Протягом понад трьох років лідерство Джорджії Мелоні в Італії здавалось непохитним. Як перша жінка‑прем’єр країни вона відкидала своє ультраправе минуле й керувала державою прагматично та твердою рукою, зберігаючи стабільні рейтинги й уникаючи численних скандалів, що традиційно супроводжують італійську політику, зауважує автор статті в New York Times.
З початку другого терміну Дональда Трампа Мелоні позиціонувала себе як лідерку, здатну зберегти добрі стосунки з американським президентом і таким чином уникнути його помсти — сценарію, який Італія не може собі дозволити — водночас не вдаючись у конфронтацію з інституціями ЄС, що опікуються великим державним боргом Риму. Цей делікатний баланс вона підтримувала надзвичайно успішно.
Проте зміна настроїв у Європі щодо Трампа робить цю прив’язаність ризиком. Популярність Трампа на континенті падає, і дедалі більше європейських лідерів дистанціюються від нього; у таких умовах позиція Мелоні як «європейської фаворитки» Трампа може обернутися проти неї. Обрана 2022 року на ультраправій платформі в коаліції, до якої входили пророcійськи налаштовані депутати, Мелоні доволі швидко розвіяла побоювання, що Італія піде шляхом угорського «орбанізму»: уряд відправляв військову допомогу Україні і долучився до коаліції близько 30 країн, які підтримують гарантії безпеки для України після припинення вогню.
У відносинах з Трампом Мелоні уникла циклу початкового жалюгідного зближення та подальшого відторгнення, який спостерігався в деяких інших європейських столицях; за рахунок стриманості й ідеологічної спорідненості їй вдалoся здобути справжню прихильність американського президента. Вона була єдиною чинною європейською лідеркою, яка відвідала його інавгурацію, і Трамп неодноразово публічно хвалив її.
Але із загостренням міжнародної ситуації, зокрема війною в Ірані, італійський уряд почав відходити від прямої підтримки американських кроків. 11 березня Мелоні заявила, що Італія «не бере участі в цій інтервенції і не має наміру брати участь», а 20 березня відкинула можливість італійської військової місії щодо примусового зняття блокади Ормузької протоки. Аналогічно й інші європейські лідери, як-от канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, відмовляються від участі у військових діях, запропонованих Трампом.
Водночас рейтинг схвалення Трампа в Італії впав до 19% — майже вдвічі менше, ніж рік тому. Італійська громадськість категорично налаштована проти війни в Ірані; бізнес і споживачі відчувають тиск через зростання цін на нафту й газ, а сільське господарство — через дефіцит добрив. У таких умовах дружба з Трампом перестає приносити очевидні вигоди.
Результат недавнього референдуму, що фактично перетворився на вотум довіри уряду Мелоні, де більшість проголосувала «Ні», підтвердив зміну настроїв — явка була вищою за очікування, і опозиція отримала новий шанс. Після референдуму прем’єрка змусила піти у відставку міністра туризму та засудженого заступника міністра, хоча ці скандали не стосувалися судової реформи; також повідомляли про відмову Італії надати дозвіл на посадку американським військовим літакам на Сицилії, хоча уряд спростував зв’язок цього інциденту з напруженістю у відносинах із Вашингтоном.
У партії та уряді зберігається внутрішній розрив. Частина AfD‑подібних (sic) прихильників Трампа все ще вважає його важливим союзником, тоді як інші, включно з ключовими фігурами Мелоні, наголошують на необхідності дистанціювання задля національних інтересів. У підсумку старе італійське прислів’я видається слушним: «Я захищатиму себе від ворогів; нехай Бог захищає мене від друзів» — виявляється, що ціна дружби з Трампом у Європі нині перевищує вигоди.
Автор: Богдан Моримух
