Чому Путін не здійснив нового нападу на Україну в квітні 2021 року? Чи досі можливий широкомасштабний наступ? Навіщо Росія блокує Чорне та Азовське моря? Та чи врятує Україну НАТО? Такі запитання телепроєкт Радіо Свобода Крим.Реалії поставив першому главі СБУ (1991–1994 роки), прем’єр-міністру (1995–1996), міністру оборони (2003–2004) та представнику України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання на Донбасі (2018–2019) Євгену Марчуку. Основні тези його інтерв’ю – читайте у матеріалі.
1. Світ «здибився» – Росія відвела війська, бо Путін не хотів потрапити у «м’ясорубку»
– Чому Росія оголосила, що відводить війська з навчань?
– Вони протестували (свої сили – ред.), підіб’ють підсумки: що спрацювало, що не спрацювало. Точно всі їхні розвідки працювали – і космічна, і радіотехнічна, і агентурна. Вони підіб’ють підсумки, як Україна реагувала: політики, спецслужби, військові, населення і «п’ята колона».
Дивіться, яка була логіка. Путін не міг піти у таку наступальну операцію, коли він публічно до цього готувався – весь світ здибився, Україна теж готувалася. Тобто можна було нарватися на серйозну «м’ясорубку».
Я переконаний, що за два-три дні буде проведена нарада і буде доповідь: «От тут найкраще місце (для удару – ред.), але треба діяти несподівано, різко – Україна не буде готова або не встигне зреагувати». Я думаю, що і нам треба на закритому засіданні РНБО всім дати чортів, тому що я бачив, де в нас не виходило. Тобто вони (росіяни – ред.) роблять висновки, і ми маємо зробити висновки й заблокувати можливу провокацію з російського боку.
2. Очікування нападу виснажує Україну
– Такими тренуваннями Росія тренує себе та Україну?
– Путін реалізовує дві мети. Він тренує всю свою військову машину. Але найголовніше – оскільки він проводить це тренування в реалістичних умовах, ми не можемо на це не реагувати, і навіть світ не може не реагувати. І, ясна річ, він вивчає, як поводиться міжнародна спільнота, яка коаліція може підтримати Україну, в якій мірі, як швидко.
У чому ж небезпека от цього всього? Він може привчити виснажливим довготривалим станом, що нібито все заспокоюється. Виявивши найслабші місця, зокрема з боку НАТО і перш за все США, розрахувати, як найефективніше зробити ривок.
3. «Не повинно бути ілюзій, що нічого не буде. Треба готуватися до серйозних провокацій»
– Чи можливий широкомасштабний наступ Росії на Україну?
– Бачите, як Росія змусила практично всіх журналістів і політиків брати участь в її «флешмобі». З точки зору здорового глузду, виглядає, що ніби ні. Але у поведінці Росії було дуже багато такого, що ніхто не спрогнозував. Погрози реальні й базуються на структурі збройних формувань, які підтягнуті до України.
Наприклад, у Крим підтягнута спеціальна 133-я бригада тилового забезпечення (Окрема 133-я бригада матеріально-технічного забезпечення Чорноморського флоту Росії створена у грудні 2014 року – ред.). А ця бригада забезпечує армію при наступальній операції. Здавалося б, медицина підтягнута, госпіталі підтягнуті. Це для будь-якого військового – перші прикмети підготовки до наступальної операції. Якби це були нормальні навчання, про які говорить Шойгу (міністр оборони Росії – ред.), то цих усіх складових, може, й не треба було б.
Вторгнення може бути у двох напрямках. Перший – стосується води на Крим, а другий – надання гарантованої військової допомоги ОРДЛО. Але я не виключаю, що може бути й на білоруському напрямку якась хитра річ. Тому ніяких ілюзій не повинно бути стосовно того, що нічого не станеться. Треба бути готовим до серйозних провокацій. Не думаю, що буде широкомасштабний наступ для захоплення території. Я боюсь таких прихованих речей: якщо зараз буде ніби пом’якшення, то точно буде активізація за лінією спецслужб.
4. Небезпека з боку «союзної держави» Білорусі та Росії
– У нас основні збройні формування сконцентровані де? На Донбасі й зараз трохи – на півдні, на кримському напрямку. А білоруська провокація змусить нас перекидати (армію – ред.), ослаблювати (свої позиції – ред.). У таких справах є дуже важливий для військових компонент – це резерви. Ти не можеш іти в атаку без резерву, сподіваючись тільки на передові рубежі.
5. «Азовське море повністю мілітаризоване Росією»
– Для чого Росія перекидає кораблі та катери Каспійського, Балтійського флотів в Азовське та Чорне моря?
– Це і погрози, і демонстрація сили. Якщо ви подивитися на карті, які регіони вони закрили до жовтня, то це практично половина Чорного моря. Якщо британські кораблі зайдуть у Чорне море, то в цей час Росія точно не ризикне починати бойову операцію проти України. Тому що Велика Британія – це НАТО, далі дивимось (на країни Чорноморського басейну – ред.): Туреччина – НАТО, Болгарія – НАТО, Румунія – НАТО.
Азовське море і Керченська протока, за (українсько-російським – ред.) договором 2003 року, – спільні води двох країн. Тобто в повному обсязі міжнародне морське право там не діє. Тому прикордонні катери ФСБ господарюють в Азовському морі. Саме через Волго-Донський канал туди загнали Каспійський флот. Тобто Азовське море повністю мілітаризоване Росією. Навіть на тій частині узбережжя Азовського моря, яка залишилась підконтрольною нам, близько семи десантно небезпечних місць. Це пов’язане з мілиною.
6. «Голуба мрія Росії – відрізати Україну від моря, створивши Новоросію»
– Росія своїми військовими навчаннями може довести до того, що на міжнародному торговому маршруті Дарданелли – Босфор – Одеса – Ізмаїл станеться яка-небудь аварія, і міжнародні власники судових компаній не захочуть далі працювати у цьому коридорі. А що це таке для нас? Як кажуть, голуба мрія Росії – відрізати Україну від моря. Що таке Новоросія в первинному варіанті? Це Україна – не морська держава.
7. «ПДЧ для України підсилить агресію Росії»
– Що зробить Україну невразливою до російської агресії? План дій щодо членства в НАТО, вступ до НАТО?
– Зараз є Стратегія національної безпеки, але варто розробити її років на десять, щоб її виконували незалежно від того, хто прийшов до влади, щоб це стосувалося будь-якого президента. У стратегію мають входити і економічні, і безпекові питання.
Що стосується плану дій щодо членства, він нічого, ніяких гарантій не надає. І оскільки я був до цього причетний, то скажу вам, що одна третина ПДЧ – це військові проблеми, а дві третини – це права людини, судова система, ринкова економіка, боротьба з корупцією. Ну, дадуть ПДЧ. Це програма домашніх завдань. Вони й зараз усі відомі – там не буде ніяких новин, будуть тільки жорсткіше прописані терміни для України.
Простіше кажучи, НАТО – це такий клуб, який дуже боїться прийняти якогось непередбачуваного партнера. Добре, якби нам дали ПДЧ, але гарантій це не дає, бо це ще не членство. З іншого боку, він підсилить агресію Росії. Це однозначно.
8. Чому в НАТО вважають Україну непередбачуваним партнером?
– А тепер я вам нагадаю, чому вони нас бояться.
1997 рік – Хартія про особливе партнерство (між Україною та НАТО підписана президентом Леонідом Кучмою та лідерами 16 країн-членів Альянсу – ред.).
1999 рік, закінчились вибори президента. У передвиборчій програмі та інавгураційній промові Леоніда Даниловича – позаблоковий статус (України – ред.).
Початок 2002 року, ухвалюється рішення РНБО про співпрацю з НАТО з майбутнім приєднанням до НАТО.
У 2003 році – закон про можливість приєднання до НАТО.
Літо 2004 року, почалися президентські вибори – з воєнної доктрини вилучається майбутнє приєднання до НАТО, а кандидат у президенти – чинний прем’єр-міністр Янукович – заявляє, що якщо стане президентом, то ми будемо співпрацювати, але не будемо вступати в НАТО.
2004–2005 роки, президент Віктор Ющенко – повернення у блоковий статус.
2010 рік, президент Янукович – законодавче скасування! Ніякого вступу в НАТО.
2014 рік – повернення. Тепер навіть заведене в Конституцію (курс України на членство в Альянсі – ред.). Тобто в НАТО навіть не можуть покладатися на те, що у нас буде стабільність хоча б у цьому питанні на 15-20 років.
9. Воєнний кабінет при президентові України
– Авіапростір навколо Криму Росія теж закрила. Що робити, залучати ООН та міжнародних партнерів?
– Має бути створений воєнний кабінет при президентові. Це ті, хто моніторять ситуацію 24/7, продукують аналітичний прогноз і пропозиції політичному та військовому керівництву. Воєнний кабінет має займатися макрорівнем – трошки вищим, ніж Міністерство оборони й Генштаб. Хоча вони теж мають залучатися. Але у воєнному кабінеті має бути міжнародна дипломатична атмосфера, а також задіяні розвідувальні спільноти.
Пам’ятаєте, раптом ні з того ні з сього у нас виник конфлікт із Польщею?! Це, гадаєте, без Росії обійшлось? А потім – із Угорщиною.
До воєнного кабінету мають увійти 5-7 професійних людей, які не при владі. Це не рада старійшин, а експертна рада, де мають бути люди, які дуже добре знають, що таке НАТО, що таке Росія. Але вони не підлеглі нікому, вони не на посадах. І ніякої їм зарплати. Тобто це мають бути абсолютно незалежні ні від кого експерти.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
