Стати регіональним лідером. 

Відмовитися від фраз на кшталт "це неможливо".

Отримати від НАТО сигнал про перспективу членства вже у 2022 році.

Це – лише частина вимог до українських послів та до керівництва МЗС України, що прозвучали на нараді під головуванням Володимира Зеленського. Причому ця нарада, що проходила у резиденції "Синьогора", справді відбулася геть інакше, ніж будь-коли до того. 

Оголошені напрямки роботи МЗС, безумовно, є правильними. Втім, не всі з вимог президента реально можливо виконати.

Та й деякі зміни у форматі наради є дискусійними – зокрема через те, що вони додатково "централізують" вертикаль влади та зменшують механізми комунікації між дипломатами та урядом і парламентом. 

А головне – те, що надаючи вказівки дипломатам, Зеленський та його команда одночасно докладають зусиль, щоби доручення президента лишилися невиконаними, а відносини з партнерами були обтяжені проблемами.

"Європейська правда" уважно стежила за зустріччю та дискусіями у Гуті.

А для тих, хто хоче на власні очі почути та побачити нові "Зе-вимоги", ми записали також відеоверсію вказівок президента.

...із затримкою "через Росію"

Володимир Зеленський, який неодноразово підтверджував свій імідж несистемного політика, який діє всупереч існуючих правил та встановлює свої, наприкінці року зробив це знову. Цього разу – в колі українських топ-дипломатів.

Нарада послів – це традиційний захід, який організовують чи у серпні, під День незалежності, чи у грудні, під Різдво, коли послам України з усіх куточків світу найпростіше запланувати свою поїздку додому. 

В Україні ці наради досі проводили раз на два роки; остання повноцінна зустріч відбулася у 2018-му. Після перемоги Зеленського традицію відразу спробували поламати.

У 2019-му тодішній міністр закордонних справ Вадим Пристайко планував зібрати загальну нараду позапланово, щоби пояснити послам пріоритети нової влади. Це справді мало сенс, адже не секрет, що значна частина послів на той час були прибічниками "традиційної" дипломатії, не голосували за Зеленського і не дуже розуміли, куди оновлене керівництво рухатиме країну.

Чого ж тоді це не вдалося зробити? Як свідчать джерела, на перепоні стала... Росія. Точніше, російсько-українські контакти.

Річ у тім, що на Банковій та Михайлівській вважали за потрібне зібрати послів вже після того, як Зеленський поспілкується з Путіним у Нормандському форматі, щоби ґрунтувати зовнішньополітичні пріоритети та вказівки послам на тому, про що вдасться домовитися.

От тільки Нормандський саміт, який Банкова мріяла провести ще у вересні, все відкладався, відкладався... А коли нарешті він відбувся у грудні – організувати грудневе зібрання послів було вже неможливо, і його відклали на наступний рік.

А далі "бахнула" пандемія, яка розірвала авіасполучення. 

Зрештою, у грудні-2020 загальну нараду послів провели... по відеозв’язку! (А ми всі вже знаємо, що таке "наради по зуму", доводити низьку ефективність цього немає потреби). 

Словом, нарада 2021 року стала першою повноцінною за президентства Зеленського. І проводиться вона геть в іншому контексті, ніж мріялося у 2019 році.

Про шанси на "потепління з Росією" вже давно серйозно не говорять; збереження щонайменше декларативного європейського та євроатлантичного вектора не викликає сумнівів навіть у тих послів, що були призначені ще за Порошенка; та й більшість послів за цей час змінилися, чинних призначив уже новий президент. 

Словом, Зеленський мав усі підстави звертатися до дипломатів як до своїх соратників. 

5 вимог для послів

"Доброго ранку, шановні дипломати. Та слова "вельмишановні" чи "ваші високоповажності" ми залишимо для інших зустрічей – протокольних, прохолодних та не дуже щирих".

Неформатна настанова для дипломатів, чи не так? 

Але саме цими словами Володимир Зеленський розпочав свою зустріч із послами України.

Та й загалом його промова була присвячена тому, щоби переглянути підходи до спілкування дипломатів із владою та до оцінювання ефективності. "Сподіваюся, стара дипломатична школа у ваших головах не заважатиме зрозуміти головні меседжі", – геть нетолерантно зауважив президент.

Отже, Зеленський оголосив чотири критерії, які стають ключовими для послів у їхній подальшій роботі.

Перший – це швидкість. 

"З надмірно консервативної, а тому дуже повільної наша дипломатія має стати жвавою й динамічною, тобто швидкою. Наразі у багатьох процесах Україна змушена наздоганяти. І це неправильно", – пояснив Зеленський, додавши, що критерії швидкості поширюватимуться геть на усе, включаючи вимоги якнайшвидше "розблокувати процес мирного врегулювання на Донбасі, повернути Крим, досягти членства в ЄС у найближчі роки й отримати дуже чітку часову перспективу від НАТО. Дуже конкретну. І хочемо її отримати у 2022 році".

Останнє, до речі, Зеленський прокоментував також окремо, пояснивши, на що саме розраховує у відносинах з Альянсом.

Очікування, м’яко кажучи, дуже круті, і президент це визнав. 

За його словами, бажання швидкого результату змушує Україну шукати шляхи його досягнення, тому другий критерій – креативність.

"Ми повинні не чекати, доки хтось вирішить наші проблеми за нас, а шукати й пропонувати щодня нові механізми, нові формати. Кожен з вас має піти далі традиційної політичної площини. Подумати, як допомогти Україні, крім звичайних щоденних закликів про збереження санкцій чи вступу до НАТО", – пояснив він.

Якщо це ще не очевидно, то Зеленський окремо виділив, що третій критерій – це амбітність. Але пояснив його дещо нестандартно.

На думку президента, амбітність – це не просто прагнення більшого. Це передусім оптимізм в оцінці перспектив того, що можливо зробити.

"Позбутися негативного, песимістичного мислення. Позбутися фраз "це неможливо", "цього не буде", "це не для нас", "це не нашого рівня". Позбутися комплексу країни третього світу. Будувати нову реальність, де Україна – драйвер і лідер процесів. Не бідний родич, який завжди щось у когось просить, а сильна, самодостатня країна"

Справді амбітне бачення, лишається тільки погодитися. Але чи можливо усе це втілити?

Зеленський впевнений, що так, тому визначив четвертий критерій: досягнутий результат.

Хоча, якщо покласти руку на серце, останній критерій не додає до роботи МЗС нічого нового. Зеленський не вимагає від усіх послів підтримки їхніми країнами вступу до НАТО та ЄС "вже завтра" (зрештою, не всі країни є членами цих блоків, та й серед держав-членів ситуація є різною – Литва підтримує нас не тому, що там посол кращий за посла в Німеччині).

Йдеться передусім про результати в економіці, торгівлі, інвестиціях тощо. А це – історія геть не нова: останні років 20 кожен новий міністр проголошує курс на економізацію зовнішньої політики. Зробив це і Дмитро Кулеба, представивши на нараді послів нову платформу для просування експорту за кордон за назвою NAZOVNI.

Є також п’ята зміна, чи то критерій, про який Зеленський не оголосив у своєму виступі, але який водночас є важливим і про який посли відгукуються добре. Це – ще більша увага до так званої "м’якої сили" України, культурної, публічної дипломатії.

Теж ніби нічого нового, цей пріоритет оголошує кожен новий міністр та глава держави, але нині є визначальна "деталь". Цей напрямок, схоже, зацікавив першу леді Олену Зеленську (яка особисто провела панель для послів, взялася за тренінгову програму для їхніх дружин тощо), що створило для "культурного" напрямку додатковий неофіційний імпульс.

Якщо ж коротко підбити підсумки оголошених у "Синьогорі" нових пріоритетів та доручень для послів, то в трьох словах вони звучатимуть так: "усе правильно, але…".

Вимагати та заважати

Ще одна новація, оголошена Зеленським під час наради послів – це те, що відтепер такі зустрічі будуть щорічними, а не що два роки. І щоразу вони проходитимуть у Івано-Франківську/Гуті, а не у Києві, як це завжди відбувалося досі.

Цей новий підхід має плюси, але й мінусів йому не бракує. Перш за все, він цементує централізацію української політики, її абсолютну залежність від президента та його офісу. Так, саме глава держави має визначати та спрямовувати зовнішню політику України, це записане в Конституції та не ставиться під сумнів, але наради послів у Києві давали можливість топовим дипломатам зустрітися також з багатьма міністрами, прем’єром, спікером та парламентарями тощо.

Прем'єр та спікер все ж прибули до Івано-Франківська на зустріч із послами на другий день наради - але це менше за перелік зустрічей, доступний у Києві. Переїзд до Гути суттєво звужує можливості для цього. Це напевно не було метою такого рішення, але треба бути чесним: воно створює проблеми.

Але повернемося до пріоритетів роботи української дипломатії, що їх проголосив президент. Задачі, які Володимир Зеленський поставив дипломатам, часом вступають у суперечність із реаліями української політики.

І стає значно менш важливо, що роблять посольства та машина дипломатії, якщо Банкова руйнуватиме їхню роботу так, як робить це зараз.

Це передусім стосується руху України до ЄС та НАТО.

Під час доволі тривалого виступу перед послами президент Зеленський кілька разів наголосив на тому, що Україна їде до ЄС та НАТО – але жодного разу не згадав про реформи, яких від України чекають у цих організаціях, які є обов’язковими на цьому шляху. 

А міністр закордонних справ Дмитро Кулеба під час одного з виступів перед послами закликав їх відійти від звичного для багатьох з них представлення України як "держави реформ", тобто держави, яка постійно реформується, але ще не завершила цей процес, а натомість оперувати терміном "держава можливостей". 

"Ми вже провели величезну кількість реформ. Досить представляти самих себе як державу, що ніяк не завершить своє реформування", – переконував міністр, пояснюючи, що це створює такий собі наратив "держави-невдахи"; натомість акцент має бути на можливостях торгівлі, інвестицій до України тощо .

І ніби все правильно. Але – особливо зважаючи на події останніх днів – це лише додає загроз нашому шляху на Захід.

Ані західні, ані українські дипломати, з якими спілкувалася ЄвроПравда, не розуміють, чому Банкова так цілеспрямовано зриває конкурс на голову спеціалізованої антикорупційної прокуратури; так само цього не розуміють друзі та лобісти України у державах ЄС та НАТО. Як пояснювати деструктивні дії Києва у Брюсселі, Вашингтоні та у столицях союзників – теж ні для кого не зрозуміло. 

Але можна з певністю констатувати: за збереження таких дій офіційного Києва про жодні очікування щодо зближення з Альянсом немає сенсу говорити.

Вимога президента до дипломатів про те, щоби на саміті Альянсу в Мадриді Україна отримала позитивний сигнал про своє членство, стає наперед нереалістичною. Її руйнує той-таки Зеленський руками свого офісу. І ніхто не може до ладу пояснити, чому та навіщо він це робить та чи розуміє він наслідки таких дій.

Сергей Сидоренко, Европейская правда

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время