Михайло Кулиняк: В українського кінематографа є шанси вийти на високу орбіту

Україна завжди була і донині залишається колискою талантів. Наші артисти визнані не тільки в країні, але й далеко за її межами. Однак самій галузі української культури ще є куди рости.

У світі матеріальних цінностей навіть високе мистецтво вимагає чималих витрат. І якщо шоу-бізнесові кола цілком можуть їх собі дозволити, то державні, культурні центри, як відомо, не особливо розпещені фінансуванням. Хоча останнім часом зрушення в цьому питанні все ж є. Особливо відчутні вони в сфері кінематографа.

Для того щоб більш детально дізнатися про розвиток української культури в цілому, а також про те, яких законодавчих змін потребує сьогодні галузь, ForUm зустрівся з екс-міністром культури, генеральним директором, художнім керівником Національного палацу мистецтв «Україна» Михайлом Кулиняком.

- Михайле Андрійовичу, сьогодні багато говорять про те, що українська культура дещо відстає в розвитку. Як ви оцінюєте ситуацію? Які галузі, на ваш погляд, у нас більш розвинені, а які потрібно реанімувати?

- Я завжди дотримувався позиції, що допомагати необхідно серйозному академічному мистецтву. Популярна музика, - усе-таки більш комерціалізована культура. І там вже все залежить від того, як виконавець може проявити себе і як працює його команда.

Серйозна ж академічна культура не має такого фінансового ресурсу. Але, незважаючи на це, в 2013 році у нас вже відбулося два концерти Ансамблю ім. Г.Верьовки, останній з яких був у грудні.

Звичайно, якщо порівняти шоу наших українських виконавців і відомих російських зірок, ми поки трохи відстаємо. При цьому у нас сформувалося поняття, що для визнання українського артиста треба, щоб він поїхав кудись і став знаменитим. І тільки потім ми згадуємо, що він з України. Це в нашій ментальності. Відразу чомусь цей артист нецікавий, а як тільки десь «засвітиться», відразу проявляється інтерес до нього. Але, думаю, ми незабаром все ж відійдемо від цього.

- А чому так слабо розвивається український кінематограф? Навіть якщо порівнювати його тільки з російським.

- Російський кінематограф почав розвиватися не три роки тому, як це відбувається у нас. В Україні до 2010 року, на жаль, були смішні витрати на цю галузь: 2-5 млн грн в рік. У зв'язку з цим з нами ніхто не хотів мати справу.

З чого складається кінематограф? Це власна продукція і копродукція (спільне виробництво. - Ред.). За обома показниками у нас фактично був повний нуль. Слава Богу, після звернення до нинішнього Президента України відбулися дві важливі речі: було створено Державне агентство України з питань кіно і в десятки разів - з 5 млн до 150 млн грн збільшено фінансування цієї сфери діяльності.

Разом з тим, ми маємо ще одну дуже важливу складову - це відбір фільмів. У нас система, над якою спочатку дуже сміялися, потім чинили їй опір, при якій від чиновника мало залежить питання, фінансувати той чи інший фільм. Тобто існує відкритий пічинг (презентація кінопроекту з метою знаходження інвесторів, готових фінансувати його. - Ред.).

Чи можна відразу реалізувати кожен з презентованих проектів? Робота над фільмом «Той, що пройшов крізь вогонь» хоч і починалася ще в 2007 році, але він все ж таки вийшов. Зараз на слуху фільми «Іван - Сила», «Параджанов». Це означає, що зріс прояв копродукції. Тому, думаю, говорити про те, що український кінематограф зовсім не розвивається, не можна. Думаю, в будь-якій країні він не міг би за три роки стартувати так, щоб бути у всіх номінаціях «Оскара».

- На початку листопада виник скандал навколо українського гурту «Океан Ельзи» (ОЕ), який в Саратові оштрафували за відсутність дозвільних документів для здійснення трудової діяльності на території Російської Федерації. Оцінюючи причини того, що сталося, можна було почути версії, що ситуація виникла на політичному тлі взаємин Росії і України. Як ви можете це прокоментувати?

- Я б не звертався в цьому питанні до сфери політики. Думаю, будь-якій події можна надати політичного забарвлення, але в даному випадку цього робити не варто. У кожної держави є своє законодавство і його необхідно виконувати. Організатори концерту української групи повинні були забезпечити виконання законів Російської Федерації в частині «робочих віз» для проведення виступу, але не зробили цього. Ми знаємо, що, наприклад, у народної артистки України Таїсії Повалій є така віза, яку вона отримала без яких-небудь труднощів. Тому думаю, що не було б труднощів в отриманні цього документа і у «Океану Ельзи». Це не компетенція Міністерства культури Росії, це компетенція її міграційної служби. І в першу чергу - це зона відповідальності організаторів концерту. Відповідно, тут, м'яко кажучи, саме їхнє недопрацювання. Думаю, що це буде наукою для всіх інших: і організаторів, і самих українських виконавців.

- За якою схемою сьогодні здійснюється гастрольна діяльність зарубіжних артистів в Україні? Якими нормативними документами це регулюється?

- Після звернення організатора щодо оренди залу для проведення концерту якогось виконавця Національний палац мистецтв «Україна» підписує з ним угоду. У документі чітко вказується, що відповідальність за дотримання цим артистом законодавства України покладається на організатора. Ми на себе беремо відповідальність за якісне надання послуг: зал, звук, світло, інфраструктура.

- Але все-таки, чи контролює цю діяльність профільне міністерство?

- Абсолютно ні. Дозволи на проведення заходів у нас видають органи місцевого самоврядування.

- В свій час наявність так званих «робочих віз» була обов'язковою умовою роботи гастролюючих артистів і в нашій країні, але в 2010 році ця норма була скасована. Після ситуації з «ОЕ» в Міністерстві культури заявили, що ми знову можемо повернутися до практики отримання свідоцтва про проведення гастрольного заходу. Як ви оцінюєте таку ініціативу?

- Питання про те, чи необхідно Україні повертатися до колишньої практики, на мій погляд, необхідно вирішувати в експертному колі: представників міграційної служби, Мінкультури, самих виконавців, продюсерів та організаторів концертів. Є й інша точка дотику - паритетність. На основі паритету живе весь світ. Іншими словами, якщо вводиться якась норма в одній країні, то подібне може бути введене і в іншій.

Мені після ситуації, що сталася з українським колективом, телефонували деякі журналісти і в контексті питань говорили: давайте щось придумаємо, щоб їм (російській стороні. - Ред.) помститися. На мій погляд, тут нікому мстити не потрібно. Розгляд питання відновлення системи «робочих віз» - це наше рішення, яке повинне ґрунтуватися на двох складових: думці експертів і принципі паритетності.

- Який ефект від введення «робочих віз» для гастролюючих артистів?

- У нас сьогодні є дозволи на проведення самих концертів. Там організатор вказує, хто виступає і з яким репертуаром. Україна відмовилася від візового режиму з багатьма країнами. З тією ж Росією у нас безвізовий режим, але «робочі візи» існують. На мій погляд, якщо подібна практика буде запроваджена і у нас, це дозволить здійснювати моніторинг концертної діяльності в країні, а також посилить увагу до неї з боку держави.

- Рік тому Мінкультури намагалось розглянути питання щодо введення нових правил для артистів, але, як писали ЗМІ, продюсерське лобі тоді заблокувало цей процес. Мовляв, подібні речі можуть викликати збільшення бюджетів гастрольних проектів і, відповідно, зросте вартість квитків. Як ви можете прокоментувати це?

- Єдине, за що переживають організатори - це те, що про їхній загальний валовий дохід буде знати більше людей, ніж вони б цього хотіли. В цьому була основна проблема того, що вони влаштували обструкцію законопроекту про гастрольні заходи в Україні. Все інше не має під собою жодних аргументів. Наведу простий приклад: до розробки законопроекту податок за проведення концерту з усіх виконавців становив 3%. Згідно з новим документом, для українських виконавців він мав становити 1%, для зарубіжних - залишитися на тому ж рівні. Якщо взяти повністю заповнений середній зал місткістю 1000 осіб, а квиток на концерт в середньому буде коштувати 200 грн., то валовий дохід складе 200000 грн. При податку в 1% українському артистові потрібно було б заплатити 2000 грн. Думаю, що це не може значно підвищити вартість квитків. А така нехитра арифметика показує, що це абсолютно не било по кишені зірок. Тоді як говорили, що шоу-бізнес внаслідок таких новацій зайде в тінь і т.д.

Крім цього, у тексті законопроекту також прописувалося, що якщо українського виконавця запросили дати концерт, наприклад, в ту ж Росію - а проживання в готелі і квитки зараз дорогі, - то артист мав би право звернутися в спеціальну комісію і попросити на це кошти. Думаю, це вигідно. Я вже не кажу про театральні трупи, які сьогодні фактично не мають можливості гастролювати, оскільки самі не заробляють на це. А середня вартість їхніх гастролей навіть по Україні обходиться десь у 50 тис. грн. Коли розроблявся цей законопроект, прораховували, що при існуючій кількості концертів, які проводяться сьогодні в країні, він міг дати близько 50 - 60 млн грн. Відповідно, у нас би відразу посилився гастрольний рух по Україні. Думаю, що найближчим часом міністерство повернеться до цього законопроекту, і він буде прийнятий.

- Ми виступаємо співорганізаторами їхніх концертів. Тобто їм не потрібно відразу платити гроші за оренду залу. Звичайно ж організатор повинен оплачувати вартість всіх послуг наперед. Більшість українських артистів не мають такої можливості. Тому ми разом готуємо концерт, оцінюємо видатки, продаємо квитки. Після його закінчення артист отримує свій гонорар, а ми повертаємо собі всі витрати.

- А скільки коштує орендувати головний концертний майданчик країни?

- Базова вартість оренди залу - 190 000 грн.

- Наскільки складно сьогодні запросити світових виконавців для виступу в Україну?

- У першу чергу, необхідно узгодити графік, оскільки у світових зірок він розпланований фактично на рік наперед. Коли вже є якась попередня домовленість про дату, починається обговорення умов: технічного, побутового райдерів, гонорарної частини. Буває так, що ми просто економічно не можемо потягнути концерт якоїсь зірки.

Але зараз в Україну їдуть зірки різного рівня. З цим проблем немає. Існують складності саме в тому, щоб правильно організувати цей процес. Тому що, за великим рахунком, повинні залишитися в плюсі все: і майданчик, і організатори, і артисти.

- Зірки світового масштабу більш вибагливі?

- Я б так не сказав. Вони чітко дотримуються всіх умов контракту і навіть дещо скромні.

- Так, у нас були випадки, коли на один концерт припадало по 5-7 видів квитків, і це, звичайно, неправильно. Сьогодні у нас єдиний квиток Палацу «Україна», на якому є штрих-код. Глядачі проходять в зал, приклавши квиток до одного з сканерів, які стоять на вході в Національний палац мистецтв. Це не наше ноу-хау. Це європейська і світова практика.

- У вересні декілька країн відмовилися від участі в «Євробаченні-2014», пославшись на економічні причини. Чи потрібно Україні продовжувати брати участь в цьому конкурсі?

- Це не є величезним навантаженням на бюджет країни, оскільки основна витратна частина - реклама, костюми, кліп - оплачується спонсором, якого шукає сам виконавець. Враховуючи таланти наших артистів, я вважаю, що це хороша можливість заявити про себе.

Тетяна Мацур,