Гарік Кричевський запрошує углиб своєї душі! Його культова автобіографічна збірка "Ангели в білому" знову дивує, цього разу – новими, ще не опублікованими розділами. Маестро українського шансону доводить: його талант не обмежується музикою!
ForUA першими отримали доступ до цих скарбів! Приготуйтеся зануритися в історії, де особисте переплітається з дотепністю, а іронія – з життєвою мудрістю. Кожна новела Кричевського – це ніби розмова з давнім другом: щира, глибока і така близька!
"Спеціально для ForUA представляю ексклюзивні уривки моєї книги «Ангели в білому» українською", – ділиться Гарік, відкриваючи нову сторінку свого діалогу з прихильниками.
Шукайте перші, ексклюзивні уривки "Ангелів у білому" українською тільки на ForUA! Це те, що варто прочитати!
Форс-мажор
Я наївно помилявся, вважаючи, що багато знаю і до усього звик за півроку роботи у психіатричній лікарні. «Нічому не дивуйся і будь пильним! Хрю!..».
Часом, все-таки втрачаючи пильність, я розгулював відділенням серед, як мені здавалося, «безневинних психів», і мрійливо складав пісеньки. Тільки от легковажність має власні наслідки.
П’ятниця. Кінець робочого тижня.
Я прямував у роздягальню для персоналу.
У коридорі відділення не було нікого, крім Олега: водія-далекобійника; високого чоловіка років тридцяти п’яти. Пацієнт стояв біля вікна, переминався з ноги на ногу і супроводжував мене сумним поглядом людини, нагодованої нейролептиками. Це була класична шизофренія: час від часу далекобійник чув «голоси», а загалом, Олег мав репутацію тихого хворого, який не завдавав особливих проблем.
Накинувся Олег зі спини, залізною хваткою стиснувши мою шию. Він був і вищим, і важчим, а тому повалив мене на підлогу. На щастя, боротьба в партері була моєю сильною стороною ще з часів занять у секції дзюдо. Я примудрився викрутитися і заламав нападнику руку, після чого здійснив вдале Санкаку-Дзіме – прийом удушення, який викликає циркулярну гіпоксію.
У такій ситуації опонент здається, але ж я мав справу із душевнохворим!
На мить послабивши захват, я припустив, що «сеанс» закінчено, але це було помилкове припущення – Олег підступно вдарив мене по голові, я поплив, але встиг придушити сонну артерію суперника. Навіть втрачаючи свідомість, хворий продовжував відчайдушно чинити супротив!
На допомогу набігли санітари, черговий лікар і завідувач.
Санітари спритно спакували пацієнта у гамівну сорочку і потягнули у палату для буйних, наче пораненого тюленя. Несподівано, Олег відкрив очі і почав плюватися. Його погляд здався мені цілком осмисленим.
- Та зупинись вже, Олег, ти ж не верблюд, хрю! – побивався завідувач. – Хороший же хлопець… Хрю. Що на тебе найшло?
Обтрусивши одяг, я побачив чимало вдячних глядачів: поет Коровай, теліпаючи головою, повторював, наче мантру, одне єдине слово: «Погано… Погано… Погано…». Красені КГБ активно жестикулювали і обговорювали інцидент з Марією, старшою медсестрою. Онаніст Сергій в’яло мастурбував, засунувши руку у кишеню піжами, і з осторогою зиркав на Куща.
- І як таке можливо? Здається ж, мужик спокійний, не псих! – думав вголос пацієнт Пєчко, на прізвисько Самогубець.
До речі, хто-хто, а Василь Пєчко цілковито заслуговує на індивідуальний флешбек!
Уславитися у психіатричній лікарні у якості самогубця – це, звичайно, гримучий мейнстрім; але Вася Пєчко був особливим випадком.
Якось, червневою, зоряною ніччю, Василь був доставлений реанімаційною бригадою до чергової лікарні по вулиці Топольній, з діагнозом «залізнична травма». На запитання чергового травматолога пацієнт відповідав адекватно:
- Що з вами сталося? – довідувався інтерн-травматолог, обстежуючи величезну гематому на лівому стегні Василя.
- Хотів кинутися під потяг! – відповідав Пєчко. – Але буфером тепловоза мене шваркнуло у рів. От і бік відбив!..
- А це у вас звідки? – здивований інтерн виявив на шиї постраждалого странгуляційну борозну.
- Перш ніж кинутися під потяг, я спробував повіситися! – ніяковіючи, відповідав Василь. – Закріпив мотузку на тримачі для люстри. А коли повісився – тримач вирвало, я впав, ну і пішов я кидатися під потяг.
Спантеличений інтерн продовжував огляд невезучого самогубця.
Коли ж Василь зняв майку, медики жахнулися! Весь живіт Василя Пєчко був сперіщений неглибокими, колотими ранами, наче хтось вирішив перетворити його черевну порожнину на друшляк.
- А це ще що таке?!
- Перед тим, як удушитися, я надумав себе заколоти. – сором’язливо зізнався Пєчко. – Узяв кухонного ножа… колов, колов… та духу не вистачило. От і вирішив повіситися!
Із травматології Василя перевели до третього відділення психіатричної лікарні. Хворого частенько демонстрували студентам, як приклад наполегливого, але невезучого суїцидника.
Коли усе скінчилося, Кущ припустив, що несподівана агресія зазвичай спокійного пацієнта може бути пов’язаною із застосуванням у лікуванні іншого препарату, так би мовити – побічна дія.
Після оказії, завідувач запросив мене до свого кабінету і незрозуміло чому продемонстрував ентомологічну колекцію. Я сумлінно імітував зацікавленість засушеними метеликами.
- На майбутнє, не лови гав, Кричевський…хрю! Наші пацієнти – це тобі не бугі-вугі співати… Хрю!
Хто б сумнівався…
Хрю!
Попередню новелу читайте тут.
