За людськими мірками, 24 серпня Україна стала по-справжньому повнолітньою. І така вже склалася у нас традиція – у день народження країни озиратися на пройдений шлях, задавати собі часом незручні запитання, отримуючи на них не завжди приємні відповіді. Напевно, багато хто замислиться: чого ми досягли за двадцять один рік? І мабуть, багато хто за звичкою почне себе жаліти. Адже Україна не стала другою Америкою або другою Японією. Але хіба повинна була?
Як відомо, історія не знає умовного способу, і ніхто не може з упевненістю сказати, що було б, якби Союз досі «жив». Або якби існувала Австро-Угорська імперія. Зате у нас є справжнє. І у цьому справжньому наша держава проходить свій неповторний, унікальний шлях. За цей довгий двадцять один рік ми, напевно, стали самими собою. І нам пора звикнутися з цією думкою.
Зрештою, добре, що під час Євро-2012 багато наших співгромадян побачили, що і жителі благодатного Євросоюзу не ідеальні люди з бездоганними манерами, смаком і характером. Вони теж люблять побешкетувати і випити, теж можуть бути галасливими, задерикуватими, безвідповідальними. То чи потрібно знов і знов порівнювати себе з ними і нарікати на нашу нелегку долю?
У коментарях ForUm вирішив не задаватися філософським питанням – куди йде Україна і чи вірний її шлях. У це свято ми розміщуємо привітання політиків, посадових осіб, культурних діячів та істориків.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
