Три хвилі роздержавлення - і 66 млрд євро в бюджеті. Чому досвід роздержавлення у Франції настільки показовий для України

Цього року багато хто з українців вперше почув термін «лібертаріанство» як позначення ідеології парламентської монобільшості. Тепер же з лібертаріанським монетаризмом, який в країнах Європи то хвалять, то критикують з кінця 70-х років минулого століття, доведеться познайомитися на практиці. Його суть - у використанні ринкових важелів для потужного економічного ривка.

Одним з ключових інструментів європейських урядів, які бажали вивести свої національні економіки на якісно новий рівень, було роздержавлення, тобто приватизація державних підприємств.

Найбільш показовим і повчальним для України є досвід Франції, яка після Другої світової війни і до сьогоднішнього дня пережила кілька хвиль націоналізації, а потім успішної приватизації підприємств. Чому цей досвід так важливий для нас?

Тому що в кінці 70-х років минулого століття французькі чиновники і представники великих ділових кіл почали розуміти: приватизація підприємств, що були раніше націоналізовані,- один з небагатьох варіантів підвищення ефективності економіки. Або, простіше кажучи, щоб наздогнати Німеччину, США і Японію, французам потрібно було зробити ривок.

Тепер такий ривок час зробити й Україні.

Без гасел і маніфестацій

Дослідники відзначають: попри те, що до першої хвилі приватизації чверть підприємств Франції належали державі, у французькому суспільстві ставлення до дій урядів спокійне і прагматичне - ніхто не розкидається гучними гаслами про «звіряче лице капіталізму» або «диктаторьску руку соціалізму». Очевидно, це пов'язано з тим, що, починаючи хвилю націоналізації, французький уряд вкладав величезні кошти в модернізацію підприємств, а потім, віддаючи їх на приватизацію, отримував високий прибуток та гасив дефіцит держбюджету.

Перша велика хвиля приватизації почалася у Франції наприкінці 70-х – інвестори придбали акції підприємств транспортної та енергетичної сфер, банків і найбільшого промислового підприємства країни - автомобільної компанії Renault. Всі вони перебували у власності держави з післявоєнного часу. До початку 80-х років по шляху роздержавлення пішли багато великих економік Європи, і Франція не могла собі дозволити пасти задніх.

Однак потім до влади прийшов соціаліст Франсуа Міттеран і вже в 1982 році почав стратегічну націоналізацію - особливо це стосувалось підприємств авіаційної та металургійної галузей, а також компаній, що задіяні у сфері розвитку інформаційних технологій. Тоді держава націоналізувала п'ять промислових груп, серед яких - фармацевтичний гігант Rhone-Poulenc, компанія з виробництва будівельних матеріалів Saint'Gobain, інформаційна ITT France, а також більш сорока банків.

Але через чотири роки той же Міттеран почав нову хвилю приватизації - підприємства, що були ним націоналізовані перед цим, отримали від держави колосальні фінансові вливання, стали на ноги, здійснили модернізацію і отримали можливість  конкурувати в тому числі на світових ринках. Тепер їх можна було продавати. У 1986 році до рук інвесторів перейшли такі підприємства, як Saint-Gobain, а також найбільші банки - Societe Generate, Paribas and Suez.

На початку 90-х французи почали нову хвилю приватизації - до приватних рук пішли гіганти Rhone-Poulenc, Banque Nationale de Paris, тютюнова компанія Seita, алюмінієвий конгломерат Pechiney. В результаті до 1997 року частка держави у виробничій сфері скоротилася з 25 до 10%.

Списку стратегічних підприємств, що не підлягають приватизації, у Франції не було. Однак був загальний затверджений перелік тих компаній, які можна і потрібно приватизувати. Міністр економіки лише визначав кінцеві терміни і способи приватизації кожного з них. Причому, багато підприємств перейшли до приватних рук лише частково: інвестори придбали 18,5% акцій компанії Renault, 15,7% акцій авіакосмічного підприємства  Dassault Systems і 10% акцій банку Credit Lyonnais.

Паралельно, віддавши на приватизацію в тому числі і стратегічно важливі для економіки виробництва, держава не послабила контролю над цінами природних монополій, медичних послуг і сільськогосподарської продукції. Так Франція продемонстрував просту тезу: щоб ефективно регулювати сферу виробництва, не обов'язково володіти підприємствами. Крім того, велика приватизація - надійне джерело для погашення дефіциту держбюджету.

На початку нульових у Франції почалася третя хвиля роздержавлення, яка до 2004 року принесла до держскарбниці понад 20 млрд євро - від продажу державних пакетів акцій таких гігантів, як Air France, France Telecom, Aeroports de Paris. Показово: ці кошти уряд скеровував не тільки на погашення дефіциту, а й на розвиток підприємств, які залишилися у власності держави. Статистики підрахували: за період з 1986-го по 2003 рік Франція отримала від приватизації майже 66 млрд євро.

Розблокувати процес

Отримати помітний економічний ефект від приватизації сподіваються і в Україні. На цьому ж наполягають і міжнародні інститути, що виступають для нас фінансовими донорами. У січні нинішнього року представник місії МВФ Йоста Люнгман зустрічався з в.о. глави Фонду держмайна України Віталієм Турбаровим. Ключове питання, що цікавило Люнгмана, звучало так: як вирішити проблеми, котрі  блокують початок процесу великої приватизації. За підсумками зустрічі Турбаров заявив: «Чітка вимога МВФ - почати в 2019 році продажі компаній з переліку великої приватизації». Не дивно - за підсумками 2018 року уряд Гройсмана повідомив, що план по приватизації виконано на 2%, і «дірку» в держбюджеті доведеться знову латати за допомогою позик. Тому МВФ і квапить.

«Україна опинилася в ситуації, коли ми маємо державний апарат, який володіє більшою частиною власності і не вміє розпоряджатися цією власністю ефективно, - пояснює директор програми «Економіка» Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. - Плюс неефективна судова система і корупція. Тому процес роздержавлення в реаліях української економіки є одним з небагатьох варіантів підвищення ефективності в цілому, створення можливості для конкуренції і розвитку економічної системи».

За словами експерта, збереження ключових активів у власності держави і під її керуванням створює ризики для економіки, оскільки доходи держбюджету падають, а витрати навіть не на модернізацію, а просто на підтримку таких підприємств зростають. «Крім того, це база для корупції, яка була, є і буде, якщо ми збережемо таку структуру економіки, - говорить Амелін. - Держава - неефективний власник. Вона не може забезпечити ефективну систему внутрішнього аудиту і гідні зарплати. Таким чином, в МВФ вважають, що ми повинні прийняти єдино можливе раціональне рішення - знизити частку держави в економіці і дати підприємствам працювати в ринкових відкритих умовах».

Наразі група економістів розробляє Доктрину економічної безпеки, в якій масштабна приватизація визначена як ключовий фактор мінімізації економічних загроз.

Причина проста - держпідприємства в більшості своїй зловживають монопольним становищем, працюють неефективно і обмежують конкуренцію, пояснює один з авторів Доктрини, директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський.

«Вони отримують державні дотації і пільги - як з оподаткування, так і за рахунок занижених тарифів на послуги, які надають інші держпідприємства, - говорить експерт. - Крім того, саме держпідприємства часто є джерелом поповнення партійних кас і збагачення окремих осіб, коли через різноманітні фірми-прокладки і одноденки виводиться прибуток, який мала б отримати держава «.

За словами Несходовського, в МВФ чудово розуміють, що неефективне управління держпідприємствами – не лише головне фінансове джерело корупції в країні та стримуючий фактор, але й пряма загроза для економічної безпеки держави. Рішення проблеми лежить на поверхні: необхідно почати процес прозорої приватизації, яка стане поштовхом до економічного зростання.

Небезпечний прецедент

Очевидно, що поточний момент - не найкращий час для початку масштабної приватизації, але тягнути більше немає куди. Усі терміни давно вийшли. «Україна зараз – держава, що воює, з підвищеними ризиками, і вартість активів мінімальна, - пояснює глава Комітету економістів України Андрій Новак. - При цьому інших шляхів залучення великих інвесторів немає. Це така пастка для нинішньої влади»

При цьому потенційних інвесторів хвилюють практичні питання, серед яких головне - хто гарантує захист їх прав? «У всіх, від експертів МВФ до приватних інвесторів, на слуху питання про долю «Приватбанку», - каже директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента»  Володимир Фесенко. - Це лакмус для них. Тому вже і в Офісі президента були змушені заявити, що колишнім власникам «Приватбанк» повернуто не буде. Ще більш показовий для інвесторів критерій - «Укртелеком». Якщо тут будуть порушуватися права інвесторів, які вже придбали підприємства, то про що говорити з потенційними інвесторами?»

Формальним приводом для позову з боку ФДМ про розірвання договору купівлі-продажу акцій «Укртелекому» стали претензії щодо двох інвестиційних зобов'язань з понад 50-ти, які брав на себе покупець підприємства, котрі, за версією ФДМ, залишилися нібито невиконаними.

Йдеться про створення і передачу державі виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення та інвестуванні в підприємство $450 млн. З претензіями ФДМ категорично не погоджується нинішній власник «Укртелекому». Останній стверджує, що горезвісної мережею фактично давно користуються держструктури. А на розвиток підприємства за ці роки витрачено набагато більше, ніж $450 млн, що і дозволило йому вже через пару років після приватизації перетворитися зі збиткового на таке, що  стабільно розвивається.

Оскільки фінансові результати «Укртелекому» явно показують позитивну динаміку його розвитку, незважаючи на складну економічну ситуацію в країні і загальносвітову тенденцію падіння фіксованої телефонії (її поступово заміщають нові сучасні технології), намір ФДМ повернути підприємство в державну власність виглядають, як мінімум, дивно. Тому судові тяжби навколо можливої реприватизації «Укртелекому» аналітики готові пояснювати іншими, ніж юридичні або економічні, реальними причинами.

Зокрема: розмови про реприватизацію можуть бути фрагментом боротьби з одним з олігархів, власником «Укртелекому». Навіть якщо і так, то в даний момент будь-які посили про реприватизацію від представників держави просто небезпечні, а реприватизація сама по собі - недоцільна, впевнений глава експертної ради Українського аналітичного центру Борис Кушнірук. «За підприємство переплатили на момент приватизації, - говорить Кушнірук. - А повертати доведеться 10,5 млрд грн. Таких грошей у бюджеті немає, і «Укртелеком» стільки не коштує, навіть за нинішнім курсом.

А якщо не заплатити, власник подасть до суду і гарантовано виграє його. І тоді сплачувати йому суму доведеться за курсом, який був на момент продажу».

Про неприпустимість запуску реприватизаційних процесів говорять і автори Доктрини економічної безпеки, серед них - Анатолій Амелін. «Важливо розуміти: якщо ми зробимо хоча б один крок в сторону реприватизації, приватизацію ми нормально не проведемо, - упевнений експерт. - Тому що будь-який інвестор бачить приклад. Будь-який актив, який буде реприватизовано, створює прецедент. І подібні прецеденти дуже небезпечні для майбутнього інвестиційного клімату нашої країни».

Чи хвилювали інвесторів  французьких компаній можливі наслідки покупки роздержавлених підприємств - адже Франція має в своїй історії, як ми вже з'ясували, великий досвід як приватизації, так і націоналізації компаній? Можливо, хвилювали. Проте, вони охоче залучалися до проектів приватизації, котрі свого часу за 17 років влили в економіку Франції 66 млрд євро. Оскільки точно знали: закон буде на їхньому боці і права приватної власності священні - їх відстоїть будь-який суд.

Ось такою твердої принциповості і неупередженості чекають потенційні інвестори і від української судової системи. Покажемо, що у нас купувати безпечно і вигідно - до нас потягнуться.

Як зазначив глава Rothschild & Co СНД Джованні Сальветті, «Україні потрібно 4-5 історій успіху в приватизації, щоб продемонструвати їх для залучення інвестицій».

Марина Бердичевская, ForUm

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время

51