Російсько-українська війна у 2025-му, як власне і в попередніх роках залишалася вирішальним чинником у житті нашої держави загалом та кожного її громадянина зокрема. Добре це чи погано, втім факт залишається фактом: роль ключового миротворця продовжує грати президент США Дональд Трамп, який під завісу поточного року провів з одного боку очну зустріч з президентом Володимиром Зеленським, а з іншого – кілька дружньо-теплих раундів телефонних перемовин з незмінним очільником Кремля. Детальніше про те, як і чому господаря Білого дому піддають обструкції за його нинішню тактику щодо Києва у власній країні – далі в матеріалі ForUA.
Нещодавні перемовини президентів України та США у приватній резиденції Трампа Мар-а-Лаго залишаються у фокусі уваги провідних західних медіа. І, попри оптимізм топ-учасників перемовин, провідні видання констатують, що про реальний прогрес у мирному процесі наразі говорити, м’яко кажучи, зарано.
Зокрема New York Times (NYT) звертає увагу на те, що пан Трамп після переговорів із Зеленським хоч і зробив заяви в оптимістичному ключі, проте усіляко уникав реплік про швидке припинення війни: «На переконання президента Трампа, вже за кілька тижнів буде зрозуміліше, чи варто розраховувати на підписання мирної угоди найближчим часом. За словами американського дипломата, який працював у Росії та Східній Європі Деніела Фріда, прогрес в угодах про гарантії безпеки та відновлення України є позитивним знаком. Однак питання про спірні території Донбасу зрештою може стати серйозною перешкодою для мирного врегулювання».
«Якщо говорити лаконічно і загалом, то наразі немає жодних ознак того, що Росія готова серйозно до мирних переговорів», - сказав Деніел Фрід в інтерв’ю виданню. Між тим, хороша новина, на думку експерта, полягає в тому, що чим більше США залучені до переговорів щодо мирного плану, тим складніше буде Путіну тягти час і грати у звичну гру ухилення від реальних дій.
Водночас Sky News наголошує на тому, що ані нещодавня зустріч Трампа та Зеленського у Флориді, ані серія телефонних контактів американського лідера з очільником Кремля, не принесли «жодного прогресу на шляху до миру». «Насправді іноді вкрай важко зрозуміти, чи є Трамп просто неосвіченою людиною, яка не звертає уваги на важливі деталі, чи він справді перебуває під впливом Путіна, позаяк його нинішня тактика відносно України і безкінечні загравання з агресором, не витримують жодної критики», - констатує Sky News. При цьому видання зазначає, що Трамп, ймовірно, справді хоче, щоб ця війна закінчилася, але «для нього абсолютно байдуже, на яких умовах це станеться».
Своєю чергою телекомпанія CNN резюмує: «Незважаючи на те, що за підсумками крайньої зустрічі у Флориді сторони так і не досягли прориву, все ж таки на відміну від попередніх зустрічей, Дональд Трамп кілька разів похвалив Зеленського, хоча перед зустріччю з ним говорив телефоном із Путіним. Це означає, що вплив Москви на мізки Трампа може бути дещо перебільшеним, однак його неадекватна реакція на те, що бункер Путіна на Валдаї начебто намагалися атакувати близько сотні українських дронів змушує ставити питання руба: а чи здатен президент США до критичного і аналітичного мислення в принципі?».
Американський таблоїд The New York Post, який вважається улюбленою газетою Трампа принагідно нагадує американському президенту про те, що «Путін відмовляється не те, що від зустрічі віч-на-віч, а й навіть від телефонної розмови зі своїм українським колегою вже понад п’ять років і поки що не продемонстрував будь-якої суттєвої зміни своєї позиції щодо реального бажання зупинити розв’язану ним війну».
Втім, якщо провідні західні медіа, як правило небезпідставно солідарно кидають каміння критики в город нинішнього очільника Білого дому, то Z-блогери розділилися у своїй оцінці підсумків свіжої зустрічі Зеленського з Трампом, яка дипломатично закрила 2025 рік.
Приміром, на переконання телеграм-каналу «Військовий інформатор», зустріч українського і американського лідерів нічим не відрізнялася від попередніх, «які закінчувалися розпливчастими обіцянками продовжувати переговори щодо мирного плану». Проте відомий прокремлівський блогер Дмитро Нікотін, пише про «ключову перемогу» Зеленського у Флориді, яка полягає в начебто узгоджених гарантіях безпеки. «На столі лежить план, який Трамп вважає «своїм». У ньому є пряники для Москви (визнання контролю за територіями де-факто), але є і величезна стратегічна міна – незворотне перетворення України на військовий форпост Європи»,-констатує Нікотін.
Натомість викладач Києво-Могилянської академії Валерій Пекар, підводячи «мирно-перемовні» підсумки року констатує: «Кремль не можна змусити раціонально домовитися, що б не робили Україна, Європа, Америка чи Китай. Його можна лише змусити програти – коли ресурси закінчаться, він піде. Це погано, бо війна продовжиться, що б ми не робили. Це добре, бо стратегії Кремля передбачувані й саморуйнівні. Два наслідки з цього висновку. По-перше, мирної угоди не буде. Навіть коли Україна піде на максимальні поступки, Кремль висуватиме додаткові умови й буде дотискати, а потім знову й знову. По-друге, війна в Європі за межами України буде. Стоячи на черговій точці розвилки, Кремль обере не оптимальну стратегію фіксації виграшу, а стратегію ескалації, бо не може собі дозволити відмовитися від підняття ставок. Саме у цьому стратегічному просторі нам і доведеться діяти наступного року».
На переконання пана Пекаря, типовою реакцією на його прогноз-аналіз буде острах того, що стратегія, заснована на невпинній ескалації, зрештою призведе до ядерної війни: «Однак цей висновок ґрунтується на концептуальній помилці. Ескалація, яку практикує Кремль, не є нескінченною. Вона обмежена основною метою режиму: зберегти власне виживання та свою роль як ключового гравця на міжнародній арені. Ядерна війна була б не піком ескалації, а її запереченням – не сильним кроком у грі, а руйнуванням самої гри. Насправді Кремль ескалює, щоб залишитися за столом переговорів, залякати інших і змусити до поступок, а не перевернути стіл переговорів повністю. Тому ядерна зброя функціонує переважно як інструмент стримування та збереження режиму, а не як інструмент перемоги у війні».
Власне ця відмінність, акцентує експерт, має досить вагоме значення, позаяк визнання внутрішніх обмежень логіки ескалації Кремля не мінімізує небезпеку продовження агресії, але спростовує фаталістичне переконання, що постійний тиск неминуче призводить до ядерної катастрофи.
Автор: Тетяна Мішина
