У пустелі Нефуд у Саудівській Аравії було виявлено десятки монументальних наскельних зображень тварин. Вони датуються 12 000 роками, що на 2000 років старше за попередні найдавніші свідчення про існування людини в цьому районі. Відкриття було опубліковано в журналі Nature Communications.
До цього відкриття перша присутність людини в регіоні була задокументована на неолітичних пам'ятках 10 000 років тому, з піком активності між 7600 і 6800 роками тому, наприкінці голоцену, коли люди будували великі кам'яні мисливські пастки, ритуальні споруди та вирізьблювали наскельні малюнки тварин і стилізовані людські фігури. На Аравійському півострові було знайдено дуже мало археологічних матеріалів з періоду до голоцену, що передував вологому періоду. Навколишнє середовище було надзвичайно посушливим, і без датованих археологічних пам'яток вважалося, що людська діяльність була відсутня.
У 2022 році було виявлено місце наскельного живопису Сахут. Археологи задокументували 18 гравюр верблюдів, козелів, газелей, диких коней та тура в натуральну величину, деякі з яких заввишки понад шість футів, вирізьблених на піщаникових валунах та відслоненнях. Однак тестові розкопки, проведені в той час, не змогли пов'язати жодних датованих матеріалів із наскельним живописом.
Громадськість повідомила органи охорони спадщини про ще три панелі з зображенням верблюдів у місцях трохи південніше від гравюр Сахута. Археологи задокументували нещодавно виявлені панелі та знайшли ще більше з них на валунах та скелях, деякі з них у майже недоступних місцях. До найбільшої зафіксованої панелі можна було дістатися, лише піднявшись на скелю. Потім граверу довелося стати на похилий виступ, що спускається вниз, шириною менше 20 дюймів у найширшій точці. Сміливий художник сів на цей крихітний виступ заввишки 125 футів на поверхні скелі, вигравіювавши 23 верблюдів у натуральну величину та непарнокопитних висотою до дев'яти футів, що простягаються через дві скельні стіни, створюючи монументальну панель завдовжки понад 75 футів. Археологам довелося використовувати дрон, щоб задокументувати це.
Загалом дослідники задокументували 62 панелі наскельного мистецтва зі 176 гравіюваннями, 130 з яких є реалістичними зображеннями верблюдів, козелів, коней, газелей та одного тура в натуральну величину. Першими ознаками значного віку цих панелей є природний темний кам'яний лак, який покриває поверхні пісковика та вбудовується в різьблені лінії. Цей лак утворюється понад 8000 років після того, як пісковик оголюється внаслідок різьблення.
Археологи викопали чотири траншеї в пошуках археологічних відкладень, пов'язаних з наскельним мистецтвом, які можна було б датувати. Під час розкопок було знайдено понад 1200 каменів (невеликих уламків породи з різьблення) та 16 фрагментів кісток, які можна було датувати радіовуглецевим методом. Безпосередньо під різьбленням двох верблюдів у натуральну величину розкопки виявили чітку стратиграфію, яка вказувала на те, що верблюди мали бути вирізьблені не пізніше часу відкладення четвертого шару. Було знайдено камені та кам'яний інструмент для клювання, який, можливо, використовувався для вирізьблення цього мистецтва.
Радіовуглецеве датування, люмінесцентне датування та стратиграфічний аналіз дозволили археологам зробити висновок, що деякі наскельні малюнки були вирізьблені приблизно 12 000 років тому. Художники, які буквально ризикували своїм життям, щоб вирізьбити монументальних тварин на стінах скель, були першими відомими мешканцями північної частини аравійського інтер'єру з часів останнього льодовикового максимуму (ОЛМ).
Автор: Наталка ПечерськаЦі піонери змогли процвітати в посушливих умовах кінцевого плейстоцену та раннього голоцену завдяки сезонним водоймам. Наявність ключових кам'яних артефактів, таких як наконечники Ель-Хіам та Хелуан, а також декоративних артефактів, таких як зелений пігмент та намистини з денталію, свідчить про те, що ці людські групи підтримували контакт зі своїми левантійськими сусідами протягом [докерамічного неоліту], подорожуючи на величезні відстані. Однак гравери Джебель-Арнаан та Джебель-Місма мали свою власну, відмінну культурну та символічну ідентичність. Їхня адаптація до середовища, де вода була доступна лише тимчасово, передбачала складну мобільність вздовж маршрутів, що з'єднували різні джерела води. На відміну від своїх левантійських сусідів, вони створили монументальне наскельне мистецтво, яке зосереджено навколо символіки пустельної тварини: верблюда. Ці монументальні зображення використовувалися для позначення джерел води та маршрутів між ними, можливо, створюючи вражаючі візуальні нагадування про права доступу, а також увічнюючи пам'ять цих надзвичайних груп, адаптованих до пустелі, протягом тисячоліть.
