Режисерка Дар'я Онищенко досліджує постать видатного художника Казимира Малевича крізь призму сучасної України, що бореться за свою ідентичність. Про ідею створення фільму, особливості дослідження матеріалу, роботу з акторами та важливість повернення Малевича в український культурний контекст режисерка розповіла в ексклюзивному інтерв'ю для ForUA.
– Дар’є, розкажіть, будь ласка, коли і як виникла ідея створити фільм про художника Казимира Малевича?
— Це була ініціатива нашої продюсерки Анни Полінчук (компанія 435 Films), яка прийшла до мене з пропозицією зняти фільм про Малевича. Оскільки Малевич — один з моїх улюблених художників, то я підтримала цю ідею. Потім до нас долучилася Тетяна Філевська — креативна директорка Українського інституту, людина, яка багато років досліджує творчість і біографію Малевича. Вона — авторка книг і документального фільму про нього.
Її експертна підтримка надихнула мене на написання сценарію. Вона допомагала мені працювати з фактами з біографії митця. Ми прагнули не лише розповісти світові, а й самим українцям: Малевич — це український художник, який народився в Києві, і значна частина його творчості пов’язана з Україною. Це досі знають не всі, навіть у нас.
Також для нас була дуже важлива тема деколонізації, повернення Малевича в український культурний контекст.
– Як Ви досліджували матеріал?
– Ми працювали з історичними джерелами, з книжками українських дослідників. Тетяна Філевська допомагала нам як експертка. Але, все ж таки, це не академічне кіно, це не класичний байопік. Це моє особисте сприйняття Малевича, сформоване під час війни.
Малевич — нестандартний художник, який боровся з формами та змістом. Робити про нього фільм у класичній формі здавалося трохи несправедливим. Тому ми шукали спосіб передати не лише факти, а й відчуття — наше, сучасне, українське сприйняття Малевича.
– Ви задоволені результатом? Чи, можливо, хотіли б щось змінити?
– Звісно, я задоволена. Кожен мій фільм — як дитина, у яку я вкладаю багато роботи, любові й натхнення. Але творчість — це завжди сумнів. Завжди знаєш, що можна було зробити краще.
Окрім того, це кіно створювалося на дуже скромний український бюджет. Ми працювали у важких умовах — під час обстрілів, з ракетами над головами, з відключенням світла. Дехто з команди сьогодні вже на фронті. В цих обставинах мені особливо важливо, що фільм віддзеркалює перші роки війни, нашу боротьбу.
Розповідаючи про цей фільм, завжди наголошую: Малевич — один з нас. Людина, яка боролася за ідентичність. Як і мої друзі-митці, які сьогодні на передовій і віддають свої життя.
– Чи відбувалися зміни в процесі зйомок?
– Так, сценарій змінювався. З’явилася лінія, пов’язана з сучасною війною. Також ми планували знімати частини, пов’язані з дитинством Малевича, на Харківщині, але ці території були окуповані.
Ми втратили можливість знімати в унікальних, автентичних локаціях, де ще були справжні аутентичні села — вулиці без асфальту, без сучасної реклами. Багато з цих місць, на жаль, знищені війною.
– Чи змінилося ваше ставлення до Малевича під час роботи над стрічкою?
– Дізнавшись про Малевича чимало інформації, у мене змінилось сприйняття його як митця. Але загадку самого Малевича я для себе до сих пір не з'ясувала. Бо це справді дуже провокативний та неоднозначний митець. Дехто вважає його позером, хтось — генієм, який змінив хід мистецтва.
Навіть після зйомок у мене більше питань, ніж відповідей. І це дуже добре. Це означає, що можуть бути інші фільми — інші режисери покажуть свого Малевича. Головне — ми повинні повернути його ім’я в нашу культурну історію.
– Що для вас було більшим викликом — творча чи виробнича частина?
– Насправді неможливо відділити одне від іншого. Виробництво — це завжди фінанси. І без великих грошей кіно зробити неможливо. Завжди бюджет фільму відображається на екрані. Але сенси, які ти хочеш передати, не залежать від бюджету. Наприклад, в безбюджетному артхаусному кіно.
Проте якщо це історичне кіно з костюмами, постановками та декораціями — тут вже складніше. І все ж, ми змогли зробити якісну роботу в дуже складних умовах та з невеликим фінансуванням.
– У фільмі дуже вдалий акторський склад. Як відбувався кастинг?
– Ми працювали з кастинг-директоркою Вікторією Нестеренко. У нас знялись як зірки українського кіно, так і молоді митці. Багато актоів з театру ім. Івана Франка
А є дебютант — Олександр Новіков, який зіграв Володимира Татліна — це його перша велика роль у кіно.
У нас також знімались знані українські актори: Ірма Вітовська, Олексій Горбунов, Ажнов, який зіграв Малевича - це мабуть один із найперспективніших акторів українського кіно. Це була надзвичайна команда — дуже енергійні, віддані актори. Я люблю працювати з такими людьми.
– Ви вже зверталися до тем гідності та ідентичності в попередніх фільмах. Фільм "Малевич" - це як логічне продовження?
– Так. Цей фільм — логічне продовження попереднього, «Забуті». Війна мене змінила — зробила більш безкомпромісною та радикальною щодо нашої історії, ідентичності.
Фільм «Забуті» був про окупований Донбас, про російську пропаганду. А «Малевич» — це спроба передати сенси, важливі для України, не як пропаганду, а як внутрішню потребу.
– Чи плануєте переклади й міжнародний прокат?
– Так. Зараз є субтитри, але ми сподіваємося на переклад, якщо нас придбає якась міжнародна платформа. Ми вже показуємо фільм за кордоном, і для мене це дуже важливо.
– Дар'я, що цікавого готуєте для наших глядачів?
– Наступний проект — про Юрія Іллєнка. Видатного українського режисера, який активно працював у 60-х роках і зазнав переслідувань від радянської влади. Але не зміг усе задумане зробити через репресії. Ця тема для мене теж дуже важлива, тому наступний фільм буде про шістдесятників, про відродження українського кіно, зокрема студії Довженка.
Нагадаємо, раніше актор Віталій Ажнов розповів, що «фільм “Малевич” дає розуміння про нашу ідентифікацію, хто ми і що ми є».
Автор: Анна Сенченко
