Легенда українського шансону Гарік Кричевський продовжує знайомити своїх шанувальників з особистими історіями, опублікованими в його автобіографічній книзі "Ангели в білому". Книга, яка вже встигла завоювати прихильність читачів, пропонує унікальний погляд на життя автора, поєднуючи відверті розповіді з дотепним гумором та іноді навіть чорною іронією.
Ексклюзивно для видання ForUA Гарік Кричевський презентував нові уривки зі своєї книги українською мовою.
"Спеціально для ForUA із задоволенням анонсую уривки новел з моєї книги «Ангели в білому» українською", - поділився артист.
Книга "Ангели в білому" обіцяє перенести читачів в атмосферу 80-х років, дозволяючи поглянути на знайому епоху крізь призму особистих переживань автора. Його історії, приправлені життєвою мудрістю та неперевершеним почуттям гумору, безсумнівно, знайдуть відгук у серцях багатьох українців.
Шанувальники творчості Гаріка Кричевського з нетерпінням чекають на нові порції відвертих та захопливих історій від улюбленого артиста. Слідкуйте за оновленнями на ForUA, щоб не пропустити свіжі уривки з книги "Ангели в білому".
Здобуваючи професію
У третьому, зразково-взірцевому відділенні лікувались особливо поважні персони: наприклад, усякого роду керівники, партійна номенклатура і торгаші (алкоголіки, які проходили курс наркологічної терапії). Але траплялись і не такі привілейовані психічно хворі, обтяжені не менш широкою палітрою діагнозів.
Серед моїх основних обов’язків була фіксація пацієнтів під час інсулінотерапії. Ця методика широко застосовувалася радянськими психіатрами: хворого прив’язували до ліжка (зафіксовували, як говорили у нас), після чого вводили йому конячу дозу інсуліну, викликаючи тим самим штучну гіпоглікемічну кому.
Уявіть собі, що у вас завис комп’ютер і вам потрібно перезавантажити його. Щось подібне відбувається із людським мозком, який переживає гіпоглікемічний шок. У хворого спостерігається втрата свідомості, він рясно пітніє і марить. Досягаючи піку процедури, багато хто із пацієнтів ставав агресивним. Деякі здоровані з легкістю розривали простирадла, якими ми перев’язували їхні ноги і руки. У особливо складних випадках, коли ми були не в змозі впоратися самостійно, доводилось застосовувати допоміжні методи, викликаючи лікарів і сестринський персонал. Коли ж процес досягав свого апогею, хворому робили ін’єкцію глюкози, і його стан поступово повертався до норми.
Я доволі швидко зрозумів сутність процесу і невдовзі став своїм у блатному, третьому відділенні психіатричної лікарні. Адаптація минула успішно, і разом із нею я ректифікував своїх пацієнтів на три групи, а саме: шизофреніки, алкоголіки і абсолютно здорові (які знаходилися тут з якоїсь особистої причини).
У всіх трьох групах спостерігались колоритні персонажі. Наприклад, серед алкоголіків вирізнялася трійця зі смішним прізвиськом КГБ: Коля, Гриша і Борис. Це були чоловіки середнього віку з фізіономіями професійних адептів Бахуса, які, не кваплячись, розгулювали відділенням у спортивних костюмах, з надією заглядаючи в очі персоналу.
Джентльменам хотілося випити! А робити це їм було категорично заборонено!
Трійцю підшили французьким препаратом «Еспераль». Лікарі свідомо замилювали очі алкоголікам: мовляв, після нього можна протягнути ноги навіть від найменшої дози спиртного. Насправді ж, це була повна маячня! Навіть у найгіршому випадку, пацієнт би відчув легке нездужання, як максимум – сильну нудоту. Ймовірно щось підозрюючи, КГБ декілька разів намагалися вмовити мене пронести у відділення пляшечку.
- Потрійний тариф, студент! – обіцяли вони.
Але я категорично відмовлявся.
- Поважаємо твої принципи, але ж і нас зрозумій. – КГБ продовжували тиснути. – Важко так жити… Організм же вимагає!
- А якщо винесуть вперед ногами, не дай Бог? – підколював їх я.
- Та все під контролем! Перед тим як випити – ложка оцту і заливай хоч цистерну!
Відверто кажучи, у словах КГБ була доля істини. Кислотне середовище і справді нейтралізувало дію «Еспераль».
Попередню новелу читайте тут.
