Вже кілька днів поспіль книга колишнього безпекового радника США «Кімната, де це сталося» (The Room Where It Happened) лишається джерелом новин для видань по всьому світу.
Вперше в американській історії посадовець такого високого рангу публікує детальну «кухню» політичних процесів лише за дев'ять місяців після своєї відставки. До того ж – із розлогими цитуваннями іноземних політиків з усього світу.
Про причину такого вчинку Болтона Європейська правда детально розповідала.
Чи дійсно у цій публікації розкриваються дані, що мають статус, аналогічний держтаємниці? Чи зможе Трамп розпочати кримінальне переслідування свого колишнього помічника? Відповіді на ці запитання ще мають пролунати в Штатах. А для нас ця публікація важлива, щоби зрозуміти, як формувалася політика нинішньої адміністрації США щодо України.
У першій статті ЄвроПравди «Чому б нам не вийти з Альянсу?» йшлося про стосунки Трампа з Путіним та із союзниками у НАТО і Трампа.
Нова публікація – про український вектор Білого дому.
«Проросійська Тимошенко» та підтримка на виборах
Перша зустріч Джона Болтона із Україною відбулася у 2018 році, коли він як керівник американської делегації прилетів до Києва на військовий парад з нагоди Дня незалежності України.
Розповідь Болтона про досі закриті деталі його візиту до Києва не обійшлася без сенсацій.
На той час в Україні вже фактично вирувала президентська передвиборча кампанія – і вже на першій офіційній зустрічі тодішній президент Петро Порошенко спробував залучити американську делегацію на свій бік.
«Після параду ми прийшли на прийняття до Маріїнського палацу, що був побудований для Катерини Великої, а нещодавно – відновлений дружиною Порошенка», – розповів Болтон (лишається здогадуватися, що саме розповідав про реконструкцію президент, але ремарка про роль дружини точно не є правдивою, – ЄП). Там же, у Маріїнському, відбулися українсько-американські переговори.
Але Порошенку були потрібні не лише вони.
«Після зустрічі (двох делегацій), Порошенко забрав мене до іншої кімнати на тет-а-тет, де попросив, щоби США підтримали його переобрання. Він також висунув низку інших прохань, на які я відреагував – і це дозволило мені бути не надто грубим, коли я відповів «ні» на прохання про підтримку», – йдеться у мемуарах.
Чого ж ще хотів Порошенко від американців?
Головним проханням були санкції США проти Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко, на той момент головну суперницю Порошенка на виборах 2019 року. У цьому питанні Болтон не відкинув можливість підтримки, та запропонував Порошенку, передати в Мін'юст США докази проти олігарха.
Та на цьому передвиборча тематика не вичерпалася.
Болтон стверджує, що у Держдепі вважали Юлію Тимошенко... проросійським кандидатом.
Через це Державний департамент рекомендував Болтону уникати особистої зустрічі з нею.
«Останньою була зустріч на каву... з низкою парламентських лідерів, включаючи Тимошенко. Держдеп хотів, щоби я не зустрічався із Тимошенко окремо, бо вони вважали її занадто близькою до Росії», – заявив Болтон. Сам він, як випливає із книги, не мав чіткої думки з цього приводу, а рекомендацію назвав «типовим методом Держдепу».
Керченська криза
Кілька сторінок книги присвячені інциденту 25 листопада 2018 року, коли російські кораблі зупинили, а потім атакували та захопили три кораблі українських ВМС поблизу Керченської протоки.
Загроза ескалації конфлікту була реальною, тому вже у неділю Болтон повідомив про неї телефоном Трампу. Відповідь президента США є дуже показовою – вона ілюструє типову політику Штатів щодо України.
«Його першою відповіддю було: «А що роблять європейці?». Я відповів «Нічого». І так само вчинили ми».
Та найцікавішим у описі тих подій було те, що навіть Болтон – визнаний вашингтонський «яструб», який не приховує своїх застережень до РФ, – не поспішав із висновками про причини інциденту.
«Перша думка Трампа була, що Україна влаштувала провокацію, і це було щонайменше можливим, враховуючи наближення президентських виборів. Але так само було можливим, що це росіяни шукають привід для конфронтації чи намагаються якимось чином легітимізувати анексію Криму... В будь-якому разі Трамп не був зацікавлений будь-що робити, навіть якщо Росія була геть неправа», – розповів Болтон.
Далі у книзі процитовані ще кілька розмов Трампа із соратниками, у яких він не приховував переконання, що Порошенко спровокував інцидент з політичних міркувань.
Втім, за словами Болтона, європейські лідери вагалися не менше.
«До мене зателефонував Ян Гекер (дипломатичний радник Меркель. – ЄП) щодо інциденту в Керченській протоці. Німці були обережні, у мене склалося враження, що Гекер вважав, що Порошенко радий цьому через можливі політичні дивіденди для його кампанії як антиросійського кандидата у президенти».
Окрему небезпеку європейці, у тому числі німці, бачили у ймовірному перенесенні президентських виборів через запропоноване Порошенком запровадження воєнного стану. Втім, ця проблема, як відомо, була знята – через опір парламенту президент змінив термін воєнного стану, щоби той не перетинався із передвиборчою кампанією.
Та не варто вважати німців «антиукраїнськими» на цій підставі.
Болтон визнає, що із розвитком подій росіяни все далі і далі йшли на ескалацію, що було очевидно для всіх. Меркель, за його словами, особисто близько години говорила з Путіним, умовляючи його зробити крок назад та віддати захоплені кораблі.
Болтон також говорив із Кремлем, однак Путін категорично відмовився йти на поступки.
Що ж до Трампа, то він був змушений зрештою зайняти жорстку позицію через те, що боявся звинувачень у надто м’якому ставленні до РФ – його переконала у такій потребі тодішня очільниця місії США в ООН Нікі Гейлі, яка мала прямий зв’язок із президентом США.
Саме так виникла заява Трампа про скасування вже анонсованої його зустрічі з Путіним на саміті G20 в Бразилії – бо в іншому разі його заклювали би журналісти.
Втім, ця вимушена політика Білого дому виявилася дуже нестійкою.
«Трамп зателефонував Путіну 3 травня, сказавши без жодних на те підстав, що Путін «до смерті хотів» з ним поговорити. Втім, насправді це сам Трамп «до смерті» прагнув цієї розмови з Путіним, адже не спілкувався з ним від часів керченського інциденту», – з сумом стверджує Болтон.
Епоха Зеленського
Велика кількість епізодів книги – звісно, якщо вірити твердженням Болтона – свідчать про те, що Трамп, м'яко кажучи, не надто розуміє Україну. Але епізод, який нібито стався на саміті G20 наприкінці 2018 року, є особливо показовим.
«На двосторонніх переговорах з Меркель Трамп припустив, що обрання українського президента, який симпатизував би Москві, було би здатне попередити Третю світову війну. І росіянам би це також сподобалося», – стверджує Болтон.
Втім, Білий дім під час виборів-2019 не став на бік жодного з кандидатів, а після обрання Зеленського – почав налагоджувати з ним стосунки. І відразу робив це із залученням неофіційних гравців – адвоката Трампа Руді Джуліані, посла США в ЄС Гордона Сондленда тощо.
Те, що Трамп при цьому тиснув на Україну – з книги Болтона видається очевидним.
«8 травня Трамп покликав мене в Овальний кабінет, де тривала його зустріч із Джуліані, Міком Малвейні (на той час керівник апарату Білого дому), Петом Чіполлоне (юрист Білого дому) та ще кимось. Темою зустрічі була Україна. Джуліані прагнув зустрітися із новообраним президентом Зеленським, щоби чи то обговорити розслідування Україною впливу Клінтон під час кампанії 2016 року, чи то зробити щось із Хантером Байденом (сином Джо Байдена) в контексті виборів-2020, чи то досягти обох завдань. Трамп сказав мені зателефонувати Зеленському і переконатися, що він зустрінеться із Джуліані у Києві наступного тижня».
Та поїздка Руді Джуліані так і не відбулася з низки причин.
Однак подальший розвиток подій показав, що ставлення Трампа до України є стійким.
Показовим є цитування у книзі нібито слів Трампа, сповнене нецензурних слів, коли до нього прийшли з доповіддю члени делегації США, які повернулися з інавгурації Зеленського: «I don’t want to have any fucking thing to do with Ukraine…They fucking attacked me. I can’t understand why…They tried to fuck me. They’re corrupt. I’m not fucking with them». Українською це можна перекласти приблизно так: «Не хочу мати геть нічого спільного з Україною... Вони, бл*, напали на мене. Я не можу зрозуміти, чому... Вони намагалися «зробити» мене. Вони корумповані. Я з ними, бл*, не матиму справи».
Волкер тоді пробував зупинити Трампа і сказати щось належне про Україну, але Трамп лише різко відповів: «Мене це взагалі не парить» («I don’t give a shit»).
Варто зауважити, що підтвердити коректність цих лайливих цитат особливо складно, бо Болтон чув їх у переказі свого заступника Чарльза Купермана. Однак те, як події розвивалися далі, дозволяє припустити, що це – правда.
Ідею зупинити оборонну підтримку України на суму $250 млн Болтон почув від Трампа. «Невже це не тупо, Джон? Німеччина ж не витрачає ці кошти на своїх сусідів», – апелював президент США.
А реальні вимоги на адресу Києва, за словами Болтона, пролунали під час знаменитої телефонної розмови Трампа та Зеленського 25 липня.
Болтон стверджує, що оприлюднений Білим домом переказ цієї розмови – неповний.
Слова Трампа Джон Болтон наводить у своїй книзі по пам’яті.
Втім, ключовий елемент збігається із тим, що є і у офіційному у транскрипті.
«Я прошу зробити мені послугу, – звернувся президент США до свого українського колеги. – У нашій країні багато чого відбулося, і Україна багато про це знає. Знайдіть інформацію про сервер CrowdStrike (IT-компанія, з якою працювали демократи, противники Трампа. – ЄП). Люди кажуть, він в Україні. Я скажу, щоб наш генпрокурор вам зателефонував і докопався до цього».
А коли Зеленський пообіцяв це розслідувати, Трамп додав, що є також питання про Хантера Байдена, і попросив обговорити деталі з його адвокатом, Джуліані.
І хоча ці фрази також не є прямим шантажем, одночасно США зупинили канали безпекового фінансування України. Болтон виклав ці дві тенденції як пов’язані одна з одною.
Змінити позицію Трампа не було можливо. Джон Болтон порахував, що він, керівники Держдепу та Пентагону 8-10 разів окремо та разом намагалися переконати Трампа не робити цього – але марно.
Причому якщо не використати ці кошти до 30 вересня – вони би були безповоротно втрачені для України, за американськими бюджетними правилами.
Чи можливо, що причина затримки була іншою, ніж шантаж України? Цілком. Зі слів Болтона виходить, що Трамп міг шантажувати не Київ, а... своїх партнерів по НАТО. На нараді 30 серпня, коли Болтон знову підняв питання розблокування допомоги, Трамп допустив це напряму.
«Мені по барабану НАТО («I don’t give a shit about NATO»). І я готовий сказати – якщо ви за них не заплатите, ми не будемо їх захищати. І хочу, щоб $300 млн заплатив Альянс», – цитує книга слова Трампа.
Звісно, така оплата не була можливою суто юридично. Та Трамп, за словами Болтона, пішов далі, пояснивши, що саме його дратує в українському питанні.
«Україна – це як стіна між нами та Росією, – сказав він, маючи, певно, на увазі бар’єр для тісніших відносин Москви та Вашингтона. А далі Трамп звернувся до Пенса зі словами: Зателефонуй Столтенбергу та змусь його до того, щоб НАТО за це платило», – стверджується у мемуарах радника Трампа.
Що ж змусило Трампа невдовзі змінити думку та розблокувати гроші?
Болтон каже, що безпекову допомогу Україні врятували парламентарі, однопартійці Дональда Трампа.
Президент США знав, що рішення про ці гроші було ухвалене Конгресом США майже одностайно, але, певно, не розумів, наскільки воно є важливим для його власної партії. Тож коли інформація про затримку фінансування просочилася у пресу, ті здійняли безпрецедентний тиск на президента. «Кількість конгресменів, які прагнули поговорити з Трампом (з цього приводу), різко зростала», – пише Болтон.
Зрештою, Трамп здався.
А ця історія стала ще одним свідченням того, наскільки важливою для України є саме широка двопартійна підтримка, яка готова врятувати нашу співпрацю навіть за серйозних проблем.
Навіть проти волі такого нестандартного президента, як Дональд Трамп.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
