У вітчизняний прокат повторно виходять "Тіні забутих предків". В результаті опитування кінокритиків у 2021 році вони були визнані найкращим українським фільмом усіх часів.
Якщо говорити про Захід, то екранізація на київській кіностудії імені Довженка режисером Сергієм Параджановим повісті українського класика Михайла Коцюбинського, яка йшла на Заході під назвою "Вогняні коні", одразу була визнана там абсолютним шедевром світового кіно.
Зараз, озираючись на шістдесят років тому (фільм вийшов у прокат в 1965 році, про що - далі), розумієш, що інакше й не могло бути. Адже над ним працювали люди, яких зараз заслужено називають геніями – режисер Сергій Параджанов, оператор Юрій Іллєнко, художник Георгій Якутович, композитор Мирослав Скорик, виконавець головної ролі Іван Миколайчук – і які створили шедевр, який бере за душу кожного українця. Недарма й знімали його там, де відбувається екранна дія, на Гуцульщині, у селі Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області.
При цьому фільм залишив слід в історії не лише українського кіно, а й України загалом – 4 вересня 1965 року на його прем'єрі в київському кінотеатрі «Україна» на сцену, де була присутній знімальна група фільму, піднявся з букетом квітів літературний критик Іван Дзюба. Вручивши квіти, він підійшов до мікрофону та сказав: "У нас велике свято. Але й горе. В Україні почалися арешти творчої молоді". Адміністрація кінотеатру, щоб заглушити його, включила сирену, встановлену на випадок тривоги, але він продовжував називати імена арештованих у серпні дисидентів. Журналіст В'ячеслав Чорновіл, що був у залі, схопився з місця і вигукнув «Хто протестує проти політичних арештів – встаньте!». Встало, за свідченням очевидців, що на той час був великим актом мужності, 50-60 чоловік. Один зі зрителів закричав: "Де ж правда? Чому не дають говорити правду? Це неподобство!" Ним був Василь Стус, тоді аспірант Інституту літератури Академії наук України.
Влада відреагувала швидко - всі вони втратили роботу без шансів знайти нову, а Стуса виключили з аспірантури. Однак це не зупинило нове покоління українських дисидентів і вони продовжили боротьбу з тоталітарним радянським режимом, за яку згодом Іван Дзюба отримав п'ять років тюремного ув'язнення плюс п'ять років заслання. В'ячеслав Чорновіл – кілька тюремно-табірних термінів (три роки, шість років та п'ять років плюс роки заслання), а Василь Стус помер під час другого табірного терміну у десять років (перший тривав п'ять).
Через кілька років був засуджений на п'ять років і режисер "Тіней забутих предків" Сергій Параджанов (офіційно – з інших причин, але слова "український націоналізм" у вироку були присутні).
