Один із найбільших французьких філософів-просвітителів XVIII століття Вольтер вважав, що справжня філософія – це «коли той, хто слухає, не розуміє того, хто говорить, а той, хто говорить, не знає, що він має на увазі».
Сьогодні Україну по праву можна вважати самою філософською країною у світі, бо українці вже і не намагаються зрозуміти своїх можновладців, а ті давно не чують свій народ.
Про нинішню політичну ситуацію в Україні та її майбутнє під час ексклюзивного інтерв'ю кореспонденту ForUm'у розмірковував директор Інституту філософії НАНУ, доктор філософських наук Мирослав Попович.
- Мирославе Володимировичу, спочатку зробимо невеликий екскурс в історію. Скажіть, те, що сьогодні відбувається в Україні, вже мало аналогії?
- Прямих аналогій, мабуть, ні, бо ніде у світі більше не було практики руху від соціалістичних форм володіння до суспільства західного типу. Але віддалені аналогії можна пошукати, і вони, до речі, будуть дуже цікавими.
Ось, наприклад, мені здається, ми багато у чому повторюємо рух, який був характерний для Туреччини після правління Мустафи Кемаля Ататюрка. Там теж була однопартійна система з обгрунтуванням виняткової ролі турецької нації, але це не схоже на комунізм, хоча і там був державний капіталізм, приватизація підприємств. Але рух від однопартійної системи до напівзахідної моделі, при якій існують дві партії – республіканська і демократична (яка виникла із її дисидентів), становлення соціальної структури – це схоже на нашу нинішню багатопартійну систему.
Однак тут ще важливо враховувати, що війна у Туреччині закінчилася перемогою демократичних країн, і туркам довелося пристосовувати свою політичну систему до європейської. На цьому в аналогіях можна поставити крапку, оскільки подальший розвиток вже не схожий на наш.
У принципі, багато державних утворень мали характерну політичну структуру, де існувала партія типу націонал-демократів, яку потім змінювали партії прориву, тобто більш активні утворення, засновані на насильстві над історією. Я маю на увазі так звані офіцерські диктатури, особливо поширені в африканських державах, які тривали по тридцять-сорок років. Але Україна, слава Богу, не Африка, і наша демократія – це не африканські офіцерські диктатури, не дай Боже. Ми поки не дуже близькі до такого результату, але перспектива однопартійної влади у нас все ще залишається. І це дуже і дуже погано.
- Сьогодні українське суспільство все більше схиляється до думки, що свою демократію ми провалили...
- Ну, так уже і провалили! Я б не сказав, що справа йде зовсім погано. Все ж ми поки не на тому рівні провалу як, скажімо, Росія, але схожі процеси мають місце бути. Але оскільки сьогодні все йде шкереберть, причому на великій швидкості і невідомо куди, перспективи втрати демократії, звичайно, залишаються.
- Зараз Президент активніше звичайного декларує шлях до євроінтеграції. Але при цьому і Росія не прагне розлучатися з думкою про тісніші зв'язки з Україною. Де ми у результаті опинимося, по-Вашому?
- Для того щоб здійснити необхідне реформування суспільства, потрібна певна, хоча б мінімальна, ступінь довіри. Янукович зробив дуже розумний хід, виставивши, з великим ризиком для себе, на авансцену справи Гонгадзе і Кучми, бо чим скінчиться цей процес – одному Богу відомо. А якщо зовсім чесно, боюся, і Йому невідомо.
Європа ніколи не співчувала Януковичу. Вона більше співчувала Тимошенко, але зараз вона (Європа - авт.) охоче пішла би на компроміси з нашим режимом для того, щоб не втратити демократію в Україні.
- Один експерт назвав поїздку Тимошенко до Брюсселя «вхолосту використаним «золотим патроном». По-Вашому, могла вона зробити більше?
- Та ні, нічого вона не могла і не може більше зробити. Європа ж не дивиться на наших політичних діячів, вибираючи, хто із них їй найбільше підходить. Їй потрібно, щоб у нас був баланс різних політичних сил.
Взагалі, роль України у розрахунках Європи, насамперед, пов'язана з можливою і вже здійснюваною втечею сотень тисяч людей із Північної Африки, а не транзитного каналу нафти і газу, як думає багато хто. Сьогодні Європа живе саме цими проблемами. Те, що на Заході зараз стрімко збільшується кількість людей з темним кольором шкіри, бачить кожен, хто там буває. Для європейців це велика проблема, яка полягає, перш за все, у посиленні тиску правих політичних сил на тлі зростаючої кількості емігрантів.
Тому те, яким буде у нас подальший розвиток внутрішньополітичних відносин, для Європи – питання другорядне. Тим не менше, будь-який розвал, будь-яка дестабілізація для європейців – як землетрус для Японії. І, звичайно, вони будуть намагатися зробити все, щоб потім не сталося, як у анекдоті: «Сину, не гойдайся на татові, тато не для того повісився, щоб на ньому гойдалися, а для того, щоб у домі було тихо».
- Чи правда, що сьогодні українці, намагаючись вижити, стрімко втрачають духовність і мораль?
- Знаєте, я з великою підозрою ставлюся до слова «духовність». Воно взяте зі словника українських консервативних політичних сил і має на увазі, перш за все, національну і релігійну самосвідомість, відчуття себе українцем, що, між іншим, властиво далеко не всім політичним і неполітичним колам в Україні. Тому давайте будемо говорити тільки про мораль.
Я вважаю, втрата засад моралі у нас не відбулася, хоча, звичайно, великої шкоди у минулому було завдано пануванням комуністичних чи, скоріше, комунітарних норм.
Наведу простий приклад справжньої втрати моральності: у кого можна красти? У сусіда можна? Не можна. Було не можна і залишилося не можна. А у колгоспу чи у підприємства можна? Так, оскільки вважалося, що у цьому випадку ніякого гріха нема: вони у нас крадуть нескінченно, і якщо ми трошки для себе стягнем, то, загалом, нічого страшного. Сумніви, чи можна вкрасти у самого себе, під час панування індивідуалістичного способу господарювання теж були цілком вирішувані – вкрасти у самого себе неможливо.
Я думаю, зараз у нас така «система», коли ще можна вкрасти у держави чи навіть у приватного господаря, вже зникає. Хоча деякий незлобний, нормальний індивідуалізм і залишається. Але ось те, що під час загального поділу називалося приватизацією, ця спадщина – надовго. Хоча людей назагал уже і не надто цікавить, звідки мільйонери взяли свої мільйони. Їх більше хвилює власний сьогоднішній день.
Я, наприклад, не вважаю нормальним нинішній стан речей в освіті та медицині. Сьогодні ми поставили людину у нерівне становище між життям і смертю. Але якщо стануть більш впливовими якісь лівоцентристські сили, налагодити нормальний стан суспільства і його моральний балан – це не велика, загалом, проблема.
- Якось почула думку: «Якщо українські можновладці не крастимуть хоча б півроку, наша економіка за цей час вийде на лідируючий рівень». Ви що скажете на це? У нас все буде добре?
- Позбавити людину, яка звикла до такого задоволення, красти у нас з вами? (Сміється - авт.). Це неможливо. Вони ж не у себе чи у партнера крадуть. У першому випадку – нелогічно, у другому – небезпечно. Вони крадуть у беззахисних громадян. І не перестануть це робити доти, доки не буде створена прозора система правових та економічних відносин, яка дозволяє ловити на гарячому.
Сподіваюся, колись ми до цього прийдемо...
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
