Гарік Кричевський, чиє ім'я вже давно стало синонімом українського шансону, готує приємний сюрприз для своїх шанувальників. Він не лише віртуозно володіє музичними інструментами, а й виявив неабиякий талант у царині літератури. Його автобіографічний бестселер "Ангели в білому" тепер вперше зазвучить українською мовою, обіцяючи читачам глибокі емоції та незабутні враження.
ForUA має ексклюзивну можливість першим познайомити вас із фрагментами цього відвертого твору. Кричевський, як завжди, майстерно поєднує щирість з властивим йому гумором та іронією, ділячись особистими історіями, які знайдуть відгук у серці кожного. Саме ця відкритість і робить його розповіді такими близькими та зрозумілими.
"Спеціально для ForUA із задоволенням анонсую уривки новел з моєї книги «Ангели в білому» українською", — ділиться артист, запрошуючи нас у новий вимір своєї творчості.
Не пропустіть нагоди першими зануритися у світ "Ангелів у білому" українською мовою — слідкуйте за публікаціями на ForUA!
Доктор Чергашвілі
Лікарі п’ятої станції були строкатим калейдоскопом доволі екзотичних персонажів. Одні тільки прізвиська ескулапів красномовно говорили самі за себе: Божа Кульбаба, Змій, Грузин…
Треба визнати, що до молодшого персоналу лікарі ставилися із повагою, і соціальної нерівності не відчувалося. Якщо пацієнти віддячували медикам, калим ділили порівну між всіма членами бригади. Це здавалося мені несправедливим, адже за логікою частка лікаря повинна бути більшою, але по неписаному закону швидкої, лікар отримував стільки ж, скільки водій і санітар.
Незабаром, я зі здивуванням виявив, що робота у швидкій – справа досить прибуткова, де основним джерелом заробітку виявились не копійчані чайові, а бомбування. Упіймати таксі на той час було доволі складно. Швидкі ж з охоче компенсували недоліки вітчизняного Мінтрансу. Як правило, бомбування починалося ближче до першої години ночі, коли інтенсивність викликів знижувалася і з’являлися клієнти напідпитку. Часом, лише за одну нічну зміну, я заробляв свою місячну заробітну плату. Але іще не встигнувши як слід попрацювати, доля подарувала мені історію, яка би могла закінчитися вельми сумно.
На нашій станції з’явився доктор Чергашвілі.
Зураб Лашанович Чергашвілі (ім’я і прізвище змінені) працював на швидкій у Тбілісі. Був він людиною запальною і водночас полюбляв гострі відчуття, тож не дивно, що Чергашвілі потрапив у кримінальну історію. Зурабу Лашановичу світило від двох до п’яти, але справу якимось чином зам’яли, і замість суду лікаря терміново перевели із рідного Тбілісі до Києва. Допоміг Зурабу можновладний родич – велика шишка у Мінздраві. Однак, і у Києві доктор Чергашвілі відзначився у черговий раз! Що саме сталося – точно невідомо, але щоб не сісти вже у столиці України, лікаря поспіхом перевели у Львів, на п’яту станцію швидкої допомоги. Ймовірно, теж не без клопотання можновладного родича.
Виглядав доктор Чергашвілі доволі екстравагантно. Боксер у минулому, він носив гангстерського капелюха і макінтош. Переламаний ніс, великі скули під глибоко посадженими очима робили його чимось схожим на Аль Капоне.
Спочатку мені здалося, що працювати разом із Чергашвілі не тільки цікаво, а і корисно: Зураб Лашанович називав мене не інакше як «доктор Георгій» і доручав виконувати роботу, на яку я не мав права у зв’язку із відсутністю потрібної кваліфікації. Я робив ін’єкції (включно внутрішньовенні), ставив крапельниці, у деяких випадках сам призначав лікарські препарати, у той час як лікар загравав із молоденькими дамами або нахабно всідався дивитися телевізор.
Аби не викликати підозру, Чергашвілі говорив так, щоб якомога більше підсилити свій, і без того виражений кавказький акцент:
- Сьогодні вам будЕт допомагати Георгій – дуже талановитий, пЕрспективний спЕціаліст!
Нагадую, що мені було тільки вісімнадцять років…
Якщо, приїжджаючи на виклик у пристойний будинок, нам не давали чайові, Чергашвілі робив безпардонні і двозначні натяки:
- Красива у вас квартира! – єхидно говорив він. – А культурА поведЕнія – нЕт!
- Що не так, лікарю? – дивувалися громадяни, ніяково переглядаючись між собою.
- Ну, як що не так? Вы ж дорослі люди! – обурювався Чергашвілі. – В парикмахерскАЯ ходитЕ, дЕньги платитЕ?
- Платимо! – відповідали вони.
Ну от! – фиркав доктор. – Так чим лікар гірше парикмахера? Ми до вас в четИре ранку неслися через усе місто, втомлені, голодні, застосовуючи усі навики, які набували шість років у медичному інститутЕ. А ви нам за це – дякую велике! У нас у Тбілісі такого не буває!
Збентежені громадяни одразу ж накривали на стіл, а у деяких випадках клали у кишеню халату «скромний гонорар».
Часом мені хотілося провалитися крізь землю від сорому! Нахабство доктора Чергашвілі не мало меж. Особливо, коли це стосувалося пацієнтів жіночої статі. Тут Чергашвілі діяв особливим чином!
Отримуємо виклик: жінка, 38 років, високий артеріальний тиск, сильний головний біль. Двері відкрила пишна брюнетка у доволі сексуальному, за радянськими мірками, халатику.
- Хто хворий? – бархатним баритоном запитав з порогу Чергашвілі. Вперше у голосі лікаря підозріло домінували сексуальні обертони.
- Власне, я! – збентежено відповіла жінка. – Голова дуже болить… Сусідка виміряла тиск, каже – терміново викликай «швидку»!
- Зрозуміло… Займайся, Георгій!
Чергашвілі без запрошення вмостився у масивне вікторіанське крісло, показним чином демонструючи своє нехтування загальноприйнятими нормами поведінки. Я виміряв жінці артеріальний тиск, ввів фірмовий коктейль трійчатку (папаверин, дімедрол, анальгін), і хвора відчула себе набагато краще.
Чергашвілі демонстративно позіхав , роздивляючись чеський кришталь у темно-вишневій вітрині імпортного гарнітура «Будапешт».
- Ви задоволені, мадам? – запитав він.
- Дякую, лікарю! Голову відпустило… у скронях не стукає…
І тут Чергашвілі підійшов впритул до ліжка. У його ході з’явилося щось котяче.
- Не повинно у такої молодої, красивої жінки так різко підійматися давлЕніє! – пристрастно промовив він. – Потрібно терміново з вами розібратися!
На обличчі пацієнтки з’явилася нервова усмішка.
- Ви заміжня? – пильно дивлячись у очі жінки, запитав Чергашвілі.
- Півтора роки тому розлучилася… - опустивши очі, відповіла вона. – Після дев’яти років шлюбу.
Я вже передчував катастрофу, але ніяк не міг вплинути на хід подій! З усього було видно, що Чергашвілі знайшов собі жертву.
- А коли ви востаннє займалися любов’ю? – лікар начебто ненароком поклав долоню на стегно жінки.
Зиркнувши у мій бік, пацієнтка тихо відповіла:
- Сім-вісім місяців тому… Здається…
- Я так і знав! – констатував Чергашвілі, виймаючи із карману халата латексні рукавички. – Знімайте ліфчик і трисики! – наказав він. – Не соромтЕсь, мадам. Ми ж – лікарі!
Чергашвілі грайливо підморгнув. Я намагався зробити те саме, але, здається, замість посмішки по моєму обличчю пробіг нервовий тик. Спантеличена пацієнтка заметушилася і роздягнулась. Її щоки горіли, як у школярки на першому побаченні.
Одягнувши рукавички, лікар почав пальпувати груди жінки. Пальпація супроводжувалась погладжуванням напружених сосків (яке відношення мають груди до артеріальної гіпертензії, очевидно, знав тільки Чергашвілі). Після детального вивчення грудей, він запропонував жінці розслабитися і розсунути ноги. Пацієнтка нервово здригнулася і гикнула.
- Можна я піду у машину? – благаюче промовив я.
Чергашвілі проігнорував моє прохання. Зі спритністю досвідченого гінеколога, лікар ввів у вагіну жінки вказівний і середній пальці.
- Коньюгата верра! – промовив він, наче закляття.
Через пару років, вже у інституті, я дізнався, що загадкове «conjugate vera» - не що інше, ніж просто 11-сантиметрова відстань між крижовим мисом та найбільш виступаючою точкою внутрішньої поверхні лобкового симфізу.
Протягом хвилини, зі старанністю сексуального маніяка, Чергашвілі робив колові рухи, а жінка тихо стогнала. Я ж намагався уявити собі усі можливі наслідки, і мені вимальовувалася безрадісна картина кримінально карних дій.
- Лікарю, що ви робите? – прошепотіла пацієнтка. Вона була не на жарт збудженою, а її груди здіймалися як мішок Амбу.
- Що я роблю? – рикав Чергашвілі. – Я, дорогенька, досліджую ваш організм! І от який я винЕс вЕрдикт!
Чергашвілі зняв рукавички і різко пожбурив їх на журнальний столик.
- Вам необхідне рЕгулярне статеве життя! Терміново знайдіть чоловіка, здатного для статевого акту! Інакше, артеріальна гіпертензія, мігрень і інші проблеми завчасно доконають вас! Ви ж молода жінка, вам усього тридцять вісім років!
- Але це неможливо, лікарю! Я розлучена… І взагалі…
Важко дихаючи, брюнетка застібнула халат.
- Пропоную обговорити цей аспект пізніше! – відрізав Чергашвілі. – А скажіть, люба, ви як цим займаєтеся? Наприклад, у якій позі ви це робили з чоловіком?
- А може хлопчина вийде? – жінка кивнула у мій бік.
- Це не хлопчина! – суворо заперечив Чергашвілі. – Це майбутній лікар Георгій! Так у якій позі, мадам, ви це робитЕ?
Жінка знервовано жмакала у руці поясок від халату.
- Ну, зазвичай, я знизу… а він – зверху… Іноді… як би це сказати… на чотирьох…
- Тобто раком? – уточнив Чергашвілі.
- А яке це має значення, лікарю? – у голосі жінки з’явилися істеричні нотки. – Це ж особисте!
= Саме пряме! – Чергашвілі зняв бежеві мокасини-«плетенки» роботи майстрів Батумі.
Я відчув, як моєю спиною починають котитися струмочки поту.
- Я обстежив вашу вагіну і прийшов до висновку! – монотонно продовжував Чергашвілі. – Вам необхідно вступати у статевий контакт у позі Ембріон!
Пацієнтка знову голосно гикнула.
- Зараз я вам покажу! – діловито промовив Чергашвілі. – Лягайте на бік, підсуньте під себе ноги. Спиною ко мнЕ – обличчям к стенЕ!
Жінка покірно виконала наказ. Чергашвілі спритно застрибнув у ліжко, приліг на бік, міцно притиснувшись до її повнотілих сідниць.
- Ось ваша базова поза для статевого акту! – вкрадливо пробасив Чергашвілі. – Таке проникновЕніє найкраще для організму!
І тут я твердо вирішив: якщо Чергашвілі продовжить – треба тікати! Відсиджусь у авто, можливо, це врахується слідством…
На щастя, кавказький Казанова залишив ліжко без «проникновЕнія»!..
- Ви завтра ввечері вдома? – Запитавши це, лікар доволі голосно випустив гази.
У пацієнтки засмикалось ліве око. Та, на моє здивування, Чергашвілі анітрохи не зніяковів, продовжуючи пильно дивитися на жінку.
- Я повертаюсь з роботи у шість… Можу раніше, якщо треба...
- Чудово! Я допоможу вам! ЧекайтЕ…
- У якому сенсі допоможете? – засоромилася пацієнтка.
- У прямому! – очі Чергашвілі практично вилізли із орбіт, як у восьминога. – Наочно продемонструю вам деякі вправи.
Натягнувши мокасини, лікар почав заповнювати карту виклику. Зазвичай, цю процедуру він доручав мені, і, можливо, цього разу вирішив добровільно відволіктися від «плотських» думок.
Пацієнтка, запахнувши халат, підійшла до мене, винувато посміхаючись. Мені здалося, що у погляді жінки з’явилося щось зворушливо-коров’яче.
- Можливо, чаю? – невпевнено запитала вона.
- Дякую, я ситий!
- Не потрібно чаю! – прийшов до тями Чергашвілі. – Дайте краще десятку, студенти завжди без дЕнЕг!
Жінка кинулася до серванту, де у китайській скриньці із чорного дерева зберігалися її заощадження. Вже за мить, червонець опинився у кармані мого халату.
- Я заїду завтра, треба вас іще раз уважно оглянути! – пообіцяв Чергашвілі. – Ви не проти?
- Ну що ви, лікарю, буду чекати! – томно промовила жінка, поправляючи халатика. – Щиро дякую вам, лікарю… І вам, шановний…
Ідучи мармуровими сходами львівського «люкса», Чергашвілі роздумував вголос:
- Перше, що відбувається з жінкою, коли її перестають їбати – це головні болі і підвищений тиск! Або понижений тиск! Запам’ятай, Георгію, в інституті цього не вчать! Жінку треба їбати. Не будеш їбати – буде болЕть!
На наступному чергуванні Чергашвілі розказав, як з сьомої вечора до п’ятої ранку, він пристрасно «лікував» брюнетку: і голова у неї не боліла, і тиск залишився у нормі, запевняв він.
Вулиця Валова – центр міста.
Будинки там старовинні, око радіє від розмаїття архітектурних стилів.
«Чоловік, 45 років, гострий біль у грудях.» - повідомив диспетчер.
У під’їзді похмурого будинку, епохи пізніх Габсбургів, тхнуло підвальною сирістю і сечею. Будинок беззаперечно потребував капітального ремонту. Рипучими сходами, ми піднялися на другий поверх: двері у квартиру виявилися відчиненими…
- Не зустрічають, двері не зачиняють! – незадоволено бурмотів Чергашвілі. – Чортова робота, маму її!..
Ми опинились у темній кімнаті. На старому дубовому столі стояла домовина. У домовині спочивав чоловік років вісімдесяти. Слід зізнатися, я запанікував.
- Вони там у диспетчерській, що, зовсім їбанулись? – обурився Чергашвілі.
До кімнати зайшла жінка у траурному вбранні і чоловік середнього віку у модних джинсах і сорочці кольору хакі.
Пізнувато ви «швидку» вИклИкаєтЕ! – Чергашвілі кивнув у бік домовини. – Ми у такій ситуації вже не допоможемо!
Хворий у спальні! – уточнила жінка. – Племінник покійного. Серце болить. Перенервував…
Серце шалиТ – треба менше пиТ! – недружелюбно відпарирував Чергашвілі.
А він не п’є… Це усе клопоти з похороном… - жінка почала виправдовуватися, коли, несподівано, чоловік у одязі кольору хакі посміхнувся і промовив щось по-грузинськи.
Чергашвілі завмер, театрально розкинувши руки.
- Джаніко! – скрикнув він. – Саламі, брат! Очам не вірю!!!
Чоловіки кинулися обійматися.
- Це мій друг із Тбілісі! – збуджено пояснював Чергашвілі. – Ми в одного трЕнера пять років займалися!
Обіймаючись, друзі розкачувалися, як у ритуальному танці, легенько поплескуючи один одного по плечам, рукам, спині, і сцена ця нагадувала епізод із сюрреалістичної вистави експериментального театру.
Несподівано, Чергашвілі почав співати. Джаніко підтримав товариша. Друзі співали на повний голос із фірмовими грузинськими інтервалами. Усе би нічого, коли б поряд не знаходилась домовина із покійником. Жінка застигла і отетеріло дивилася на них. Мене пробивали дрібні дрижаки.
- Що ти тут робиш? – горлав Чергашвілі. Джаніко щось відповідав грузинською. – Молодець! – темпераментно перебив його Чергашвілі. – Який же ти молодець!!
- Що стоїш, Нателла?! Накривай на стіл! – Джаніко звернувся до жінки у траурі. – Так не буває! У Львові зустріти друга із Тбілісі! Дзаліан міхарія!
- Може підемо у залу? – дещо роздратовано промовила неприємно здивована жінка, відчиняючи двері до сусідньої кімнати.
Ми увійшли у невелику столову з круглим обіднім столом і вельми пошарпаним диваном, на якому лежав чоловік досить здорового вигляду.
- На що скаржитесь?
- Серце щось прихопило! – чоловік вказав собі на груди.
- На те воно і серце, щоб болЕть! – піддакнув лікар. – ЗнаєтЕ, скільки літрів крові пЕрЕкачує ваше серце за добу?
Чоловік похитав головою, мовляв, ні.
- 10 000 літрів! – пояснив Чергашвілі. – А ви кажете, прихопило… Займайся людиною! – скомандував мені шеф.
Я заходився вимірювати пацієнтові артеріальний тиск. Друзі ж, начебто нічого не сталося, курили біля відкритого вікна і курликали грузинською…
У той час, коли я робив ін’єкцію трійчатки худорлявому чоловікові із зовнішністю передовика виробництва з плакату, декілька різновікових жінок поспіхом накривали на стіл.
- Доречі, а хто покійник? – Чергашвілі оговтався після другого тосту.
- А це вітчим першої дружини Сергія Петровича. – відповів Джаніко, закусуючи коньяк тонким шматочком домашньої бастурми.
Хто такий Сергій Петрович, Чергашвілі з’ясовувати не став…
Трапеза продовжувалася зо півтори години. Невдовзі, я змирився із присутністю домовини із упокоєним родичем першої дружини Сергія Петровича у сусідній кімнаті, і, на власне здивування, виявив присутність апетиту. Після кожного тосту, Чергашвілі і Джаніко співали грузинських пісень. Родичі покійного сумно дивилися на них…
- Не треба сліз! – філософствував Чергашвілі. – Ну, умЕр! Усі там будЕм рано чи пізно! Краще пізно! За це і вип’ємо!
Після «оптимістичного» напуття лікаря, у нашого пацієнта від нервів засмикалось вухо. Чоловік налив собі пів склянки горілки і випив її залпом.
- А кажете, що не п’є. – справедливості заради, промовив Чергашвілі. – У людини є рот! А для чого рот? Щоб пити!
Коли, приблизно за дві години, ситі і напідпитку, ми нарешті залишали гостинний будинок, Чергашвілі зупинився біля домовини і підправив покійнику краватку.
- Люблю, коли усе симетрично! – пояснив лікар.
Зніяковілі родичі небіжчика ховали очі…
Не поспішаючи, ми їхали нічним містом на нашому пошарпаному Рафіку у бік станції, коли Чергашвілі брякнув мені відверто:
- А за великим рахунком, Джаніко цей – гандон! Я його з юності не пЕрЕварюю!
Попередню новелу читайте тут.
