Публікація другої частини аудіозаписів у справі Михайла Ткача — так званих «плівок Міндіча» — викликала гостру дискусію в експертному середовищі щодо методів боротьби з корупцією в Україні. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, у статті для Texty.org.ua критикує не стільки зміст оприлюднених матеріалів, скільки підходи до антикорупційної роботи в умовах війни.
За словами Семиволоса, фокус на персоналіях і публікація неверифікованих діалогів створюють насамперед медійний ефект, але не змінюють інституційні механізми, які відповідають за прозорість і відповідальність. Він проводить різницю між системною боротьбою з корупцією — через процедури, прозорість і посилення інституцій — та «полюванням на корупціонерів», що дає швидкий інформаційний результат, але не призводить до сталих перетворень.
Експерт також застерігає про ризики руйнування соціальної довіри: «Неверифіковані діалоги, миттєвий суспільний вирок — це не боротьба з корупцією, це перформанс».
На його думку, серія таких скандалів підриває довіру до інституцій загалом; у час війни це може призвести до апатії, цинізму і втрати громадянської участи, що є довгостроковою загрозою для держави.
Семиволос додає, що публікація непідтверджених матеріалів може використовуватися як інструмент для досягнення чужих інтересів: вона створює ілюзію боротьби без необхідних змін у системі, а отже вигідна тим, хто не зацікавлений у реформах. Він закликає дотримуватися єдиного стандарту верифікації: або він застосовується до всіх матеріалів, або його не має зовсім.
Підсумовуючи, Ігор Семиволос наполягає, що пріоритетом має залишатися посилення інституцій та процедур, а не публічне переслідування окремих осіб: «Працюючі інституції важливіші за справедливе покарання конкретної людини; бажання негайної справедливости може знищити умови, за яких справедливість взагалі можливa».
Автор: Богдан Моримух
