В неділю, 1 червня, в сусідній Польщі пройшов другий тур президентських виборів, перемогу в якому здобув опозиційний кандидат Кароль Навроцький. Про те, як з його приходом до владного керма можуть змінитися стосунки Києва та Варшави – далі в матеріалі.
До другого і фінального туру президентських виборів у Польщі, що відбулися у перший день літа дійшли Тшасковський, якого підтримувала правляча партія «Громадянська платформа», і Навроцький, котрого просувала опозиційна політсила «Право і справедливість» (ПіС). В першому турі, нагадаємо, вони набрали 31,36% і 29,54% відповідно. Далі у списку розмістились ультраправі кандидати Славомір Менцен (результат 14,81%), і Гжегож Браун (6,34%), а також ліберальний спікер Сейму Шимон Головня (4,99%).
Інтрига другого туру тривала до останнього. Спочатку екзитполи, проведені після закриття дільниць у неділю, показували мінімальну перевагу пана Тшасковського. Зокрема, опитування Ipsos, підготовлене для телеканалів TVP, TVN та Polsat, свідчило, що чинний мер Варшави набирає 50,3% голосів, тоді як його суперник Кароль Навроцький – 49,7%.
Проте після 23 години соціологи оновили дані. Ці результати виглядали наступним чином: Навроцький – 51%, Тшасковський – 49%. В результаті, не дочікуючись остаточного підрахунку голосів, обоє оголосили себе переможцями другого туру запеклого виборчого дербі. «Це особливий момент в історії Польщі. Упевнений, це дозволить нам усім рвонути вперед, як торпеда, і зайнятися насамперед майбутнім», - зазначив, виступаючи перед прихильниками Тшасковський. В той же час Навроцький пообіцяв «об’єднати патріотичний табір у Польщі, табір людей, які хочуть нормальну Польщу без нелегальних мігрантів».
Близько п’ятої години ранку понеділка, 2 червня, Національна виборча комісія Польщі оприлюднила результати підрахунку 99,3% виборчих дільниць. Згідно з цими даними, новим президентом Польщі став директор Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький. За нього проголосувало 51,1% виборців, тоді як за Тшасковського – 48,9%.
Зрештою, вже о шостій ранку стали відомі результати 100% голосів. Фінальна пост виборча картина по-польськи виглядає наступним чином: Кароль Навроцький – 50,89%, Рафал Тшасковський – 49,11%. Відрив, як бачимо, мінімальний, тому боротьба без перебільшення велася за кожен голос.
Принагідно зауважимо, що 53-річний мер Варшави Рафал Тшасковський брав участь у минулих президентських виборах: у другому турі кампанії, що проходила влітку 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу, він всього на два відсоткові пункти поступився чинному президенту Анджею Дуді. Тшасковський має три вищі освіти, був стипендіатом в Оксфорді та Парижі. У політиці він вже понад півтора десятка років: обирався депутатом Європарламенту та польського Сейму, був міністром цифрового розвитку Польщі та держсекретарем польського МЗС. Протягом останніх семи років його двічі обирали мером Варшави – обидва рази в першому турі. Тшасковський загалом вважається проукраїнським політиком, але його риторика теж викликає певні питання. Зокрема, під час передвиборчих дебатів він заявив, що волів би, аби Україна була «буферною зоною».
Між тим 42-річний Кароль Навроцький, який очолює Інститут національної пам’яті про Україну висловлювався ще більш жорстко, ніж пан Тшасковський. Зокрема він постійно підіймав питання Волинської трагедії і пов’язував «визнання провини» Києвом як обов’язкову передумову для подальшого руху в НАТО і ЄС. Крім того, Навроцький підписав політичну декларацію екскандидата в президенти Польщі ультраправого Славоміра Менцена, одним з пунктів якого є те, що офіційна Варшава не має підтримувати вступ України до Північноатлантичного Альянсу.
«Кароль Навроцький у своїх комунікаціях доволі категоричний і безкомпромісний. Для нього важливі історично забарвлені питання і він апелює до «національної безпеки», «верховенства права», «традицій», «безпеки». Саме тому у комунікації з ним ключовий акцент має бути на «Росія – небезпека для всього східного флангу НАТО», «Україна – щит Європи, який знаходиться на передовій боротьби з агресором». У розмові з цим політиком нашим дипломатам варто говорити мовою поваги, гідності й традицій. Важливо підкреслювати цивілізаційні загрози, які несе російська агресія, та важливість спільної оборони європейської цивілізації. Зараз від майстерності наших політиків бути почутими без перебільшення залежить і національна безпека, і безпека Європи», - зазначила в коментарі «Еспресо TV» експертка громадської ініціативи «Голка» Катерина Покотило.
Вельми і вельми показово, що в останній день виборчої кампанії Навроцький фотографувався біля пам’ятника Волинській трагедії, наголошуючи, що прийшов вшанувати пам’ять поляків, «вбитих українськими націоналістами». Без п’яти хвилин президент Польщі де-юре також називав Галичину «Східною Малопольщею», коментуючи питання ексгумації жертв Волинської трагедії. На це звернув увагу нардеп та колишній голова українського Інституту нацпам’яті Володимир В’ятрович. За його словами, таким терміном Галичину іменували тільки у 1922-1939 роках, а причина його запровадження тоді «була виключно політичною». «Таким чином українську Галичину вписували в загально польський наратив, витирали її українськість. Звісно робили це не лише найменуванням, але системною політикою полонізації освіти, культури, соціальної підтримки польських переселенців. Використання терміну «Східна Малопольща» - це не про вшанування памʼяті за загиблими тут поляками, а про жаль за втраченим територіями, які так і не стали польськими», - акцентує пан В’ятрович.
Хай там як, але поляки зробили свій вибір, з яким офіційний Київ повинен і неодмінно буде рахуватися. Безперечно, те що переможець запеклих в усіх сенсах виборчих перегонів у сусідній країні «качає» історичні питання і документально фіксує антинатівську позицію відносно України, тепла у стосунки по лінії Київ-Варшава не додає. Проте навряд чи варто посипати голову попелом, оскільки питання України в НАТО не стоятиме ближчим часом на порядку денному і до того часу, коли справді вирішуватиметься євроатлантична доля України, власник ключів від президентського кабінету у Польщі може змінитися. І взагалі, з огляду на позицію ключового НАТО-гравця в особі США (а, точніше, пана Трампа), не виключено, що Альянс може «померти», а на його руїнах з’явиться новий військово-політичний блок на базі країн-членів ЄС та окремих держав НАТО, приміром, Канади. Що ж стосується історичного кейсу, то очевидно, що з завершенням виборів градус напруги і уваги до цього питання з боку пана Навроцького зменшиться. Але в будь-якому разі, необхідно адаптуватися до політичних реалій сусідньої країни, граючи з Варшавою у прагматично-зважену дипломатію, в якій не має бути місця деструктивній емоційній компоненті.
Автор: Тетяна Мішина
