В останні місяці Україна пережила чимало потрясінь. Люди вимагали прямого народовладдя, однією з форм вираження якого стали віча на центральній площі столиці. Зараз Майдан видозмінився, та й політики вже не настільки з ним рахуються. Однак новообраний мер столиці Віталій Кличко висловив готовність скласти додаткову присягу «за козацькими традиціями», а в політикумі обговорюється можливість ухвалення закону про народне віче. Про те, яким може бути правовий статус Майдану, в інтерв'ю Forum'у пояснив провідний фахівець у галузі української державності, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Національної академії правових наук України Олександр Копиленко.
- Олександре Любимовичу, який може бути правовий статус народного віча і самого Майдану?
- Постановка питання парадоксальна сама собою. Але оскільки Преамбула нашої Конституції гласить про тисячолітню традицію української державності, мабуть, давно потрібно згадати, що таке віче.
Отже, термін «віче» походить від слова «віщати». По своїй суті - це народні збори, роль і значення яких інтерпретуються по-різному. Зокрема, деякі сучасні роботи розглядають цей інститут як реальний прообраз сучасного парламенту, але це дещо ідеалізований, «лубочний» погляд на нашу історію.
Варто звернути увагу хоча б на те, що народне віче не знало ніяких форм представництва, кожен виступав тільки від себе, не існувало встановлених принципів голосування і підрахунку голосів, постійних і чітких функцій, навіть періодичності та порядку скликання віча.
Більш того, в народних вічах не могли брати участь жінки, що свідчить про порушення популярного зараз принципу гендерної рівності. Бували навіть випадки альтернативних віч, що проходять в різних місцях. Видатний історик Василь Ключевський говорив про анархічний характер віча, на якому не могло бути ні правильного обговорення питань, ні голосування. І рішення на них приймалися не більшістю, а швидше за силою голосу.
Але для нинішнього моменту особливе значення мають ідеї, що проявилися у вічі, як сказав Микола Костомаров, «народоправства». Власне, це й стало змістом і символом Майдану.
- Значить, виникає дилема: віче - це символ і реальний інструмент?
- Згоден. Якщо наш шлях в Європу залишається незмінним, то чи варто, кажучи словами Михайла Грушевського, «продовжувати революційний період нашого життя»?
Що відбувається зараз? Все частіше з'являються посилання на якихось сотників, які зараз на Майдані, з якими, з одного боку, влада радиться, а, з іншого - вони самі «тиснуть» на неї. Про цих людей немає ніякої докладної інформації, а та, що є в Інтернеті, викликає суперечливі почуття. Тим не менш, зараз вони виступають в ролі якогось ареопагу, що приймає доленосні рішення і фактично стоїть над легітимно обраною владою. Тоді виникає питання про громадський контроль над цим самим таємничим ареопагом... А потрібно це для того, щоб він, як казав комісар Гимза із напівзабутого нині роману Олексія Толстого «Ходіння по муках», «революцію не осідлав».
- Але є ідея ухвалити закон про народне віче...
- Мені здається, розробити його буде непросто вже тому, що вкрай важко формалізувати ті елементи, які стихійно склалися за останні місяці. Почати хоча б з порядку ініціації віча.
Звичайно, можна згадати, як один із урядів УНР ще в 1919 році намагався будувати свою політику «на основі власного ґрунту й сили». Але навіщо створювати щось нове паралельно з тим, що вже давно апробовано у всьому світі.
- Що саме Ви маєте на увазі?
- Референдум - в його різних варіантах як найбільш ефективну форму прямої демократії.
Останні 20 років ми постійно говоримо про зарубіжний досвід у цій сфері. Не можу утриматися від спокуси навести черговий приклад. Одночасно з недавніми виборами до Європейського парламенту у Берліні відбувся референдум, який мав визначити, що робити з величезною територією закритого нині аеропорту Темпельхоф, що знаходиться, як і київські Жуляни, в межах міста. Влада давно вже планувала почати там багатоповерхову забудову з офісів, житлових будинків, закладів громадського харчування. Але місцеві жителі вирішили інакше. Вони захотіли на місці льотного поля парк.
Референдуми проводяться і в європейських країнах, і в США буквально щодо всіх актуальних питань політики та повсякденного життя. А найголовніше, що правові механізми їх проведення і реалізації давно визначені, довели свою ефективність, ставши, тим самим, невід'ємною частиною системи демократичних цінностей, до яких ми так прагнемо.
- А як ви можете прокоментувати народжену на останньому вічі на Майдані ідею, згідно з якою новообраний мер Віталій Кличко має складати присягу за козацькими традиціями?
- Насамперед, хочу нагадати, що ця процедура прямо врегульована законом «Про службу в органах місцевого самоврядування», згідно з яким міський голова, обраний уперше, складає присягу на сесії міськради. Якихось інших особливостей наше законодавство і, зокрема, закон «Про столицю України - місто-герой Київ» не передбачає.
Але й говорити, що нинішня ситуація спирається на історичну традицію, також неправильно. Якщо керуватися фактами, а не міфами, що народжуються прямо з коліс, то потрібно сказати, що місцеве самоврядування та козацькі звичаї - абсолютно різні сюжети.
- Тобто?
- Давайте згадаємо історію. Чому ми забули про Магдебурзьке право, запроваджене в Києві між 1494 і 1497 роками. Історично зафіксований лише один випадок, 13 жовтня 1699 р., коли міський магістрат звернувся до гетьмана І. Мазепи з проханням провести вибори війта - тодішнього мера - за старовинними звичаями. Про це йдеться у відомому «Літописі» Самійла Величка.
І цей красномовний епізод можна оцінювати по-різному. Але! Строго кажучи: якщо ми хочемо надати історичного блиску майбутній події, присягу майбутній мер міг би виголошувати біля Колони Магдебурзького права. Вона, до речі, знаходиться зовсім недалеко від Майдану.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом