Президент США Дональд Трамп у ніч проти вівторка, 26 серпня, поспілкувався з журналістами і видав на гора порцію заяв щодо російсько-української війни. Найгучніший і водночас найбезглуздіший по суті своїй меседж очільника Білого дому полягає в тому, що зустріч Зеленського та Путіна не видається можливою, оскільки останньому не подобається київський візаві. Деталі – далі в матеріалі ForUA.
Президент Володимир Зеленський анонсував зустріч української та американської команд в кінці поточного тижня для обговорення можливості майбутніх переговорів між Україною та РФ. Про це він сказав у понеділок, 25 серпня, на пресконференції з прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре. Учора глава держави провів також зустріч зі спецпредставником президента США Кітом Келлогом щодо «розвитку підготовки відносно можливості майбутньої зустрічі з російською стороною».
Водночас з-за океану щодо потенційної зустрічі очільників Банкової та Кремля лунають вельми песимістичні заяви. Зокрема, під час крайнього спілкування з журналістами Дональд Трамп з притаманною йому не дипломатичністю заявив, що Путін уникає зустрічі з Зеленським, бо той йому не подобається. Ця заява без перебільшення є апогеєм абсурду «миротворчості» господаря Овального кабінету,оскільки навіть студенту-початківцю відомо, що в геополітиці власні симпатії-антипатії, щонайменше в публічній площині – річ апріорі неприпустима. Проте, 79-річному лідеру Америки ця аксіома, схоже, невідома. Пан Трамп, до речі, який ще учора усіляко рвався на зустріч по лінії Зеленський-Путін, вже заявляє, що йому «це не цікаво».
Поряд з тим президент Сполучених Штатів заявив, що Вашингтон зробить свій внесок у гарантії безпеки, але США більше не витрачають гроші на Україну, бо тепер США продають зброю НАТО для Києва. Зеленський на учорашній зустрічі з норвезьким прем’єром заявив, що йому потрібен від союзників $1 млрд на місяць, щоб закуповувати зброю у США за новою програмою. Мається на увазі, що європейські партнери фінансують, НАТО є оператором цього проєкту, відповідно, Америка виробляє озброєння та постачає до Старого Світу.
Мільярд на місяць – багато це чи мало? Напевно, якщо всією Європою скинутися, то не так уже й багато. Власне, Норвегія тут відіграє важливу роль, оскільки це багата країна, яка видобуває газ, а на тлі скорочення російських постачань заробляє ще більше. Норвежці готові допомагати. Прем’єр приїхав до Києва не порожніми руками, він обіцяв нові пакети допомоги – фінансові.
У західних медіа тим часом з’явилися інформаційні маячки про те, що Дональд Трамп має намір відновити відносини з Росією незалежно від того, що відбувається довкола України. Трамп, як відомо, дав чергові два тижні, щоб досягти прогресу у мирному врегулюванні. Одна вже минула. Отже, найближчі сім днів мають стати, по ідеї, визначальними. Втім, щось підказує, що дедлайн буде продовжено,а разом з ним вірогідність зустрічі face to face Зеленського та Путіна. Хоча деякі експерти вбачають в цьому певний позитив.
Зокрема, політолог, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань констатує: «Зеленський не раз говорив, що для завершення війни необхідна зустріч із російським президентом. Але до неї варто підходити лише тоді, коли Україна матиме достатньо сильні позиції – військові успіхи, ефективні удари дронами й ракетами по цілях у глибині Росії, коли втрати ворога стануть відчутними, а його економіка – справді слабкою. Натомість Трамп не виявляє бажання розширювати санкційний тиск. Європейський Союз посилює санкції, але залишаються винятки та лазівки, якими користується Росія. Тож без належного тиску Трампа на Путіна результативність зустрічі Зеленського і Путіна видається сумнівною».
«Загалом поки що неясно, що може дати така зустріч. Очевидно, обидві сторони намагаються показати Трампу свою готовність до компромісів, аби не опинитися звинуваченими у зриві мирного процесу. Водночас усім відомо: українська й російська позиції кардинально різняться. Можливо, певні результати могла б дати зустріч трьох президентів, але за участі європейських партнерів. Та Путін не зацікавлений у переговорах з Європою. Якщо ж відбудеться зустріч лише з Трампом, є ризик, що Україна опиниться в менш вигідному становищі, коли двоє тиснуть на одного. Саме тому формат з участю Європи виглядає продуктивнішим, хоча Кремль його наразі відкидає. Нещодавня зустріч у Вашингтоні стала кроком уперед і залишила оптимістичніше враження, ніж переговори Трампа з Путіним на Алясці. Для України прозвучали важливі сигнали, проте все залежатиме від конкретики подальших рішень. Наскільки Зеленському та європейським лідерам вдалося переконати Трампа не робити поступок Росії – покаже час», - підсумовує політолог.
Водночас експерт-міжнародник Максим Несвітайлов робить наступний акцент: «Росіяни знову вмикають свою улюблену гру – імітують «зацікавленість у мирі», а насправді просто тягнуть час. І роблять це спокійно, бо не відчувають реального тиску. Трамп своїм блефом із санкціями дав Москві зрозуміти: боляче не буде. А без болю жодні переговори не рухаються. У Кремля два варіанти, щоб сісти за стіл по-справжньому: відчути військовий пресинг України завдяки збільшеній допомозі або ж отримати удар через партнерів — щоб торгувати з РФ стало токсично й дорого. А тепер до прикладу Індії. Там ситуація максимально топорна. Замість того щоб домовитись і дати Нью-Делі зрозуміти, що для них вигідніше тримати дистанцію від Москви, їх просто влупили митами. І що вийшло? Індія не втратила інтерес до дешевої російської нафти, державні НПЗ відновили закупівлі, а Моді вперше за 8 років поїде до Сі – ще й на територію Китаю. Фактично Вашингтон сам штовхнув індійців в обійми до їхнього стратегічного ворога. Китай же взагалі не приховує: йому програш РФ не на руку. Бо тоді вся американська увага і ресурси перемикнеться на Пекін».
Наголосивши на тому, що усі «робочі зустрічі» у Стамбулі чи будь-де – максимум про обміни й гуманітарні питання, експерт резюмував: «Жодних серйозних зрушень. Місця змінюються (Джидда, Стамбул, Аляска) – а результат один і той самий: пауза до наступного загострення. Адепти договорнячка можуть знову впадати у сплячку».
Автор: Тетяна Мішина
