Гостра фаза конфлікту між Україною та ключовим путінським союзником – Тегераном після атаки на іранський суховантаж у Каспійському морі минула. Про те, яким чином було вирішено рухатися шляхом деескалації – далі в матеріалі ForUA.
Кілька днів поспіль між Україною та Іраном тривала напруга, градус якої подекуди просто зашкалював. З огляду на це, чимало вітчизняних експертів навіть моделювали ситуацію, як і звідки Тегеран може вдарити своїм ракетно-дроновим залізяччям по нашій з вами державі. Між тим ситуація раптово стала на дипломатичні рейки. Зокрема, в.о міністра закордонних справ Андрій Сибіга зателефонував главі МЗС Ірану Аббасу Аракчі. Цей діалог відбувся на фоні того, як Іран звинуватив Україну в ударі по своєму судну у Каспійському морі та погрожував наслідками.
Пан Сибіга принагідно підкреслив, що Україна не мала на меті атакувати цивільні судна чи людей. Відповідальність за всі жертви та провокації лежить на Росії, підкреслив він, а всі військові заходи Києва є реакцією на незаконну війну. Окрім того, виконувач обов’язків очільника українського МЗС закликав свого іранського колегу утриматися від ескалації, припинити будь-яку підтримку війни РФ проти України та наголосив, що всі дії Києва спрямовані виключно на захист від російської агресії, «яка є першопричиною всіх інцидентів».
«Ми були запевнені українським міністром закордонних справ, що напад на іранське судно був ненавмисним і Україна не прагне ескалації», — наводить натомість слова Аракчі іранське інформагентство IRNA. Як підкреслив Аракчі, «Іран також не прагне ескалації, але вимагає відшкодувати збитки».
Нагадаємо, атака на іранське суховантажне судно Ana відбулося рано вранці 25 липня у Каспійському морі. Внаслідок удару на борту стався вибух. У вітчизняному відомстві на Михайлівській площі ще до того, як відбувся контакт по лінії Сибіга-Аракчі стверджували, мовляв причина атаки — перевезення військових вантажів з Ірану до Росії. У Тегерані звинувачення Києва у перевезенні зброї відкидали. Власне, в Ірані, який з початком повномасштабної російсько-української війни «фарширує» путінську Росію щонайменше своїми дронами, ці очевидні сліпому факти також заперечували. З урахуванням цього можна констатувати, що іранські заперечення-спростування часто не вартують і виїденого яйця.
Хай там як, але скориставшись моментом, Іран вирішив погратися у геополітику. Зокрема, вищезгаданий Аббас Аракчі припустив, що мета українського удару по судну – втягнення Європи у війну. Він звернувся до глави європейської дипломатії Каї Каллас із закликом «рішуче відреагувати на інцидент та притягнути винних до відповідальності».
Цілком очевидно, що ЄС дійсно зацікавлений у відкритті Ормузької протоки — ключової транспортної артерії для постачання енергоносіїв, фактично перекритої Іраном. Для дружніх країн, включаючи путінську Росію, Тегеран обіцяв зберегти особливий режим проходу, проте судноплавство для інших держав, за даними іранської влади, наразі заблоковане. В таких умовах, як припускає Reuters, не виключено, що Брюсселю у кулуарному порядку доведеться задіяти важелі тиску на Україну з тим, аби виключити будь-які повторні удари по іранських об’єктах.
Вельми показово, що паралельно з дипломатією Тегеран просував сценарій військової відповіді на удар України по його морському «кориту». Так, віце-спікер іранського парламенту Алі Нікзад попередив, що «будь-яка точка, звідки відбувається агресія проти нашої країни та нашої території, безумовно, стане законною ціллю наших збройних сил і недалекоглядні дії уряду України не залишаться без відповіді». Газета The New York Times (NYT) із посиланням на західні та іранські джерела інтерпретувала його слова як підготовку до ракетного удару по українських портах. За версією видання, Іран планував запустити балістичну ракету з боєголовкою малої потужності заради «символічної відповіді».
Військові експерти вважають, що Іран технічно здатний на таку атаку, оскільки має в своєму розпорядженні балістичні ракети з дальністю польоту до 2500 км. В рамках поточної війни зі США Тегеран завдавав ударів по американським військовим базам в Йорданії, розташованим на відстані від 900 до 1300 км. «До порту Одеси, залежно від місця запуску ракет на заході Ірану, приблизно 1600–1900 км. Для його враження Тегеран міг би застосувати свої ракети середньої дальності, наприклад «Саджіл», - зазначає NYT. Хай там як, але після телефонної розмови Андрія Сибіги з Аракчі цей сценарій фактично зведено нанівець.
«Цікавий нюанс полягає в тому, що саме під час перебування української делегації у Вашингтоні з’явилося повідомлення, що в. о. міністра закордонних справ Андрій Сибіга зателефонував главі МЗС Ірану Аббасу Арагчі й запевнив іранського колегу у бажанні України уникнути ескалації. Абсолютно очевидно, що це було зроблено з подачі американців. Вочевидь, Трамп зараз насправді хоче переговорів, а не конфронтації з Іраном», - зазначає політолог Володимир Фесенко.
Водночас директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос робить наступний акцент: «Цілком адекватна розмова Сибіги з міністром закордонних справ Ірану Аракчі. У прагматичній дипломатії під час війни ключове — це утримання рамки, а не емоційні випади. Наші не «бикували», а спокійно пояснили іранцям, чого ми прагнемо і чому так діємо. Сибіга відпрацював класичний виважений розрахунок: доніс причинно-наслідкові зв’язки (локація, залученість судна у військову логістику та право України на самозахист), знявши ризики для дипломатії Євросоюзу, оскільки Тегеран намагався через канал із Каллас виставити Україну «неконтрольованим дестабілізаційним фактором». Пряма і спокійна розмова закриває цей майданчик для іранських маніпуляцій».
На переконання експерта, вибачення у таких випадках — річ цілком прийнятна, «а щодо компенсацій, то швидше рак на горі свисне, або ж це станеться вже після того, як подібний крок зроблять самі іранці». «Зрозуміло, що доки Тегеран не відшкодував збитки за збитий рейс PS752 та постачання «Шахедів», питання будь-яких виплат з нашого боку не вийде далі за суто протокольні формулювання», - зауважує Ігор Семиволос. Він також констатує, що для Аракчі та й загалом іранської верхівки інцидент з ураженим судном - це насамперед інструмент у власній грі із Заходом та спроба зберегти обличчя на тлі тиску зі сторони США та Ізраїлю. Коли стає зрозуміло, що внутрішньополітичного чи військового запиту на ескалацію з Україною в них немає, підсумовує Ігор Семиволос, весь демарш досить швидко зводиться до пустопорожньої риторики.
Автор: Тетяна Мішина
