Нескладно помітити, що влада значною мірою відклала на другий план екологічні проблеми в державі, часто прикриваючись воєнним станом і нестачею ресурсів, хоча багато з них не терплять зволікань. Заміновані території, забруднені уламками снарядів та рештками військової техніки – це лише частина масштабної екологічної катастрофи, що розгортається в Україні. Ситуація справді критична. FOR-UA розпочинає рубрику про ситуацію в екології.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії, екосистеми України зазнали збитків на понад 70 мільярд доларів. Восени минулого року міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук під час Конференції ООН з питань зміни клімату повідомила про те, що через війну було знищено 3 млн гектарів лісів, а забруднена вибухонебезпечними предметами територія України становить 139 000 кв. км. 44 % всього природно-заповідного фонду держави опинилися в зоні бойових дій, під тимчасовим контролем російських загарбників або є недоступними для України.
Під окупацією зараз залишаються 8 заповідників і 10 національних природних парків. Серед них Чорноморський біосферний заповідник (на території та акваторії Херсонської та Миколаївської областей), біосферний заповідник «Асканія-Нова», національні природні парки Азово-Сиваський, «Олешківські Піски», Джарилгацький (Херсонська область), «Великий луг» та Приазовський (Запорізька область), «Білобережжя Святослава» (Миколаївська область), «Меотида» (Донецька область), «Кремінські ліси» (Луганська область) та «Чарівна Гавань» (АР Крим). Значна частина цих заповідних територій фактично стерті з лиця землі.
На жаль, війна триває, а отже і наслідки для екології стають все більш жахливими.
Вкрай гострою залишається проблема води на півдні України після руйнування росіянами Каховської ГЕС і водосховища. Після втрати Каховського водосховища рівень підземних вод у Херсонській та частині Запорізької області критично впав, і в подальшому ситуація з водою може бути катастрофічною, оскільки сільське господарство, яке залежить від зрошення, опиниться під загрозою.
Ще однією проблемою залишається мінування Чорного моря та узбережжя, що унеможливлює доступ до окремих зон моря та завдає шкоди прибережній фауні. Окрім мін, у море потрапляють нафтопродукти та залишки боєприпасів, які спричиняють справжні екологічні катастрофи, про що повідомляють українські морські екологи. Пакостять і самі росіяни, які на рівному місці влаштовують аварії, як то сталося у грудні 2024 року, коли в результаті потоплення двох суден з нафтою в акваторію Чорного моря потрапили тисячі тон мазуту та нафтопродуктів.
Ці проблеми хоча б періодично піднімаються в інформаційному полі, проте за лаштунками уваги залишаються ті регіони, де бойові дії не ведуться, але руйнування екосистем триває. Зокрема, шалена вирубка лісів, яка давно стала системною проблемою. У 2024 році в Україні було зафіксовано 4,6 тисячі випадків незаконної вирубки лісів, а у багатьох випадках під прикриттям санітарних рубок вирубуються здорові дерева.
На світлинах з космосу можна побачити величезні масиви знищених лісів у Карпатах та Поліссі. Через брак контролю та корупційні схеми вирубка лісів лише посилилась, а відновлення зруйнованих екосистем може зайняти десятки років. Якщо їх взагалі вдасться відновити в принципі…
Окрема історія – «феодали», які все навколо вважають своїм і таким, що можна знищувати абсолютно безкарно. І це стосується не лише сумно відомих бурштинокопачів, які на Поліссі влаштували собі цілу «сіру республіку». Такі маленькі «республіки» спостерігаються мало не навколо кожного більш-менш великого орендованого ставка. «Пани», які беруть стави в оренду для розведення риби часто-густо лінуються виловлювати рибу сітками, а банально спускають всю воду. В результаті люди не лише позбуваються ставка, але і води взагалі – колодязі стоять пусті.
Яскравий приклад цієї історії довелося нещодавно побачити у Вінницькій області, Гайсинському районі, де в селі Адамівка місцеві орендарі ставків восени спустили воду, щоб швидко виловлювати рибу, і навіть весною в озері не було води, а місцеві мусили кілька кілометрів йти за водою, бо в колодязях було пусто. Ані скарги до Державної екологічної інспекції, ані вимоги до місцевої влади нічого не змінили. Врешті люди залишаються без води, а орендарі продовжують свою діяльність, ігноруючи потреби громади та екологічні норми.
Під Києвом буйним цвітом квітне нелегальний видобуток піску. Це призводить до руйнування берегів річок, знищенню місць нересту риби. Доходить до того, що «чорні» земснаряди працюють прямо в межах столиці.
На усе це свавілля влада закриває очі, вважаючи, що усі ці проблеми можна буде вирішити «після перемоги». Проте вже зараз ці питання потребують нагальної уваги. Збереження водних ресурсів, лісів, річок та природних територій має стати частиною державної політики вже сьогодні, інакше у найближчому майбутньому Україна може зіткнутися з екологічною катастрофою, наслідки якої будуть такими ж руйнівними, як і наслідки війни.
Автор: Тетяна Мішина
