Раніше російські дрони літали на висоті близько тисячі метрів, яку ми могли легко вразити», – пояснив Ярослав. «Зараз вони часто літають на висоті 2000 метрів. Наша зброя не може досягти цієї висоти».
Екіпаж передав інформацію про наближення дрона іншим підрозділам, що знаходилися ближче до Києва, і залишався напоготові. Ярослав зазначив, що їхня роль часто полягає не стільки в безпосередній стрілянині, скільки в спостереженні та координації дій з сусідніми командами. Він також додав, що робота стала більш ризикованою, оскільки російські дрони все частіше атакують підрозділи, яким доручено їх знищувати.
З настанням ночі члени екіпажу ввійшли у звичний ритм: сканування планшета для відстеження роїв, що просувалися в радіусі близько 190 кілометрів, займаючи позиції за першим дзижчанням і спостерігаючи, як небо освітлюється червоними трасерами.
На світанку, незадовго до 5-ї ранку, вони не зробили жодного пострілу. Проте, наслідки від десятків дронів, що прослизнули повз їхній периметр, вже були очевидні у стрічках соціальних мереж, які вони сканували: вибухи в Києві, палаючі будівлі по всій країні, поранені мирні жителі, яких терміново доставили до лікарень.
«Класична ніч», — підсумував Ярослав, його очі почервоніли від безсоння, що стало повсякденним для тих, хто стоїть на захисті українського неба.
