24 березня Служба безпеки заявила, що викрила незаконне воєнізоване формування, так звану "приватну військову компанію". Її можливими організаторами правоохоронці назвали екснардепа та АТОвця Семена Семенченка та його побратима, бізнесмена Євгена Шевченка.

У цій справі суд уже відправив під арешт – домашній чи в СІЗО – кількох ветеранів війни на Сході. При цьому від самих підозрюваних звучать заяви про політичне переслідування та бізнес-розправи. 

"Українська правда" переповідає, про що йдеться у матеріалах слідства, що відповідають на звинувачення колишні АТОвці і як "ПВК" з офісом у Сполучених Штатах Америки пов’язала українських бійців і казахстанські гроші.

Від Дніпра по Казахстан. Фігуранти справи

Версії слідства та підозрюваних відрізняються мотивами й окремими фактами. Але мають спільне – дійових осіб.

Фігуранти цієї справи неодноразово з’являтимуться у поясненні обох сторін. Тому коротко розповідаємо про головних героїв.

ГО "Внутрішній корпус батальйону "Донбас" – громадська організація, що складалась із АТОвців і об’єднувала основний "кістяк" так званої "ПВК".

Donbass Battalion corporation (скорочено DBC Corp) – приватна військова компанія, яку колишні бійці зареєстрували у США.

ТОВ "Донкорп Україна" – українська охоронна організація, відкрита деякими членами громадської організації та американської ПВК. 

Семен Семенченко – засновник і перший командир добровольчого батальйону "Донбас". У листопаді 2014 – серпні 2019 був народним депутатом від "Самопомочі".

Уродженець Севастополя. Мав ім’я та прізвище Костянтин Грішин, але змінив їх на загальновідомі. 

Арештований судом без права внесення застави.

Євген Шевченко – підприємець, який брав участь в АТО у складі батальйону "Донбас". Був помічником Семенченка як депутата. Відомий завдяки співпраці з Національним антикорупційним бюро, через що зазвичай фігурує в ЗМІ як "агент НАБУ". Насправді, робота Шевченка скоріше відповідала статусу викривача.

Підозрюваний не лише у створенні ПВК, а й у контрабанді деталей для військової техніки з РФ. Постачанням деталей Шевченко займався разом з Андрієм Рогозою, фігурантом так званого "СвинарчукГейту", скандалу навколо корупційних схем в оборонці.

Називає своє переслідування помстою за те, що звинуватив українську владу у провалі спецоперації із затримання російських найманців "ПВК Вагнера".

Арештований із правом виходу під заставу в 5 мільйонів гривень. Цю суму, зібрану, за словами Шевченка, силами друзів і "небайдужих людей", внесли за 4 дні, і чоловік вийшов з-під варти

Сергій Борисенко – 59-річний бізнесмен, громадянин Казахстану. Профінансував так звану "ПВК Семенченка". 

Згідно з казахстанським реєстром підприємств, а також повідомленнями місцевих ЗМІ, людина з таким ім’ям має бізнес у галузі чорної металургії. Компанія Борисенка, або його повного тезки, "Євромет" займається виробництвом коксових продуктів.

В українському Дніпрі також є людина з такими даними. До 2011 року на українця Борисенка був зареєстрований ФОП з видом діяльності – "роздрібна торгівля з лотків та на ринках".

Наразі Сергій Борисенко та його син Ілля є власниками зареєстрованої в Дніпрі приватної охоронної "UCS Consulting And Security".

Ветерани з числа керівництва ПВК і охоронної фірми:

  • Анатолій "Гал" Віногродський – колишній командир батальйону "Донбас", йому 62 роки. До війни працював у фінансовій сфері. Підполковник Нацгвардії, нагороджений орденом "За мужність" 3 ступеня. Брав участь у штурмі Іловайська, організації "Блокади торгівлі на крові"

Після фронту був помічником Семенченка як нардепа.

У 2017 році був затриманий за підозрою у нападі на охоронця приватної сільськогосподарської фірми в селі Бережинка на Кіровоградщині. Віногродського арештували, але згодом випустили на поруки. Наразі ця справа скерована до суду, але її розгляд ще не почався.

У справі "ПВК Семенченка" Віногродського відправили під домашній арешт. 

  • Сергій "Тезка" Ружицький – 62-річний ветеран АТО, ексбоєць "Донбасу". До війни керував мисливським господарством. Брав участь у боях під Іловайськом, звільненні Лисичанська. Був помічником нардепа Семенченка.
  • Сергій "Аким" Акимович – 56-річний колишній боєць АТО. Був керівником штабу батальйону "Донбас" та "Штабу блокади торгівлі з окупованими територіями.

Також у справі фігурують інші ветерани і члени організації, серед яких слідство називає: Ігоря Орленка, Олександра Новікова, Вадима Боровика, Богдана Лозіцького.

Українська ПВК на казахстанські гроші. Версія слідства

У цій частині йдеться про версію слідства. УП не стверджує про її правдивість або неправдивість, а лише переказує матеріали СБУ. Позиція іншої сторони представлена нижче.

На початку 2018 року група колишніх бійців, зокрема, Семенченко, Шевченко, Акимович та Віногродський, вирішили створити "не передбачене законами України збройне формування".

До його складу мали увійти члени "Внутрішнього корпусу батальйону Донбас" та інші АТОвці. СБУ пише, що формування створювали, щоб займатись "дестабілізацією суспільно-політичної обстановки", нападами на компанії, участю у силових протестах, залякуванням населення, провокаціями воєнного конфлікту, незаконним спостереження за людьми.

Оскільки в Україні легально створити збройну організацію неможливо, її зареєстрували в Сполучених Штатах Америки, де закон дозволяє це зробити. В Україні ж мали створити "представництво" у вигляді охоронної фірми.

Фінансової підтримки АТОвці вирішили шукати у бізнесмена з Казахстану Сергія Борисенка. Детальніше про те, як він з’явився у компанії українських ветеранів, піде мова далі, у їхній версії.

Приблизно в березні 2018 року Віногродський організував Борисенку зустріч із Семенченком у готелі "Київ".

Бізнесмену запропонували профінансувати американську охоронну компанію, яка винайматиме колишніх українських бійців. Компанія надаватиме законні послуги у "гарячих точках" інших держав на замовлення тамтешньої офіційної влади. Зокрема, йшлось про Сирію, Ірак, Афганістан, Алжир тощо.

На цей проєкт, за даними СБУ, Семенченко попросив у казахстанського бізнесмена близько 2 мільйонів доларів. Борисенку запропонували купити акції американської компанії Donbass Battalion corporation.

Приблизно за місяць до переговорів з бізнесменом залучили також Євгена Шевченка, якого представили як інвестора компанії. Шевченко нібито мав додати ваги проєкту, використовуючи "імідж успішного підприємця".

У той же період чоловіки почали, за твердженням СБУ, готувати тренувальний табір на зразок військової бази. Для цього у селі Сувид, що на Київщині, придбали ділянку на 0,2 га. Її оформили на одного з членів організації, ексбійця Ігоря "Соболя" Орленка.

"Зведений об’єкт фактично має усі ознаки військового тренувального центру, розташованого на території, що унеможливлює вільний доступ до неї, передбачена система охорони та оборони… що свідчить про наявність усіх передумов для проведення вишколу осіб зі специфікою, не притаманною для провадження охоронної діяльності", – пише СБУ.

Для майбутньої компанії також закупили обладнання: крім форми, амуніції, біноклів та рацій, за даними слідства, ще й "велику партію вогнепальної зброї та боєприпасів".

У липні 2018 року Семенченко знову зустрівся з Борисенком і представив йому бізнес-план з розвитку фірми. Бізнесмена також познайомили з Анатолієм Віногродським як фінансовим директором. Тоді Борисенко погодився долучитись.

Того ж липня Семенченко, Віногродський та Акимович почали набирати людей до організації. Також у США зареєстрували компанію Donbass Battalion corporation. Керівником і власником виступив Сергій Акимович.

Отримавши фінансування, компанія почала відправляти бійців на вишколи "Європейської академії безпеки" – військової компанії, чий тренувальний центр у Польщі є одним із найбільших в Європі. Навчання там пройшли понад 100 людей.

Контракт DBC Corp передбачав зарплату в 2 тисячі доларів на місяць безпосередньо на місцях роботи організації і 500 доларів на місяць навчання у спеціальному таборі.

Вартість навчання для українців слідство не називає. Згідно з офіційними розцінками цієї академії, у 2020 році пройти курс бійця ПВК там можна за 1600 євро з людини. 

У період до серпня 2019 року, Борисенко разом із сином Іллею, якому на той момент було 23 роки, вклав у "ПВК Семенченка" загалом близько мільйона доларів. Як стверджує СБУ, бізнесмени перераховували гроші Віногродському, Акимовичу та Шевченку, оплачували авіаквитки, проживання та харчування для учасників організації під час їхніх відряджень за кордон.

Зокрема, за даними слідства, на рахунки Євгена Шевченка у листопаді-грудні 2018 року 4 траншами перевели загалом 95 тисяч доларів.

Також Борисенко-старший підписав договір про купівлю 1250 акцій DBC Corp вартістю у 500 тисяч доларів. Його син теж оформив такий договір: на 120 акцій вартістю 48 тисяч доларів.

Слідство вважає, що всі ці гроші насправді планували витратити на незаконне збройне формування (НЗФ)  в Україні, про що бізнесменів не повідомили.

Нібито саме для НЗФ у Києві зареєстрували товариство "Донкорп Україна" із Сергієм Ружицьким в якості директора. Щоправда, згідно з реєстром юросіб, це підприємство відкрили аж у жовтні 2019 року.

При цьому, СБУ стверджує, що правила як американської, так і української компаній прописали за зразком тих, що діють у Збройних силах України. Аналогічним були обов’язки службовців і норми поведінки, види заохочень та дисциплінарних стягнень. Наприклад, членів організації могли покарати за самовільне залишення навчальної бази, порушення правил несення вартової служби тощо.

Ці факти СБУ наводить на підтвердження того, що формування Семенченка було організоване як військове.

Слід Коломойського і "викривач". Про що не згадує СБУ

Справу щодо "ПВК Семенченка" відкрили 19 серпня 2020 року. За день до цього ЗМІ вперше повідомили, що затримання членів "ПВК Вагнера" у Білорусі – це українська операція, що зірвалась після доповіді у президента Зеленського.

А один із головних підозрюваних у справі, Євген Шевченко, який пов’язує переслідування саме з історією про російське ПВК, написав про неї за два дні до відкриття справи на "українське ПВК".

За 5 місяців, 18 січня 2021, року один із членів Donbass Battalion corporation Вадим Боровик звернувся до правоохоронців і написав заяву про існування організації. Чоловік розповів про обставини її створення і функціонування, причетних осіб. 

Боровик отримав підозру за участь у збройному формуванні, але за співпрацю зі слідством ще 5 березня у суді його звільнили від відповідальності.

Крім того, судячи з реєстру судових рішень, 26 лютого цього року до поліції надійшло повідомлення про те, що на територію державного енергетичного підприємства "Центренерго" "проникли невідомі зі зброєю".

Правоохоронці виїхали на місце і побачили там працівників "Донкорп Україна", які "незаконно зберігають вогнепальну зброю та боєприпаси". Тоді поліція відкрила ще одну справу – про зберігання зброї, і вилучила рушниці, пістолети, набої, 

У частині матеріалів у справі "ПВК Семенченка", які є в розпорядженні УП, зокрема, в тексті підозри одному з керівників організації, не згадується, чим конкретно займався "Донкорп". Там не описані об’єкти, на яких він працював, або на які "нападав", про що слідство пише лише у загальних словах.

Водночас, після затримання основних фігурантів журналісти зі "Слідство.інфо" опублікували власне розслідування щодо діяльності ПВК. За їхніми спостереженнями, компанія впродовж останніх років працювала в інтересах Ігоря Коломойського. Розслідувачі помітили участь "донкорпівців" на кількох об’єктах чи подіях, де мав зацікавленість олігарх. 

Зокрема, йшлося про вже згаданий офіс "Центренерго", який вивезли в ліс. У той час енергетичну компанію очолювало лояльне до Коломойського керівництво, а його бізнес-структури заробляли на співпраці з держпідприємством.

Під час зміни менеджменту, за словами керівника Фонду держмайна, охоронці не пускали його всередину. Тому чиновник заходив на на "Центренерго" разом із силовиками.

Тендер на роботу з державною компанією "Донкорп" офіційно виграв на "Прозорро". Однак, журналісти "Наших грошей" звернули увагу, що ціна охоронної фірми була аномально низькою, і "донкорпівці" цього ніяк не обгрунтували.

Компанія також була причетна до стрілянини на будівництві, яке веде бізнес-партнер Коломойського. АТОвці долучались до протестів шахтарів, брали на Донеччині шахту "Краснолиманську" під контроль і охороняли її після зміни директора, при цьому попередній керівник пов’язував дії охоронців з тим же олігархом.

Також бійці з організації Семенченка брали участь у мітингах проти керівництва Нацбанку. Йдеться про ексголову Якова Смолія та його заступницю Катерину Рожкову, із якими у Коломойського був конфлікт навколо націоналізованого "Приватбанку". Смолій публічно називав олігарха замовником акцій проти НБУ.

Ім’я одного з найвпливовіших олігархів країни не вперше спливає в контексті фінансування збройних формувань. І якщо на початку війни з Росією він матеріально підтримував добровольчий батальйон, то згодом цей контекст почав отримувати вже суто бізнесове забарвлення.

На об’єктах, які підпадали під сферу інтересів Коломойського, з’являлись невідомі зі зброєю, фактично – "приватна армія". Депутатка від "Слуги народу" Ольга Василевська-Смаглюк, яку пов’язують з групою, підконтрольною Коломойському, у 2020 році навіть подавала законопроєкт, пропонуючи легалізувати в Україні ПВК, які діють за кордоном.

ПВК у Штатах, охорона в Україні. Версія підозрюваних

27 березня, за три дні після обшуків у "ПВК Семенченка", до "Української правди" звернулись кілька фігурантів справи. Це Анатолій "Гал" Віногродський та Сергій "Тезка" Ружицький, які були серед керівників організації. Вони запропонували розповісти про роботу компанії і викласти власну версію подій.

Чоловіки захищали не лише себе, а, наприклад, і Семенченка. Тому, найімовірніше, вони описали не стільки свою персональну версію, скільки позицію організації загалом. 

Віногродському призначили домашній арешт наступного дня після розмови з УП. Ружицькому на момент розмови ще не вручили підозру – в дні, коли СБУ "завітало" до фігурантів, чоловік був за Києвом.

– Сергію, Анатолію, після повернення з фронту в яку сферу ви пішли? І чи співпрацювали із Семенченком?

Анатолій Віногродський: Після того, як я був комісований – я інвалід війни – я зустрівся з Семеном (Семенченком – УП). Семен займався громадською діяльністю, був депутатом. Він мені запропонував бути помічником депутата на громадських засадах. І паралельно він підтримував хлопців, які влилися в ГО "Внутрішній корпус батальйону Донбас". 

Зверталися до Семена, в основному, фермери, звертались громадяни як до депутата з різних питань, де їх ображали. Фермери – з приводу рейдерства, громадяни – з приводу незаконних будівництв.

Через мене документи передавалися юристам "Бізнес варти", вони робили юридичну оцінку, і після цього, якщо була необхідність, хлопці з "Внутрішнього корпусу" вибивали з об’єктів "тітушок".

– Це все відбувалося ще до створення "Донкорп Україна"?

А.В.: До. Семен ще був депутатом, і він до цього ставився як депутат, він особисто в цьому не брав участі, він просто підтримував хлопців. 

– Ви всім цим ви займалися як хто? На яких засадах?

А.В.: Як помічник народного депутата. На громадських засадах. В Євгена Шевченка була охоронна фірма. І, власне, через нього я знаю, що уклали договір на охорону фермерських угідь у селі Бережинка (село на Кіровоградщині, де Віногродський був залучений у конфлікт і, за версією слідства, в інші справі, викрадав на охоронця підприємства – УП). Вони місяць там охороняли. І Шевченко якісь гроші на фонд скидав.

– Тобто хтось із хлопців з "Внутрішнього корпусу батальйону "Донбас" працював на охоронну компанію Шевченка?

А.В.: Так, фермери уклали договір з охоронною фірмою. І, відповідно, охороняли фермерське господарство. Фермер оплачував Жені (Шевченку – УП) – він вносив якісь внески. Мене не цікавила фінансова частина питання, у мене хороша пенсія.

– Як почалася історія "Донкорпа"? Коли це було?

А.В.: На початку 2018 року, коли я ще перебував під домашнім арештом у Маріуполі (у справі про викрадення охоронця – УП), до мене приїхав Семенченко провідати. І так склалося, що приїхав Сергій Борисенко.

З Борисенком я був знайомий ще будучи командиром батальйону "Донбас". Він надавав матеріальну допомогу батальйону через свою дружину. І коли ми організовували блокаду торгівлі на крові, він теж два або три рази допомагав нам з генераторами, з бензопилами. І коли мене заарештували, він мені добре допомагав, найняв мені адвокатів.

Коли ми зустрілися в Маріуполі, виникла ідея створення приватної військової компанії. Тому що на той момент у нас відбувалося багато всіляких неприємних конфліктів з нашими колишніми товаришами по службі. Трьох заарештували за грабіж судді в Чернівцях, трьох заарештували за нібито вбивство сім'ї у Великій Новоселівці. Це які звільнилися, відслужили, у яких ПТСР. У Києві Денис Вороненков був убитий – це теж наш колишній боєць, який нібито це зробив.

У людей, які пройшли бойові дії, дуже жорстко змінюється свідомість. У них є правильне і неправильне, чорне і біле. І вони перебудовують себе так, що приймають рішення дуже швидко, на прийняття рішення більше секунди не йде, і ці рішення не зовсім адекватні в плані мирного життя.

І ми вирішили, що це ж наші хлопці, які пішли захищати Батьківщину, і кидати їх так не можна. Тому ми прийняли рішення створити приватну військову компанію.

Приватні військові компанії, на жаль, в Україні заборонені, але по всьому світу вони працюють. І реєстрація підприємства за кордоном не суперечить українському законодавству. Тому Сергій Акимович зареєстрував приватну військову компанію в Америці. Він є її президентом, оформив все як годиться за документами, ми її оформляли як акціонерне товариство. 

Я до війни працював фінансовим директором, тому мене Семен (Семенченко – УП) попросив скласти бізнес-план, щоб розмовляти з майбутніми інвесторами. Як я зараз пам'ятаю, у нас статутний фонд мав становити 2 мільйони доларів. Тому що ми прикидали, що для виконання тих завдань, які ми хочемо поставити перед підприємством, саме така сума була потрібна для закупівлі обладнання.

Я писав лист ризиків роботи цієї компанії. Перший ризик – що ми не зберемо статутний фонд, не зберемо інвесторів, щоб підняти 2 мільйони доларів, а як підпункт – що з'являться інвестори, які захочуть це оплачувати по одному, взяти повністю контроль над цією компанією. Це дуже небезпечно, і ми повинні цього уникати. Тому що, маючи одного інвестора, ми потрапляємо під фінансову залежність

І другий вид ризику був написаний спеціально для Семена – що на момент організації і підготовки людей нас втягнуть в якісь політичні внутрішньоукраїнські розбірки, які заборонені законом України (у нас же заборонені приватні військові компанії), і нам пришпилять організацію збройного формування.

І як протидія цим ризикам потрібно було укладати договори, умовно, із Службою безпеки, з МВС, з Головним розвідувальним управлінням, щоб вони надавали кураторів під цю справу.

– Тобто у вас була якась співпраця, домовленності з СБУ? Вам обіцяли щось?

А.В.: Так, у нас були попередні розмови, попередні контакти, у плані того, що як тільки ми почнемо працювати, ми, звісно, починаємо працювати з так званими кураторами, які ведуть ці напрямки.

– Які напрямки? Це ж неофіційна співпраця?

А.В.: Робота приватної військової компанії неможлива без контролю держави.

– Тобто СБУ знала про існування цієї організації, і те, чим ви займаєтесь?

Віногродський та Ружицький: Звісно.

– І якось вам допомагала?

Сергій Ружицький: Не допомагала, ми ж нічого не робили.

– Але мала допомагати? У чому конкретно мала полягати співпраця з СБУ? 

С.Р.: Якби ПВК, ця охоронна фірма, працювала, то ми б співпрацювали. ПВК жодного дня не працювала. 

А.В.: СБУ мала давати експертну оцінку контрактам, щоб ми не підставили Україну в політичне лайно. Бо ми є громадянами цієї країни і ми не просто заробляємо гроші. Ми не маємо свою країну підставляти.

Тому ми реально розуміли, що якщо ми зберемось працювати на якісь контракти, то, перш за все, ми будемо працювати через ці структури.

– А ви можете сказати, з ким ви контактували в міністерствах, СБУ? Хоча б за посадами?

А.В.: Ні

– Тому що не знаєте, чи не можете?

С.Р.: Ми не знаємо, чи маємо на це право.

А.В.: Я вам можу сказати, що ми жили в приміщенні нашого почесного консула в Курдистані. 

Діяльність компанії не передбачала роботу на території України взагалі. Планувалися роботи по організації логістики на території нафтопереробних заводів, які охороняли американське представництво в Сирії.

– Яким чином з'являлись пропозиції від американців?

А.В.: Тут нам здорово допоміг Семен. Він планував, що, коли закінчить свою політичну діяльність, примкне до роботи цієї компанії і буде цим питанням займатися.

Вони з Акимовичем їздили в Штати, зустрічалися з конгресменами. Зустрічалися з Еріком Принсом – це директор найбільшої приватної військової компанії Америки, яка раніше була Blackwater, а зараз називається Academi. І розмовляли з ними про те, щоб отримати у них субконтракт.

– Для цього ж треба мати контакти. Вони були у Семенченка?

А.В.: Якщо ви покопаєтесь в історії Семена, ви побачите, що це єдина людина, яка взагалі була запрошена на слухання до Сенату. У нього дуже хороші контакти були з багатьма сенаторами.

– А Шевченко якось з цими контактами допомагав?

А.В.: Ні.

С.Р.: Його поруч ще тоді не було.

– Він каже, що він теж допомагав.

С.Р.: Він готовий був.

А.В.: Начебто почався рух. І нам поставили завдання надати сто осіб з міжнародними сертифікатами, що видавалися в Польщі, які будуть виконувати завдання. Йшлось про охорону нафтопереробного заводу у Східному Курдистані, Сирії, які контролювалися американськими силами.

Ми почали підготовку людей: підбирали за фізичними даними, відправляли на навчання в Польщу. В цей час приєднався щільно Борисенко. Він сказав, що хоче отримати 25% акцій цієї компанії. Це вартість навчання людей в приватній військової компанії. Тобто він офіційно через президента компанії оформляє акції, за американським законодавством, і оплачує навчання бійців.

Ми провели навчання близько 120 осіб. Вони мали через тиждень вилітати. Підготували контракти, про які говорять. Вони мали в Польщі, не на території України, підписати їх з американською ПВК як фізособи. І відразу ж вилітати на виконання контрактів.

Буквально за 2 тижні до моменту відльоту пан Трамп починає політику виведення збройних сил США із Сирії. Звісно, відразу ж всі ці контракти зупиняються. Частина людей зависає в Польщі, щоб фінансово не смикати їх назад в Україну.

І тут з'являється Шевченко. Семенченко з Шевченком, який хоче стати другим інвестором в ПВК, летять до Афганістану. Шевченко хотів стати інвестором – не директором, не якимось там співробітником.

Але він не хоче вкладати гроші в компанію, яка не має контрактів. Тому він летить разом з Семеном подивитися, як укладаються контракти на охорону будівництва трубопроводу в Афганістані.

Вони зустрічаються на офіційному рівні в Кабулі, і начебто досягають рішення про те, що ми туди надсилаємо спочатку 50 осіб, які будуть займатися охороною трубопроводу. 

Вони прилітають до Києва, і буквально через три дні охоронця мера Кабула підривають, і наш контракт в черговий раз накривається мідним тазом.

Сергій "Тезка" Ружицький та Анатолій "Гал" Віногродський (у вишиванці) фігурують у справі як керівники компанії

– За чиєї ініціативи накривається?

А.В.: Гине замовник. Він – контактна особа. Їм стало не до нас. І це питання зависає в повітрі. Вони ще раз злітали туди, але, на жаль, вже якось без результатів. За великим рахунком, ми не наважилися туди заводити людей, тому що це стало дуже небезпечно.

З приводу діяльності ПВК. Те, що нам на сьогоднішній день інкримінує Служба безпеки – вони просто невігласи, вони не розуміють, що таке приватна військова компанія. 

Є декларативний документ, підписаний 17 державами, який називається Документ Монтрьо, де чітко розписано, чим відрізняються найманці від контрактників. Найманці – це фізичні особи, які за гроші йдуть саме воювати в іноземні держави. Контрактники приватної військової компанії виконують договірні зобов'язання з державними або великими корпораціями.

Контрактники не воюють, ні в якому разі не беруть участі в бойових діях, принципово. В їхні обов'язки входить організація військової логістики, навчання військових професіоналів, гуманітарні місії аж до розмінування, можуть бути місії з охорони заарештованих, охорона території, охорона об'єктів, може бути особиста охорона. 

– За цією логікою, той же ПВК "Вагнер" неправильно називати ПВК?

А.В.: "Вагнер" – це не ПВК. "Вагнер" не має ліцензії на діяльність приватної військової компанії, це по-перше. А по-друге, вони звичайні найманці, це просто нелегальний підрозділ ГРУ РФ. 

Чому американці клюнули відразу на Семена, коли він прийшов і запропонував? Вони дуже напружувалися з приводу "вагнерівців". А Семен сказав: "Ми їх не боїмося". Ми їх реально не боїмося. Ми, виконуючи свої завдання, можемо дозволити собі протидіяти цим виродкам.

– А Шевченко зрештою став інвестором?

А.В.: Ні.

– Але він говорив, що допомагав Семенченку домовлятися саме з приводу охорони американських об'єктів в Іраку, до початку виводу американських військ. А у вашій історії він з'явився вже після цього.

А.В.: Вони разом літали в Сирію, в Ербіль.

Коли я прилетів з Іраку, сталася цікава історія. Вибори в Грузії, Семен відлітає туди спостерігачем. І, як я потім розумію, під тиском Борисенка він бере туди з собою людей зі складу тих, хто планував їхати за кордон. І там у них нібито в готелі знаходять якусь зброю.

Вони там просиділи два місяці у в'язниці. А коли Семен повернувся, я з ними дуже сильно посварився – з Борисенком і з Семеном.

Мені здалося, що вони нас втягують в якісь політичні справи, які мене в корені не влаштовували. На той момент я з ними розійшовся, офіційно вийшов зі складу директорів підприємства і пішов на пенсію.

І через місяць вони побили горщики з Борисенком. Борисенко вирішив, що оскільки він є одним інвестором, то вся діяльність буде підкорятися йому. І він вирішив, що направить всі сили на підтримку Саакашвілі в боротьбі з Порошенком. А Саакашвілі тоді був персона нон-грата. Семен встав на диби, сказав, що цього не буде.

І на цьому діяльність приватної військової компанії Donbass Battalion corporation була закрита. На сьогоднішній день установчі документи знаходяться у Борисенка. Акимович, будучи де-юре президентом цієї компанії, спрямовує порожні звіти в податкову інспекцію Штатів.

– Який був інтерес Борисенка у підтримці Саакашвілі?

А.В.: Я припускаю, що він фінансував Саакашвілі. Плюс я припускаю, що його глобальне завдання було як представника ФСБ – дискредитація добровольчого руху.

– Як Борисенко взагалі з'явився, як ви з ним познайомились?

А.В.: Коли я був командиром батальйону "Донбас" Нацгвардії, до мене його підвів один волонтер і сказав: "Ось казахський бізнесмен, і він готовий надавати допомогу батальйону".

– Цьому волонтеру ви довіряли? Як ви для себе пояснюєте появу цієї людини?

А.В.: Мені було настільки все одно, які волонтери працюють з батальйоном. У мене ніяких зобов'язань по відношенню до них не було. І з'являється черговий волонтер (Борисенко – УП). Ну волонтер і волонтер – ось у мене є заступник з тилу, спілкуйтеся, що треба. І якось до 2017 року я його більше не бачив. У 2017 році він намалювався на блокаді. Причому я його насилу пригадав.

– Повернемось у 2019 рік. Що відбувалось після того, як за вашими словами, Donbass Battalion corporation закрилась?

А.В.: Так, діяльність компанії закінчилася. Практично 70% підготовлених людей з міжнародними сертифікатами пішли працювати в наші спецслужби, починаючи від Збройних сил і закінчуючи іншими. Решта людей залишились без засобів для існування і без мети.

Це сталося, коли Семен закінчив свою політичну діяльність. І вони вирішили створити просто нову фірму, яка називалася "Донкорп". До цього я взагалі ніякого відношення не маю.

Сергій Ружицький: Перш за все, коли було зрозуміло, що контрактів найближчим часом не буде, вирішили цих людей працевлаштувати – створити охоронну фірму.

Вона називалася "DBC Україна". Вона була заснована, здається, в липні 2019 року. Мене запросили на посаду директора. 

– Запросив хто?

С.Р.: Акимович. Я його погано знав. Тому я зустрівся з Семеном. Він каже: "Допоможи хлопцям, у тебе є досвід роботи на керівних посадах".

Я йду туди, а вже там був син Борисенка, Ілля. Він був фінансовим директором, відповідав за рух фінансів. Якраз почався набір людей. Ми брали людей, які пройшли сертифікацію. І зайнялися пошуком замовлень на території України.

– Тобто ініціаторами створення були "Аким" і син Борисенка?

С.Р.: Я думаю, що старший Борисенко поставив сина фінансовим директором, щоб він контролював, куди йдуть гроші і на що потрібні гроші. 

Я дізнався, що стався конфлікт. Як мені сказали хлопці, Борисенко вирішив, що треба робити армію, і вона повинна підкорятися йому – що він скаже, так і буде.

І коли це все сталося, приїхав Борисенко, як мені сказали, зі своєю охороною, але хлопці його просто викинули. Звісно, я відмовився працювати. 

– Семенченко мав до цієї організації якесь відношення?

С.Р.: Ні.

А.В.: Юридично Семенченко на сьогоднішній день не перебуває ні в якій організації.

С.Р.: Він, можна сказати, консультував.

– Але він же мав відношення до запуску "Донкорпу"?

А.В.: Ні.

– Він навіть публічно про це оголошував.

С.Р.: Він був більше для іміджу.

І коли "DBC Україна" закрилась, Акимович і Орленко відкривають ТОВ "Донкорп Україна". Ліцензію на охоронну діяльність Якимович бере на себе, тому що він підполковник і має право. Я приїжджав туди два рази в тиждень, оформляв, вів господарську та організаційну діяльність.

З Семеном ми тоді взагалі рідко бачилися. Іноді я йому писав або він писав. Ринок дуже щільний, і, за великим рахунком, у нас сильних замовлень практично не було.

– У "Донкорпі" бізнесмен Борисенко участь брав?

С.Р.: Ні.

А.В.: Служба безпеки України намагається об'єднати два підприємства – приватну військову компанію і "Донкорп", який нібито є представником цієї компанії на території України. Це брехня.

"Донкорп Україна" – окрема компанія, яка зареєстрована за всіма законами України та діє, відповідно до договорів, підписаних із замовниками. 

– Скільки людей працювало в "Донкорпі"?

С.Р.: У різний час від 15 до 25-30 осіб.

– Це все бійці?

С.Р.: Кістяк – це "Донбас", це людей 8-10. Решта – це з різних частин. В основному, десантно-штурмові, тобто, люди, які мають певний досвід, і цивільні. Найчастіше, це учасники АТО / ООС.

А.В.: Основна ідея була – надання допомоги людям, які пройшли ООС. Це більше соціальний проект.

– Хто ухвалював ключові рішення у "Донкорпі"? Наприклад, з ким організація укладатиме контракти?

Сергій Ружицький: Я.

– Самостійно?

С.Р.: Звичайно. Ну я радився із засновниками, тому що всі фінансові ризики несуть вони. Я найманий працівник, за великим рахунком. У мене немає акцій, немає моєї частки. Звісно, я погоджував. Як правило, мені ніхто ніколи не відмовляв, працювали на довірі.

– Яким чином ви знаходили контракти?

С.Р.: Особисті контакти.

– І скільки приблизно у вас було клієнтів?

С.Р.: Не можу сказати, що дуже багато, але 4-5 було практично завжди.

– Організація фінансувалась за рахунок цих контрактів або ще чогось?

С.Р.: Ну, багато ще допомагає старих волонтерів. Їх навіть волонтерами назвати не можна. Це наші хлопці, які приїжджають до Києва, привозять машину продуктів.

У нас на базі була охорона – вони жили практично на продукти, які привозили. Я приїжджав з полювання, привозив їм шматок кабана або козулі. 

– Як з'явилася ця база, на яку СБУ приходила?

А.В.: У 2018 році купили ділянку зі старим будинком.

С.Р.: Вона з'явилася, щоб було де жити пацанам, які переселенці, яким ніде жити.

Спочатку туди приїжджали люди з Донецької та Луганської області, які нікому непотрібні. Нам потрібні всі – каліки, без шлунка, без ноги, без руки. Ми брали всіх, це все наші. 

А.В.: Одна і друга організація планувалася як великий соціальний проект для устрою людей, які пройшли війну і які після війни не можуть себе знайти в житті.

– Зброя була на цій базі?

А.В.: Що ми говоримо про зброю? На сьогоднішній день у хлопців є офіційно зареєстрована мисливська зброя, яку показали на базі, мисливські помпи. На них є документи. Їх там 12-15 штук було.

– А крім мисливської зброї?

А.В.: Нічого, крім мисливської зброї там не було. А те, що крім мисливської, знайдено в лісі, до бази відношення не має.

– Поставками, продажем зброї хтось з організації займався?

С.Р.: Ну як це? Що, через кордон продавати? Кому?

А.В.: Починаючи з 2016 року, коли ми закінчили брати участь в бойових діях у складі Нацгвардії, ми не маємо ніякого відношення до бойової зброї. Ми 90% конфліктів вирішуємо без силового впливу – за рахунок харизми, за рахунок свого авторитету. Коли з'являються хлопці, всі розбігаються.

– Ви не припускаєте, що хтось із членів організації, той же Семенченко, міг сам вести підпільні схеми з продажу зброї?

С.Р.: Ви подумайте: як може одна людина займатися якимось питанням?

А.В.: А навіщо?

– Наприклад, щоб заробити.

А.В.: Так ми можемо припускати, що Семенченко може займатися наркотиками, проституцією і зброєю.

Аналізуючи цю ситуацію, я так розумію, що це фінансове замовлення щодо Семенченка. Причому цей товариш заніс туди грошей комусь в СБУ.

– Кого ви маєте на увазі?

А.В.: Борисенко, звичайно. Причому він хвалився, що комусь він в СБУ це зробив.

– Якого роду була охоронна діяльність "Донкорпу"? Ви коли-небудь брали участь в тиску, в рейдерських захопленнях?

С.Р.: Що таке рейдерське захоплення? Є законний власник, ми туди влітаємо і говоримо: "Ти не власник"? Такого взагалі не було.

Щодо "Центренерго" – на "Прозорро" був тендер, і ми його офіційно виграли. "Центренерго" ми не охороняли, ми охороняли санаторій-пансіонат. 

– Тому що "Центренерго" тоді вивезли в ліс.

С.Р.: Фізично – так. Тому, за великим рахунком, ми були налаштовані на атаку "тітушок". Але коли 23-24-го лютого Кабмін змінив за пропозиціями Фонду держмайна (26 лютого уряд призначив нового директора "Центренерго" – УП), сказали, що можуть не тільки "тітушки" зайти, можуть зайти і "погони". 

Я приїхав туди 26 лютого. Я розумів, що зараз буде заходити новий начальник, директор "Центренерго", і мені як директору треба з ним зустрітися і переговорити про подальшу співпрацю. Тому що ми там знаходилися абсолютно офіційно.

Я бачу – біжать гуськом 4 людини з автоматами, в чорній формі. Від цієї групи відділяється офіцер: "Лежати!". Я кажу: "Щас". "Підняти руки!". Я кажу: "Щас". Кажу: "Руки підняти не можу – плече простріляне. А лягти не можу, нога прострелена". 

І вони якось стопанулись на цю тему. Тут почали завалювати хлопців, ставити їх біля стінки. Я дав команду не чинити опір.

Сенниченко (голова Фонду держмайна – УП) бреше нахабно, що нібито вони прийшли і постукали. Куди? У графин, в рельсу, в паркан? Там пост був, де знаходився постійно черговий охоронець зі зв'язком, з рацією. Вони через нижні ворота вибили двері і пішли на штурм.

Хлопців всіх вивели, я ще там намагався покачати права. Мені показали, що новий директор повідомив, що на території "Центренерго" знаходяться невідомі озброєні люди.

"Які збройні?" "А ми типу бачили через дрон, що у вас якісь автомати". "Так це страйкбольні". "А звідти не видно". Я показав їм, на якій підставі ми тут знаходимося. І вони затихли.

– Чи були випадки, що на цю територію "Центренерго", яку ви охороняли, приходили представники Фонду держмайна, Кабміну, а ви їх не пускали?

С.Р.: Ні. Заїжджали спокійно. У тих, хто повинен був заїжджати, були пропуска іменні. Я ніколи ні від кого не ховався, телефони були офіційні. 

– Що відбувалось минулого року на шахті "Краснолиманська", де "Донкорп" долучався до протестів шахтарів? 

С.Р.: Нам подзвонили з Покровська, це колишній Артемівськ, нас там знають, тому що це було одне з перших міст, яке ми звільнили (ймовірно, йдеться про колишній Красноармійськ, перейменований у Покровськ, в районі якого розташована шахта – УП).

Приїхали туди представники. Що відбувається? Не виплачують заробітну плату, державне підприємство. Починаємо дізнаватись, що ж там відбувається. Виявляється, там прозвучало прізвище Кропачов (бізнесмен, якого називали "смотрящім" за вугільною промисловістю – УП).

Виявляється, що є державне підприємство "Шахта "Краснолиманська", а є ТОВ "Шахта Краснолиманська", яке ще в якомусь далекому році, у 2003, здається, заключило договір з ДП і розробляє це вугілля. ТОВ забрало пласти у державного підприємства і розробляло. Але платило за всю роботу ДП. 

А.В.: Товариство мало заплатити більше 2 мільярдів гривень за оренду пластів і пробити прохід у штольні, яка знаходиться глибше, щоб державне підприємство могло діставати своє вугілля. Але Кропачов поставив задачу збанкрутувати державне підприємство і підготувати його до приватизації за мінімальні гроші, тому прохід вони не пробили й оренду не платили.

І на момент, коли "Тезка" зі своїми побратимами заходив, там був борг…

С.Р.: ... по зарплаті – 223 мільйона, а загальний – 2,5 мільярда.

– Ви брали участь у прориві на шахту, після чого, як я розумію, був змінений директор?

А.В.: Там трохи інакше відбулось. Нас там місцеві шахтарі, місцевий профсоюз, який організувався, попросили, кажуть – там тітушня.

С.Р.: Вони не пускали шахтарів, профсоюз і директора. 

А.В.: Тобто на найнятих тітушок знаходиться "Донбас". Тітушки отримують по головах, відходять у бік – "Донбас" відходить у бік. Вони вигнали тітушок і одразу пішли з території. Поліція слова не сказала, бо ми не заходили на територію шахти. На територію шахти зайшов директор, шахтарі та профсоюз.

– Наші колеги також фіксували представників "Донкорпу" на сумнівних мітингах, в яких був зацікавлений Ігор Коломойський, і в перестрілці на будівельному об’єкті, пов’язаному з Коломойським. Чи ви брали в цьому участь?

С.Р.: Я був на цьому об’єкті. "Донкорп" має до нього опосередковане відношення. Перестрілки не було – стріляли в хлопців. 

До нас звернулись, що прийшли до забудовників і сказали: давайте 40 тисяч доларів, і тоді ми дамо вам будувати. Забудовники обурились, не дали гроші, і ті почали їх блокувати.

– А вас хто попросив допомогти?

С.Р.: Забудовники.

– Ви їх знали? Вам це для чого було? 

С.Р.: Це люди, які допомагали батальйону у свій час з 2014 року. 

– Вони з Коломойським пов’язані?

С.Р.: Знаєте, нас пов’язували і з Коломойським, і з Ахметовим, і з Кремлем. 

– Там просто такая історія: і це будівництво, і "Центренерго", і нове керівництво шахти пов’язували з Коломойським. Ви знали, що його оточення займається цим будівництвом?

С.Р.: Те, що ви мені кажете, що причетний Коломойський, це ви перша, хто мені каже.

У мене до Коломойського двояке ставлення. Він у 2014 році був один із перших, хто став на захист. Я не думаю, що з патріотичних переконань, він захищав свій бізнес. Але нам все одно. Він допомагав.

А.В.: Чому ви вважаєте, що підтримка якихось проєктів Коломойського – це погано? 

– Ми не говоримо про те, погано це чи добре. Ми говоримо про те, так це чи ні.

А.В.: Ми не підтримуємо олігархів. Я особисто вважаю, що на сьогоднішній день Україна у другій стадії рабовласницького устрою, олігархи знищують весь середній і малий бізнес. Ми не можемо їх підтримувати, ми підтримуємо народ України.

Казати про те, що ми підтримуємо Коломойського – це вкрай некоректно. Ми не любимо Коломойського. Якщо наші інтереси десь перетинаються, якщо він діє законно… У цій ситуації забудова його законна була, і звернулись до нас, що від нього незаконно вимагають гроші, ми лупимо "тітушок" за будь-якого приводу.

– Тобто це таки будівництво Коломойського було?

А.В.: Звідки я знаю. Я кажу: що якщо наші інтереси випадково перетинаються… 

– У мітингах під будинком екcголови Нацбанку Якова Смолія та його заступниці Катерини Рожкової ви брали участь?

С.Р.: Я вам розповім, що це було. Найголовніше, що ми вважаємо, Смолій зробив – це рефінансування російських банків в Україні. Не "Приватбанк" – до цього взагалі ніякого відношення не маємо.

А.В.: Вони повинні були закрити "Альфабанк", "Сбербанк Росії". Вони позакривали українські банки, залізли в фонд забезпечення вкладників, розікрали його. А російські банки вони рефінансували.

Тому вони (члени "Донкорпу" – УП) пішли… До чого тут Коломойський?

– Тобто, ви брали участь в цих акціях?

Віногродський та Ружицький: Звичайно.

А.В.: "Донкорпу" тоді ще не було, по-моєму.

С.Р.: У цьому брав участь "Внутрішній корпус", кілька організацій, "Стоп корупція".

А.В.: До чого тут Коломойський? Тут не Коломойський. Ми вимагали того, щоб Смолія посадили, Рожкову посадили.

С.Р.: Як мінімум, прибрали.

А.В.: І повернули Гонтареву.

– Чому це важливо? Бо ви як представники бійців, які захищали країну від агресора, з’являєтесь у доволі сумнівних бізнесових історіях. Ви не переживаєте, що це кидає на вас тінь як на захисників?

А.В.: У нас є юристи, які дивляться на ситуацію. 

С.Р.: Ми ніколи не вписуємось, якщо там гнила ситуація. Принципово. Якщо там є конфлікт, який вирішується в судах, ми туди не ліземо. 

А.В.: Ми відповідаємо, тільки коли є беззаконня. Коли людина вранці встає, і вона вже не власник. Так, з одного боку, можна сказати, що ми беремо участь у сумнівних операціях. Це для вас вони можуть бути сумнівними, для нас вони не сумнівні. У нас є служба, яка контролює ситуацію і юридичну частину цього питання. 

Ми вимагаємо, щоб не залучали "тітушок". Тобто ми не б’ємось із забудовниками, не б’ємось з юридичними особами. Ми прибираємо фактор тітуханів. 

Є в нас поліція – хай поліція приймає рішення, у нас є суди, є виконавча служба – хай працюють, як вони мають працювати. А оці хлопці зі спортзалу, які почали зараз заробляти на цьому кошти, цього не буде. У нас у Києві щонайменше є ворог – це "тітушки", і ми їм не даємо працювати.

– Давайте підсумуємо історію з кримінальним переслідуванням і причинами. Я правильно зрозуміла, ви вважаєте, що справа проти вас з’явилась за ініціативи Сергія Борисенка?

С.Р.: Його використовували, швидше за все.

А.В.: Я вважаю, що це за ініціативи Служби безпеки України.

– Який головний мотив?

Віногродський та Ружицький: Гроші.

– Чи вбачаєте ви політичні мотиви?

С.Р.: Та немає тут політичного мотиву.

– Ви знаєте про історію зі зривом спецоперації щодо ПВК "Вагнер"? Шевченко пов'язує своє переслідування з цією історією. Ви як до цього ставитеся?

А.В.: Шевченко окремо, Семенченко окремо.

– Але затримання стались разом.

А.В.: Їх зібрали разом для того, щоб підтримати удар по Шевченку. А удар по Шевченку – через "Вагнера".

Шевченко позиціонується як боєць батальйону "Донбас", Семенченко – як командир батальйону "Донбас". Я вважаю, що по Семенченку вдарили виключно грошима резидента російської розвідки Борисенка.

Він заніс гроші комусь в СБУ, і СБУ знайшла хороший момент – причепити Семена до Шевченка. Все, що їх пов'язує – ось ця смс-ка щодо клістрона, яка вирвана з контексту.

Вони на цьому тлі ввели в оману, я так розумію, президента.

Ми Службу безпеки двічі взяли за дупу і конкретно блокадою позбавили їх величезних грошей. Тому у них специфічне ставлення, зокрема, до Семена. І тут збіглось – Борисенко, з його грошима.

С.Р.: Оплатив просто те, що вони не хотіли робити безкоштовно.

А.В.: Їхня зацікавленість, конкретно – помститись Семену. Плюс, я ще думаю, що там взяв участь наш улюблений Петро Олексійович, який просто мочиться кефіром і боїться, що Семенченко увійде в ТСК по Іловайську, бо він йому спуску не дасть. У нас тільки в Іловайську померло 120 людей.

Ця х**ня, яка тут написана (йдеться про підозру у справі ПВК – УП) – це реально х**ня. Вона суд не пройде, ну нормальний суд. Навіть якщо вона тут пройде, ми в ЄСПЛ подамо.

Соня Лукашова , Украинская правда

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время

176