Одним з найбільших відкриттів війни з Росією для українського суспільства став Олексій Арестович.

До вторгнення хтось знав його як військового експерта, який, до речі, спрогнозував війну з Росією ще в 2019 році, хтось - як актора, хтось - як коуча, хтось - як речника української делегації на Мінських переговорах (хто про них вже пам'ятає?).

Хтось і досі вважає його авантюристом. Зрештою, Арестович на це, схоже, не ображається, адже сам себе так описує.

Про початок своєї особистої війни майор ЗСУ Олексій Арестович відповідає ВВС так: «У мене була величезна спокуса піти постріляти танчики, я навіть зранку побіг до воєнкомату. Але мене як офіцера навчили, що завжди треба виконувати найскладніше і найвідповідальніше завдання. Мені зателефонували з Офісу президента, я приїхав, зважив всі за і проти - так тут і залишився».

Ми спілкуємося з ним за допомогою відеозв'язку. Арестович сидить просто на підлозі зали для брифінгів у офісі президента, під час інтерв'ю він грається з армійським ножем.

Про коло своїх обов'язків Арестович, який нині обіймає формальну посаду радника глави офісу президента, говорить обтічно: я, мовляв, чиновник особливих доручень.

Але їхню публічну частину - тихим, заспокійливим голосом розповідати усій країні, що все на фронтах війни з Росією не так вже й погано, - він вважає надзвичайно відповідальною.

«Моє завдання дуже просте - ми (українці) маємо утримати світлий стан свідомості, бо ми - Воїни Світла, і маємо ними залишитися… Проти нас воює абсолютна диявольщина, чистий сатанізм, і перемогти його треба не тим, що ми вб'ємо багато людей, а тим, що ми самі не озвіріємо, не станемо варварами як вони», - каже він.

В результаті - мільйони українців «підсіли» на медитативні брифінги Арестовича. Хтось називає його своїм особистим психотерапевтом, а будь-яке заспокійливе повідомлення, скажімо, рідним – «арестовленням». На Арестовича знімають пародії в ТікТоку, його обличчя з'являється на пивних банках - одним словом, констатує він, в Україні з'явилася «мода на класного Арестовича».

Після перемоги України - в якій Арестович не сумнівається - він не виключає походу в політику.

Але поки що - ВВС поговорила з Олексієм Арестовичем про обстановку на фронтах війни з Росією, про уроки першого місяця бойових дій, майбутнє українсько-російських стосунків та про те, якою буде Україна за п'ять років.

«Росіяни розписалися у своїй поразці»

ВВС: Почнемо з максимально загального питання: якби вас запитав хтось, хто місяць пробув, скажімо, на полярній станції, як би ви охарактеризували те, що відбулося за останній місяць, у воєнному плані буквально в трьох реченнях? Хто кого, умовно кажучи?

Олексій Арестович: Можу в одному реченні. Ми їх.

ВВС: Прекрасно. А можна трішки розширити?

О.А.: Ну, дивіться. Підемо чисто по російських джерелах.

На другий день після початку кампанії вони просять нас про перемовини. Я непогано знаю воєнну історію і не можу пригадати випадку, коли агресор з переважаючими силами на другий день просить про перемовини. Це означає, що в першу ж добу все пішло не так.

Друге: 4 березня Рада Федерації збирається і питання стоїть, за їхніми офіційними джерелами, про оголошення загальної мобілізації. Десятий день війни, навіщо Росії знадобилася загальна мобілізація, якщо потужна «друга армія світу» все громить, і згідно з доповідями її власного міністерства оборони, «все йде за планом»?

Третє: вони не приймають цю загальну мобілізацію, і це означає, що вони не контролюють загальний політичний стан в самій Російській Федерації.

Вони пам'ятають 1917 рік, коли мобілізовані зняли батюшку-царя, тому що не хотіли на фронт. Вони бояться давати російському народу зброю.

Четверте: днями Міністерство оборони РФ заявило, що у них ніколи не було планів взяття великих українських міст.

Ми, мовляв, з самого початку лише допомогти ОРДЛО, і зараз переносимо всі зусилля туди. І це справді так, бо з-під Херсону, з Київщини, з Харківщини зараз колони перекидаються на Схід. Тобто вони розписалися в своїй поразці.

Тобто 4 березня, коли Рада Федерації відмовилася проводити мобілізацію, ми констатуємо їхню стратегічну поразку. А ця заява Міноборони - це констатація оперативної поразки.

Було вісім напрямів, якими вони наступали, а зараз залишилися два з половиною. На шести, значить, поразка.

ВВС: Доводилось чути, що до 9 травня ні на які компроміси чи перемир'я розраховувати не варто, через те, що росіянам важливо цього дня будь-де провести будь-який парад перемоги над денацифікованою Україною…

О.А.: Вони можуть планувати все що завгодно, але якщо до 9 травня останнього російського солдата копняками виженуть наші фермери через північний кордон, забравши перед тим трактором його танк, то все може піти трохи не за планом.

Розумієте, що таке оперативна поразка? Це значить, що вони не здатні на активні наступальні дії.

У наступаючого - навіть такого дубового, як росіяни, все одно є ініціатива, нам важко їх вираховувати, вони з'являються з неочікуваних напрямків.

А от уявимо собі, що вони стали і стоять. Їх не треба шукати, ось вони. Що буде з ними, як ви думаєте?

ВВС: Керівник військової розвідки Кирило Буданов казав, що з появою «зеленки» «росіяни потраплять у пекло».

О.А.: І я казав про це багато тижнів тому. Але річ не в тому, хто сказав, а в тому, що це логічний факт. Для них утримувати ці території – катастрофа.

Для нашої авіації та артилерії наводитися на стаціонарні об'єкти набагато простіше. Будь-який військовий, коли чує про стаціонарну групову ціль, підстрибує до неба від радощів, бо розуміє: ось він, ласий шматок. А ще партизани, а ще «зеленка», а ще знання місцевості нами і абсолютне незнання місцевості ними. Це просто катастрофа.

Міноборони Росії офіційно заявило, що треба зусилля перекидати на Схід. Чому? Бо там за вісім років нічого українського не залишилось, там відпрацьоване постачання з Ростовської області, яке наші переважно не дістають.

І от зараз намагання добити Маріуполь і оточити зону ООС буде їхнім головним завданням. І нам, одразу кажу, там буде не так весело, як було досі. І буде дуже важко насправді. І ще невідомо, чим скінчиться. Чий буде успіх - велике питання. 50 на 50.

Але менше з тим, всі страшні намагання вийти на лінію Вінниця-Житомир, захопити Київ і так далі - де вони? Нема. Як і нема 40% особового складу Збройних сил РФ. Жодна армія світу не може дозволити собі втратити 40% взагалі всіх збройних сил під час однієї військової операції.

А їхнє намагання напижитися і приїхати на переговори, взявши Маріуполь і оточивши зону ООС, лише зайвий раз показує, які вони ідіоти.

ВВС: Але, з іншого боку, якщо росіяни справді всі наявні сили кинуть на оточення українського угрупування на Сході та захоплення Маріуполя, яке Пентагон, до речі, вважає лише питанням часу, то у них справді з'явиться привід для того, щоб почувати себе більш-менш впевнено.

О.А.: Вони не будуть почувати себе більш-менш впевнено. Це все одно, що з'ясувати, що пожежа знищила половину твого будинку, а твоя улюблена чашечка вціліла. Вони звісно цю чашечку роздують до величезних розмірів і будуть видавати за значну перемогу. Але ж усі розуміють, і вони самі розуміють, що насправді це велика поразка.

ВВС: Чи можуть росіяни реалізувати це оточення українського угруповання на Сході?

О.А.: Там складна обстановка, я відразу кажу. Я відомий як головний оптиміст, але я просто твереза людина. І коли треба попереджати - я попереджаю. І от зараз я попереджаю про те, що там найближчими днями буде дуже важко. Але і наше командування це розуміє і здійснює певні заходи, щоб було важко росіянам, а не нам. Але як буде - подивимося.

«У Маріуполя є завдання триматися»

ВВС: У Маріуполя взагалі є шанси втриматися?

О.А.: Скажемо так, у нього є завдання триматися. Маріуполь насправді тримає великі сили противника, які в іншому випадку були би кинуті на інші ділянки фронту.

І чим довше захисники Маріуполя тримаються, тим більше вони дають шансів військовому керівництву країни, і політичному керівництву, і міжнародному співтовариству вжити заходів, які, по-перше, убезпечать мирних мешканців, а, по-друге, змінять ситуацію у військовому відношенні.

ВВС: Але ви не раз говорили, що деблокування Маріуполя неможливе.

О.А.: На той момент - неможливе. Але ж момент змінюється.

Наприклад, був у них дуже ефективний спосіб постачання військ під Маріуполем і їхнього посилення через порт Бердянська. Але після того, як туди прилетіла "Точка-У", на цьому способі постачання поставили крапку.

Я не думаю, що вони відновлять постачання через бердянський порт. Хіба що збудують там потужну ППО, але це займає час. Тобто цим ми сильно допомогли Маріуполю триматися далі.

Я дуже добре знаю Маріуполь. Це величезне місто, і взяти його дуже і дуже непросто.

Головна проблема в Маріуполі – не військова. Ми бачимо, що наші військові знищили там шість російських старших командирів. Вони діють дуже професійно і можуть оборонятися ще довго.

Триматися там можна ще місяцями. А зважаючи на те, що у двох армій співпадають калібри зброї, то в ближньому бою можна забирати боєприпаси до стрілецької зброї, гранатометів, яких вистачить надовго. Та й "велика земля" допомагає - не буду казати, якими способами.

Головне питання Маріуполя - це питання цивільного населення. Його треба прибирати звідти.

Росіяни там коять військові злочини, вони відправляють людей на територію Росії. Чоловіків відбирають, фільтрують і намагаються поставити до російського війська, а жінки з дітьми опиняються в різних Саратовах і Омськах з дуже жорсткими умовами і ледве не примусовою працею.

ВВС: Давайте повернемося до Києва. Соцмережі вже не перший день пишуть про «котел», в який потрапило величезне угрупування російських військ в Бучі-Ірпені-Ворзелі, очікують на повний розгром цього угруповання там. З іншого боку, є дані про те, що росіян відкинули подалі від Києва, щоб вони не могли артилерією бомбардувати місто. З третього боку, самі росіяни пишуть, що вони надзвичайно міцно там закопалися, і насправді це вони продовжують наступальні дії. Ви можете розказати, що робиться на захід та північний захід від Києва?

О.А.: Одразу скажу: не праві ані ті, ані ті. Істина посередині. Нема там ніякого російського наступу, це було б дуже смішно. Але нема і ніякого оточення або котла, який би зробили ми. Там ідуть важкі бої.

Річ у тому, що там дуже важка місцевість. По-перше, міська, по-друге, там долини рік, яри, ліси. Все частково затоплено, частково заміновано, непрохідне і так далі.

Тобто там копітка бойова робота. Працює російська артилерія, працює наша - несемо втрати ми і вони, і тут далеко під переможних реляцій. Нема там ані оточення, ані знищення - є напівоточення, але це ще не означає доведення до військового успіху.

Інша справа, що вони київський напрямок перестали розглядати як перспективний. Тому вони не кидають сюди резервів.

Вони просто здійснюють перегрупування і постачання в обсязі, необхідному, щоб тримати ситуацію. Але вони не відмовилися від Києва, незважаючи на переміщення зусиль на Схід. Вони все одно будуть намагатися тримати столицю в облозі, наскільки це буде вдаватися і тримати там наші війська в напрузі, щоб ми не могли їх перекидати на інші ділянки, на той самий Схід.

Тобто тут ситуація, я б сказав, 51 на 49 на нашу користь. Але це далеко не 70 на 30, як поспішив багато хто сказати. Тому не варто тут шапкозакидательством займатися. Ми маємо давати тверезу оцінку. Наша зброя - правда.

ВВС: Чи варто очікувати штурму Києва?

О.А.: Ні. Вони не здатні і ніколи вже не будуть здатні - принаймні під час цієї кампанії.

ВВС: Пентагон днями заявив, що росіяни не повністю контролюють Херсон. Ви після того сказали, що це не зовсім правда. Що там відбувається? Чи є передумови для контрнаступу українських військ з боку Миколаєва?

О.А.: Треба розуміти, що Миколаївська область уже звільнена. Частково звільняється Херсонська.

Але з тим, щоб перейти Дніпро угрупуванням, яке буде здатне звільнити Херсон, - це буде дуже важка робота. Зважаючи на те, що шлях для російської авіації від Криму дуже короткий, це все буде під постійною загрозою повітряних ударів.

Тому я постійно звертаюся до наших глядачів, які бачать нескінченних російських полонених чи російську техніку, про те, що всі ці відео не означають, що ми перемагаємо однією лівою - це не так. Дуже важко буде нашим військам перейти з правого берега на лівий…

З іншого боку, якщо наші глядачі не пам'ятають, то два тижні тому росіяни збиралися за цьому напрямку на Одесу, але щось не заладилося.

ВВС: Повідомляють, що поблизу Чернігова підірвали ключовий міст, який зв'язував місто з Києвом. Мер міста говорить, що воно повністю зруйноване, і є побоювання, що Чернігів перетвориться на другий Маріуполь.

О.А.: Вони намагаються перетворити його на другий Маріуполь. Єдине, що у них нема сил для того, щоб взяти Чернігів.

Чернігів дійсно в скрутному становищі. Але, по-перше, там збереглися шляхи постачання. А по-друге, цивільні можуть виїхати. Тобто руйнування мосту ще не означає руйнування всього.

Чернігів чинить спротив. Там дуже вправне військове командування наше, і думаю, що Чернігів ми утримаємо, нема про що хвилюватися. Але ж вони будуть чинити так само, як з Маріуполем. Якщо вони не здатні перемогти на полі бою, то терором цивільних.

ВВС: Українська влада готова до того, що гуманітарна катастрофа, така як в Маріуполі, Ізюмі, в Чернігові триватиме місяцями?

О.А.: Місяцями вона не буде тривати. Росія не утримає цю територію місяцями.

Я думаю, що наприкінці квітня - на початку травня все має поступово закінчуватися.

Ми не хочемо втягувати Білорусь у війну проти України

ВВС: До цього ми ще дійдемо. Я хотів спочатку запитати, чи варто нам тримати в голові ще фактор Білорусі?

О.А.: Ні.

ВВС: Поясніть.

О.А.: Росіяни зараз все пояснили. Перенос зусиль на Схід - це означає зокрема, що вони остаточно зневірилися в своєму прагненні залучити сюди Білорусь.

Тим більше, за білоруськими опитуваннями, понад 60% їхніх солдат і офіцерів категорично негативно ставляться до "операції" в Україні.

ВВС: Я до всіх опитувань, які проводяться на території Білорусі, ставлюся надзвичайно скептично.

О.А.: Ні-ні, це не соцопитування, це дані нашої розвідки, дані білоруської опозиції.

Тепер виникає питання: як кидати таке військо в бій? Що зробить військо, 60% складу якого не хоче воювати? Воно або перейде на наш бік або розверне зброю проти тих, хто видав наказ.

ВВС: За правом війни, якщо Білорусь надає свою територію для розміщення російських військ, які потім звідти стріляють, звідти наступають, тобто вона є стороною війни. Чому ми не говоримо, що це - війна України проти Росії і Білорусі? Більше того, чимало користувачів соцмереж запитують: чому ми не завдаємо ніяких ударів по військових об'єктах на території Білорусі і Росії?

О.А.: Все дуже просто: тому що Білорусь виступає посередником на перемовинах з Росією.

Крім того, якщо ми почнемо завдавати ударів, то це сильно збільшить імовірність вступу білоруської армії у війну.

А з точки зору міжнародного права, так, навіть дозвіл прольоту крилатої ракети через власну територію - це вже участь у військовій агресії.

І тут Молдова опинилася в скрутному становищі, тому що коли били по Вінниці і по Яворову, то ракети з російських стратегічних бомбардувальників летіли через територію Молдови. Звісно, через територію Придністров'я, але менше з тим. Тобто фактично навіть Молдова вступила у війну - її примусили до цього російські війська.

Але ж ми не будемо виставляти рахунок Молдові. Так само ми розділяємо режим Лукашенка і білоруський народ, тому ми не хочемо втягувати Білорусь у війну проти України.

ВВС: Чому Україна не завдає ударів по військових цілях на території Росії? У ЗСУ немає такої можливості?

О.А.: Є можливість. Але це буде величезний аргумент для тих, хто каже, що українці - агресори. Навіщо їм додавати мотивації?

Ми просто не знали, що треба панікувати

ВВС: Ви казали, що в кінці квітня вже можна буде плавно повертатися до Києва. А от Джо Байден у варшавській промові сказав, що це війна не на один тиждень і не на один місяць. Хто з вас більш правий?

О.А.: Він каже про глобальну війну. Ту війну, яку він оголосив у березні 2021 року, коли він назвав Путіна вбивцею, коли сказав, що світ поділився на авторитарні режими і демократію.

Він про цю війну каже, а не про військову кампанію, яка зараз триває в Україні. Це зовсім інша справа.

ВВС: Якщо в кінці квітня можна буде повернутися в Київ, то до Бучі повернутися можна буде?

О.А.: Ну, напевно. В Київ можна буде повернутися за умови, що їх відкинуть звідси кілометрів на 50. Не так, як зараз, а по-справжньому. І, до речі, до Києва зараз повертається досить багато народу.

Діти граються, собаки гуляють, народ сидить біля ресторанчиків, каву п'є, як у довоєнні часи. Мене одразу ловлять і не відпускають, доки не сфотографуюся з усіма.

ВВС: А що би наша влада сказала людям, які в силу різних причин залишаються в цих містечках - в Бучі, Ірпені, Ворзелі, Гостомелі, де прямо зараз відбуваються безконтрольні вбивства, грабунки, згвалтування?

О.А.: Що влада може сказати? Що ми вас пам'ятаємо. Що ми робимо все, щоб влаштувати гуманітарні коридори. Ми чинимо все, що можемо в військовому відношенні, щоб вас звільнити.

Звісно, мене тегають на фейсбуці з кожного приводу. Ясно, що ми надаємо допомогу. Я конкретно приходжу в кожний коментар, де мене тегають, і якщо можемо - допомагаємо.

Ми діємо стратегічно, але допомагаємо навіть конкретним людям в конкретних випадках, тобто допомагаємо як можемо, на всіх рівнях. Робимо що можемо.

Це може бути слабкою втіхою для людей, які піддалися знущанням, але є спільна комісія з Міжнародним (кримінальним) судом, яка працює над документуванням цих злочинів, так щоб приватні, корпоративні, державні позови наздоганяли РФ найближчі сто років. Зокрема, за всі ці злочини.

ВВС: Чи могли б ви сказати, чи нормально з військової точки зору, що росіяни за один день дійшли від білоруського кордону фактично до Оболоні? Чи було це помилкою ЗСУ?

О.А.: Ні. Все дуже просто, є дві причини. Перша: у нас із Росією і Білоруссю сумарно 6,5 тисяч кілометрів кордону. Жодна держава світу, навіть США не зможуть рівномірно захистити таку протяжність кордону. Це фізично неможливо.

По-друге, багато хто звинувачує: а чому ви Кримський перешийок не перекрили? Тому що будь-яка кількість військ, яка би там стояла, була би перемішана російською авіацією з піском. Що ми й бачили, до речі, по знищеним українським колонам в Херсонській області.

Я не знаю, що там було, будемо після війни розбиратися. Але я так розумію, їх спочатку відвели, потім кинули назад, аби утриматися, - і все це було знищено російською авіацією. Неможливо протистояти в чистому полі авіації, у якої час підльоту дві хвилини.

Так само під Києвом. В поліських лісах можна було б стати і давати бій, але ж "плече" авіації з Білорусі дуже коротке. І наші війська там би просто перемішали з піском, от і все.

Тому їх відтягнули під "парасольку" ППО на околиці Києва. І зараз ми бачимо, що йде певний контрнаступ, тому що, по-перше, і авіацію прорідили, можна вже наступати, а по-друге, там перемішалися бойові порядки, важко авіацію застосовувати. Тобто ми змушені були в айкідо зіграти - трішки відійти, щоб потім переломити.

Тому що будь-яка позиційна оборона для нас - смерть. І тоді, і зараз. Тому маневруємо. Втягуємо в пастки, навіть у містах так робимо - запускаємо, потім обрізаємо і знищуємо тих, кого обрізали. Але ж для цього потрібно запустити. А це видається ніби як: "А-а-а, все, росіяни в Київ прорвалися і так далі.

Російська тактика полягає в тому, що вони хочуть продемонструвати "шок і трепет". Ця абсолютно безглузда висадка з вертольотів в Гостомелі…

ВВС: Так, я хотів у вас спитати про міф про гостомельський десант.

О.А.: Це російський спосіб воювати. Шоковий удар авіацією, артилерією, крилатими ракетами, висадка спецназу, десанту, так щоб всі: "О! Він уже тут!"

Мало хто знає, але другий десант після Гостомеля мав бути на офіс президента безпосередньо. Ми з автоматами тут вже всі були в готовності зустрічати.

Тому що ми напевно вже знали, що вони сіли в Білорусі, їх мають перекидати. Але через те, що Гостомель тримався, вони перекинули допомогу туди.

Ви уявляєте собі десант на офіс президента, на Печерську, який був би шок? На цей шок вони і розраховували. І диверсанти, які йшли на міста, і ці спроби увійти на Оболонь по п'ять машин - це все щоб була паніка, щоб ми присіли і не чинили спротив, щоб повтікало все керівництво.

І це, до речі, дуже ефективно. Тому що якщо би у нас була централізована влада, як у них, то вона була б паралізована. Але у нас же ж "бардак" - вічний майдан і Гуляйполе, ми просто не знали, що треба панікувати, і хлопці з Оболонської тероборони і наш спецназ постріляли їх там прямо на місці. Як і, до речі, на Берестейській постріляла їх бригада охорони Генштабу і тероборона.

Тобто вони розрахували все вірно і діяли так, що могли би мати успіх. Більше того, якби вони мали справу з такою самою державою як Росія - централізованою - вони б на 90% досягли успіху. Вони просто не на ту державу напали.

Росіяни досі не полишають спроби вбити президента

ВВС: Днями колишній командувач російського військового угруповання в Чечні генерал Костянтин Пуліковський заявив, що для росіян не було б жодною проблемою вдарити високоточною ракетою по "президентському палацу" Володимира Зеленського, але нібито Зеленський потрібен Росії як легітимний президент, який би підписав документи про капітуляцію України. Тобто, з одного боку, повідомлялося, що на Зеленського здійснили кілька замахів, з іншого - цей генерал Пуліковський говорить, що ніби не сильно й хотілося…

О.А.: Це абсолютна брехня. Коли їм не вдалося, вони розпочинають розповідати, що не хотілося.

Чотири рази стріляли безпосередньо біля офісу президента. Згідно з оперативною інформацією, вони досі не полишають спроби вбити президента або когось із вищого воєнно-політичного керівництва. Ваш покірний слуга, до речі, в першій п'ятірці - це з оперативних даних.

Тут інше. Оскільки йде переговорний процес, то вдарити по офісу президента, звідки йде цей процес по відеозв'язку, - значить обрізати собі всі шляхи до переговорів.

А якщо не буде перемовин - це зовсім інша ситуація. Тому що одна з головних тем, яка їх хвилює під час переговорів - це зняття економічних санкцій. Уявіть собі реакцію Заходу і всього світу після удару навіть не по офісу президента, по перемовниках. Тобто навіть у росіян є якісь міжнародно-дипломатичні червоні лінії, які не можна перетинати.

Тому що посол - це завжди особа недоторкана. Коли ти вб'єш людину, яка з тобою перемовляється, з тобою більше ніколи ніхто не буде вести перемовини після цього. Мають бути речі, на які можна спиратися навіть в такому хаосі, яким є війна.

Якщо це ламається, взагалі ситуація стає некерованою. Тому вони не будуть бити. Але в тому, що вони не полишать спроб в інший спосіб знищити Зеленського фізично, я практично не сумніваюся.

ВВС: Якщо ми говоримо про "червоні лінії", то зараз такою лінією називають застосування хімічної або ядерної зброї. Як ви думаєте, чи будуть перетнуті вони?

О.А.: Тобто люди, які побоялися оголосити загальну мобілізацію, будуть ставити Росію на грань загрози ядерної війни?

ВВС: У Путіна, здається, була колись фраза про те, що щур, якого загнали в кут, кидається втричі більш остервеніло.

О.А.: Але він не є таким щуром. Це людина, яка робить гарний манікюр, яка сидить за 20 метрів від співрозмовника і всього боїться, яка будує палаци і яхти і заводить коханок не для того, аби загинути в полум'ї ядерної війни. Люди, які побоялися оголосити загальну мобілізацію, тому що в Росії могла би непередбачувано змінитися суспільна обстановка, ніколи не поставлять народ, якому вони побоялися автомати дати, під загрозу ядерної війни.

Його в такому разі пристрелить власна охорона - дуже висока ймовірність.

Що стосується хімічної зброї, треба розуміти - вона з військової точки зору ніяка. Вона була ефективною лише в Першу світову війну, і то коли вона раптово була використана в перші рази і ніхто не знав, як із цим боротися.

Щойно з'явилися протигази, вона перестала застосовуватись. У Другу світову вона не застосовувалася взагалі, хоча запаси були.

Так, її використовували в Сирії, 1300 осіб загинуло. Але ж йдеться про цивільне населення. Але ми маємо заяву Байдена, який сказав, що НАТО втрутиться, якщо буде застосована хімічна зброя.

І тепер думаємо: що буде, якщо ці ідіоти зараз іще застосують хімічну зброю і втрутиться НАТО?

Вони, звісно, самогубці, це вже відомо, але не до такої ж міри.

Ми зазнаємо втрат, і вони немаленькі

ВВС: Ви згадали про втрату українських колон на півдні країни. У зв'язку з цим постає питання про втрати українських сил оборони. Україна часто дорікає росіянам через те, що вони занижують свої втрати, але, з іншого боку, Україна своїх втрат майже не називає. З яких міркувань, і чи є ці цифри взагалі?

О.А.: Цифри, звісно, є. Я їх знаю з точністю майже до людини, але не назву. До кінця війни.

ВВС: Чому?

О.А.: Тому що жодна армія світу не називає своїх втрат під час війни. Це просто заборонено. Це державна таємниця, по-перше. А по-друге, це може допомогти противнику оцінити ефективність його дій.

ВВС: Тим не менше, Росія свої втрати називає.

О.А.: Так вони ж брешуть, в 10 разів занижуючи ці цифри. Брехати й ми можемо. Ми лише в перший день сказали кількість жертв після авіанальотів. Потрібно було повідомити, що перші загиблі вже є, - 46 осіб загинули. А далі - це військова таємниця.

Це просто самогубство - розкривати такі дані під час війни. Після війни ми видамо ці дані щодо кожної людини - це ж Україна, тут не можна нічого приховати, навіть якби ми хотіли це зробити.

Якщо ми поглянемо на укази президента, то дуже багато нагород надається з позначкою "посмертно". Тобто ми несемо втрати, і вони немаленькі. Набагато менші, ніж у росіян, але немаленькі. І кожна буде порахована, кожна залишиться в пам'яті, і кожній родині буде надана і шана і допомога.

Росіяни - вже не в повній мірі люди

ВВС: Чи вважаєте ви, що зараз і після війни повинна бути колективна відповідальність росіян за вторгнення?

О.А.: Колективна відповідальність - це підрив основ європейської цивілізації. Не може бути жодної колективної відповідальності.

Краще роки кропіткої роботи по встановленню конкретних винних осіб, ніж накладання колективної відповідальності.

Інша справа - що якщо буде усунений путінський режим, а він має бути усунений, то на державу Росію має бути покладена відповідальність - за приватними і корпоративними позовами.

З Росією треба проводити щось на кшталт денацифікації на благо самих росіян, але це не колективна відповідальність - це психологічне рекондиціонування, щоб через покоління-два повернути їх до сім'ї цивілізованих народів.

Бо вони, якщо дивитися на стан їхньої колективної свідомості, вже не в повній мірі люди. Їх треба просто лікувати.

ВВС: Якими ви бачите стосунки українців і росіян після війни? Тому що українські діти грають у війнушку "наші проти росіян" вже досить давно…

О.А.: Я вам зараз скажу дуже непопулярну річ, але як воно є. Війни закінчуються. Ми сусіди, як не крути. Все одно поступово будуть відновлюватися і культурні зв'язки, і економічні, і так далі.

Швидкість і якість цього відновлення буде залежати від того, чи буде там путінський режим, чи Росія буде лібералізуватися.

Якщо друге - то все відбуватиметься набагато швидше. Якщо буде Путін, це відбуватиметься уповільнено і довго. Подивимось. Але ви розумієте, що і родин, де батько з Росії, а мати з України або навпаки, - мільйони. І гастарбайтерів там досі наших вистачає.

Тобто все залежить від тих процесів, які будуть відбуватися в Росії. Якщо почнеться дезінтеграція Російської Федерації, і Київ знову постане як "мать городов русских", ні, краще "мать городов Руси", то можуть бути дуже цікаві речі.

ВВС: Ви зараз починаєте відповідати на моє наступне питання, адже є дві взаємовиключні концепції того, що далі має відбуватися з російською мовою та культурою в Україні. Одна - про це писала Юлія Латиніна - що Київ може стати центром російськомовної культури, якогось політичного, суспільного життя…

…але просто вільним від обмежень і заборон, які можуть ще довго зберігатися в Москві. А друга - у вчорашньому зверненні Зеленський говорив про дерусифікацію України. Ви як вважаєте, майбутнє - це дерусифікація чи Київ, який стягне до себе все краще, що є Росії?

О.А.: (Я скажу) неприємні речі для тих, хто вважає, що тут треба все дерусифіковувати повністю.

Я вважаю, що величезною дурістю буде для нас позбутися можливостей, які нам надає історичний момент. Ми ж зараз перебуваємо в унікальній ситуації.

Володимир Великий - це як в Європі Карл Великий, сини якого фактично започаткували сучасні Францію, Німеччину і Італію. Так само з Києва вийшла і Білорусь, і Московія, і Україна.

Зараз головними центрами світу стають Азіатсько-Тихоокеанський регіон і Східна Європа. І постають питання про геополітичне лідерство у Східній Європі.

Якщо ми підемо шляхом ізоляції, ці можливості захопить хтось інший. Якщо ми упустимо старшинство Києва, це буде дурість номер один, яка приведе нас до наступної війни, і може ще не до одного раунду.

Польща, яка претендує на лідерство у Східній Європі, перебуває у складному становищі, бо вона є членом НАТО і ЄС, а там накладаються відповідні обмеження…

Якщо ми підемо шляхом національної самоізоляції, ми ніколи не станемо лідерами. Ми будемо однією з країн - великою, потужною, з, я сподіваюсь, величезним авторитетом, особливо у військових справах, але втратимо величезні можливості, які обернуться проти нас.

Тому моя думка полягає в тому, що Україна це земля яка надала генезис щонайменше п'яти націям - єврейській, польській, російській, кримськотатарській і українській.

Наша сила - в нашому розмаїтті, бо розмаїття є базовим ресурсом людства. Мені здається політика має бути такою: українській мові і культурі - підтримка, решті - свобода. Бо наш бренд - це свобода.

ВВС: А чому ви цього Зеленському не скажете, це ж він говорить про дерусифікацію на всю країну?

О.А.: Так Зеленський каже це Путіну - це полеміка. Він же не каже, що він проводить політику дерусифікації. Він каже, що ви, Путін, під гаслами захисту російськомовних зараз проводите дерусифікацію.

Це природні процеси, які розгортаються. Але я маю сміливість стати проти цього потоку і сказати що вони - не на користь Україні.

Ми таким чином втратимо ресурс, який обернеться проти нас. Ця ізоляція приведе нас до другого, третього, четвертого, п'ятого раунду війни до 2050 року.

Нам треба перехоплювати і антропопотоки, і культурні смисли і коди. А робити це можна тільки на цій підставі, повернувши історичну справедливість і оголосивши Київ центром східноєвропейської цивілізації. І впливати не лише на Білорусь, Росію чи шматки Росії, а й на Польщу, країни Балтії, Балкани, Словаччину, Чехію, Угорщину.

ВВС: Колись Герберт Уеллс зустрівся з Володимиром Леніним і після того, як почув від нього про план ГОЕЛРО, назвав його "кремлівським мрійником". От ви зараз говорите про те, що Київ буде впливати на всіх і все, а у нас росіяни за 30 км від центру міста…

О.А.: Якщо ми пішли шляхом історичних прикладів, тоді я вам також наведу приклад, Давній Рим. Ганнібал тримає Рим в оточенні півтора роки вже. В передмістях сидять воїни Ганнібала. Шансів ніяких. І тут лазутчики доносять Ганнібалу, що в Римі крім витримування осади звичайною вуличною процедурою є розігрування в кості ділянок землі, на яких стоїть армія Ганнібала. І він каже: все, ми програли, можемо збиратися і йти геть. От і все. Я наслідую кращі римські зразки.

Ну і що, що вони стоять в Бучі і Гостомелі? Поховаємо.

ВВС: Як людина, яка ще три роки тому спрогнозувала велику війну України з Росією, опишіть, будь ласка, в якій Україні ми будемо жити - якщо це буде Україна - за п'ять років.

О.А.: Це буде найавторитетніша з точки зору людських свобод, справедливості і правди країна і культура світу. Вона працюватиме за принципом Запорізької Січі - там ніколи не питали про національність чи мову, там питали: ти хочеш розділити цей спосіб життя чи ні? Так? Заходь.

Бо там були і турки, і поляки, і Максим Кривонос, права рука Хмельницького, за однією з версію був шотландським протестантом, який втік від переслідувань.

Хочеш у нас працювати - будь ласка. Займаєшся ядерною фізикою - будь ласка. Хочеш працювати з культурою - давай. Тут має бути щось на кшталт Сингапуру - не з точки зору дисципліни, а з вільним розвитком бізнесу і так далі. Це має бути країна "свободного движения души".

Захід зараз переживає не найкращі часи. І авторитарні режими переживають не найкращі часи. Ми можемо запропонувати третій шлях, позбавлений помилок і заходу, і сходу.

Звісно, нашу модель просто так не сприймеш - для цього треба бути нами. Але все, що є в світі талановитого, повинно мати змогу приїхати сюди і реалізувати себе, як на Січі. Я це називаю принципом "техно-футуро-січі".

Ми маємо піти цим шляхом, побудувати Україну такою, як на картинках про світле майбутнє з нашого дитинства - величезні будинки зі скла, багато зелені, щасливі люди посміхаються - як у мене на заставці в Facebook стоїть. І одночасно ми маємо відновити історичну справедливість і повернути собі спадщину Київської Русі.

Ми маємо вибудувати міст в майбутнє - коли космодесантники з зорельота "Київська Русь", в татуюваннях, з оселедцями, будуть відсувати американських, французьких колег: "Хлопці ми підемо першими, тому що завдання складне". І вони мають спиратися на образи Святослава, Володимира і всіх наших героїв.

ВВС: П'яти років вистачить?

О.А.: Ми вже затвердили цей шлях. За п'ять років ми будемо на наступній зупинці цього шляху. А до 2050-2070 впораємось.

Святослав Хоменко, ВВС

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время

280