Голова польської партії «Конфедерація польської корони» Гжегож Браун пошкодив пам’ятник українцям, які загинули в боях проти радянського НКВС. Польський політик особисто розбивав молотом викарбувані на гранітному обеліску імена загиблих, а свої дії записав на відео та оприлюднив у соцмережах.
Про це повідомляє онлайн-газета «ПолітАрена».
На відео видно, як Браун б’є молотом по гранітному каменю та пошкоджує імена українців.
Польський політик назвав меморіал «анонімною самовільною спорудою» і заявив, що його необхідно демонтувати за допомогою професійного обладнання після «документування злочину виправдання нацизму та бандеризму».
Таким чином Браун не просто пошкодив місце пам’яті, а й використав цей акт як політичну провокацію. Для обґрунтування своїх дій він оперує поняттям «бандеризм», подаючи його як уже доведену злочинну категорію.
Однак перш ніж когось звинувачувати у злочинах, такі злочини мають бути конкретно встановлені та доведені. Сам термін «бандеризм» не є назвою конкретного злочину, юридичною категорією чи назвою окремої організації. Це політично та пропагандистськи навантажене поняття, яке особливо активно використовувала радянська пропаганда для узагальненого таврування українського націоналістичного руху.
Це не означає, що історія ОУН та українського націоналістичного руху не містить суперечливих і трагічних сторінок. Існують задокументовані факти співпраці окремих представників українського націоналістичного руху з Німеччиною, антиєврейського насильства та злочинів проти польського цивільного населення. Однак ці факти потребують конкретного історичного аналізу, встановлення виконавців, обставин і відповідальності, а не механічного зведення всього до пропагандистського ярлика «бандеризм».
Так само потребує коректного історичного визначення і Волинська трагедія. Її не можна описувати одним словом, що автоматично визначає події як геноцид, без урахування характеру українсько-польського конфлікту 1940-х років. Волинь стала ареною масштабного українсько-польського насильства, під час якого загинуло цивільне населення з обох сторін. Поряд із масовими вбивствами польських цивільних відбувалися напади та каральні акції польських формувань проти українського населення.
Одним із ключових чинників конфлікту було й питання майбутнього західноукраїнських земель. Для значної частини українського націоналістичного руху повернення польського контролю над Волинню та Галичиною означало б повторення довоєнної польської політики щодо українського населення. Тому опір можливому поверненню польської влади був одним із чинників, які впливали на перебіг конфлікту.
Подальші події показали, що побоювання українців щодо примусового переселення не були безпідставними. Після встановлення радянського контролю над Західною Україною у 1944–1945 роках розпочалися депортації українського населення з територій, які після війни опинилися в складі Польщі. У 1944–1946 роках відбувалося примусове переселення українців із Польщі до УРСР, а в 1947 році під час операції «Вісла» польська комуністична влада депортувала українське населення з його етнічних земель на північ і захід Польщі.
Тому використання Брауном історії українсько-польського конфлікту як готового виправдання для руйнування українського меморіалу є щонайменше однобічним. Історію Волині не можна виривати з контексту польсько-українського протистояння, Другої світової війни, німецької та радянської окупацій, боротьби українців за незалежність і повоєнних депортацій.
Не менш показово, що Браун апелює до злочинів нацизму, водночас замовчуючи складну історію Польщі часів Другої світової війни. Польські історики та державні установи документували численні випадки участі частини польського населення у переслідуванні, пограбуванні та вбивствах євреїв. Найвідомішим прикладом є Єдвабне, де 10 липня 1941 року польські мешканці за німецького контролю вбили сотні євреїв.
Однак із цього не випливає колективна відповідальність усіх поляків. Так само злочини окремих представників ОУН, УПА чи інших українських формувань не можуть автоматично перетворюватися на колективну провину всіх українців. Саме цей принцип має застосовуватися до історії обох народів.
Пам’ятник у Білистоку, який Браун пошкодив молотом, встановлений на місці масового поховання українців, загиблих у боях із радянським НКВС. Загиблих поховали тут у 1946 році. Місце пам’яті функціонує з 1990-х років, а нинішній гранітний обеліск із викарбуваними іменами існує з 2019 року.
Меморіал уже неодноразово ставав об’єктом вандалізму. Влітку 2026 року його обмалювали фарбою та пошкодили декоративну арку. Посольство України в Польщі офіційно засудило напад. Днями пам’ятник знову пошкодили, і польська поліція розшукує причетних.
Цього разу автором нового акту вандалізму став сам польський політик. Браун не приховував своїх дій, а навпаки, записав їх на відео та оприлюднив. При цьому він використав історично та політично навантажену риторику про «нацизм» і «бандеризм», фактично намагаючись перетворити руйнування пам’ятника на політичне шоу.
У результаті замість історичної дискусії Браун продемонстрував простішу схему: спочатку навішати на пам’ятник ярлик, не довівши приписуваних йому «злочинів», а потім використати цей ярлик як виправдання для фізичного знищення меморіалу та імен загиблих.
Автор: Богдан Моримух
