Хто визначає правила гри на українському енергетичному ринку? Що таке НКРЕКП і чому її незалежність критично важлива для стабільного розвитку галузі, залучення інвестицій та справедливих тарифів? Спеціально для ForUA віцепрезидент Energy Club та ексголова Державного агенства з енергоефективності та енергозбереження України Валерій Безус пояснює, як повинен працювати справжній Регулятор, чому подався на конкурс до НКРЕКП і чого не вистачає сьогоднішньому складу Комісії.
У продовженні інтерв’ю Валерій Безус говорить про головні проблеми енергетичного сектору: провал ринкових реформ, складнощі з енергетичною трансформацією, недооцінку енергоефективності та кадрову кризу. Також — про роль НКРЕКП у євроінтеграції, вплив зовнішніх донорів і необхідність захисту національного інтересу.
– Пане Валерію, які ключові виклики стоять сьогодні перед українською енергетикою?
– Головним викликом наразі є неефективність ринкових реформ, що проведені в енергетичному секторі та нереформування щільно повʼязаних з енергетикою комунальними секторами теплозабезпечення, водозабезпечення та водовідведення. Ті цілі, що ставилися перед початком реформ – недосягнуті, і сьогодні не можна говорити ані про ефективні енергетичні ринки, ані про ефективне регулювання діяльності природних монополій в енергетиці та комунальних послугах. Певним чином ця ситуація дискредитує саму ідею ринкових реформ, а також ставить під сумнів нормальну динаміку європейської
інтеграції.
Солідним викликом є енергетична трансформація, спричинена як війною, так і глобальними тенденціями, які розгортаються протягом останніх десятиріч як у світовій, так і в українській енергетиці. Енергетична трансформація накладає серйозну систему обмежень у розвитку національної енергетики та національної економіки, що вимагає надзвичайно тонкої роботи в публічному управлінні політиками розвитку, пошуку системи компромісів між прискореним відновленням енергетичного сектору та економічним зростанням з однієї сторони, та вимогами зеленого переходу, що
сформовані на політичному рівні ЄС та глибоко відзеркалені у цілій системі важелів та обмежень, серед іншого – щодо залучення інвестицій. І це відбувається на фоні руйнування економіки та зростання рівня енергетичної бідності через війну та тероризм росії.
– Чиправильно розуміють в Україні роль енергоефективності в цьому процесі?
– Тут варто звернути особливу увагу на важливість підвищення рівня енергоефективності національної економіки. Адже важко собі уявити інший важіль, що дозволив би подолати прірву у розвитку нашої держави та почати наздоганяти хоча б не провідні, а середні за розвитком економіки Європи.
Сьогодні розуміння енергоефективності в Україні критично звужене — до теплоізоляції або «енергозберігаючих» лампочок, та здебільшого ігнорується, через низький професійний рівень та навіть низький рівень професійної ерудиції. Але в сучасному світі це базова категорія розвитку економіки, стратегія виживання в умовах обмежених ресурсів і складної геополітичної ситуації. Саме навколо неї має будуватись робота Регулятора.
– Наскільки спроможна сьогодні НКРЕКП виконувати ці функції?
– Важливий виклик — інституційна та організаційна спроможність НКРЕКП. Комісія потребує управлінського посилення, кадрового оновлення, розвитку професійних та аналітичних компетенцій. Необхідно розробляти інструменти прогнозування, моделювання, справедливого ціноутворення. Наразі штат центрального апарату Регулятора налічує більш ніж 500 осіб, рівень оплати праці – хіба не найвищий на ринку, але якість роботи – значно нижчемінімально необхідної. Реальний стан енергетичної та комунальної сфери – реальне цьому свідчення.
– Як Ви оцінюєте процес європейської інтеграції України в енергетичному секторі?
– Варто розуміти, що паралельно відбуваються, принаймні два процеси – це імплементація Україною норма європейського енергетичного права у євроінтеграційному процесі, і розвиток самого європейського права відповідно до того консенсусу щодо реформ, націлених на розвиток вільних ринкових відносин та на чисту енергетичну трансформацію. І в жодному разі не можна позицію України звужувати лише до виконання вимог, які вже визначені європейським енергетичним правом, а варто мати саме проективну, проукраїнську позицію у формуванні норм європейського права та регулювання в енергетичному секторі, оскільки це безпосередньо чіпляє перспективи соціально-економічного розвитку
нашої держави.
В Європейському союзі, у різних сегментах енергетичного сектору та на різних рівнях регулювання відбувається постійна полеміка, в якій представлені інтереси різних держав. Відповідно, стан регулювання енергетичного сектору ЄС відображає певний рівень консенсусу навколо «генеральної лінії» ЄС та національних переговорних позицій. Україна, як мінімум, має бути представлена на максимальному колі таких дискусій в якості спостерігача та впливати на формування консенсусів через взаємодію з іншими, більш повноправними учасниками дискусій.
– Якою має бути роль НКРЕКП у цьомупроцесі?
– Національний енергетичний Регулятор не може бути просто «виконавцем» або «ліцензіатом» європейських вимог. Він має стати активним учасником загальноєвропейського дискурсу щодо розвитку енергетичних ринків, формуючи рішення, засновані на даних, а не на політичних гаслах.
У майбутньому я бачу НКРЕКП як стратегічний центр енергетичної політики, який забезпечує баланс між інтересами держави, бізнесу та громадян, несе відповідальність за якість життя споживачів, створює умови для конкуренції та розвитку. Саме таку роль Регулятор має відігравати в Україні — особливо зараз, у часи змін, викликів і водночас можливостей.
– Що для цього потрібно насамперед?
– І знову, це вимагає достатньо високого рівня кваліфікації представників нашої держави, та достатньої кількості справжніх
професіоналів, долучених до представлення національних інтересів. Парадоксально, але частіше в цих процесах, збоку України, беруть участь не
професіонали-практики, а скоріше експерти-активісти, причому ті, які фінансуються коштом іноземних донорів.
Виникає закономірне питання: наскільки якісно такі експерти здатні в цих умовах представити та захистити національний український інтерес в енергетичному секторі? Додайте до цього той факт, що значна, якщо не більша кількість національних нормативно-правових актів, що розроблені або розробляються в Україні в енергетичному секторі, профінансовані або фінансуються міжнародними донорами. І знову постає питання щодо цілісності та адекватності формування державної політики в енергетичному секторі саме національним інтересам.
Я вже звертав увагу, що штат центрального апарату НКРЕКП складає понад 500 осіб, із дуже високою, напевно вище аніж ринковою, середню зарплатнею. Але ж ми постійно чуємо та читаємо, що кожен новий «революційний» нормативно-правовий акт Регулятора розроблений коштом зовнішніх донорів, до того ж за непрозорої процедури залучення експертів-розробників.
Чи є 100% впевненість, що як процес розробки таких актів, так і безпосередньо їх якість повністю відповідають саме національним інтересам української держави?
– Підсумовуючи, скажіть, у чому найбільша проблема Регулятора?
– Загалом, є проблема, яка стосується не тільки Регулятора, але і всієї публічної служби в Україні – якість роботи наших чиновників все більше оцінюється з погляду того, наскільки вони добре представляють інтереси певних груп та обслуговують європейських бюрократів, аніж захищають національні інтереси.
Предметний досвід та професіоналізм не має скільки-небудь суттєвої ваги. У такий спосіб ми не зможемо збудувати ані ефективну
енергетику, ані сильну українську державу.
Нагадаємо, раніше стало відомо, що з нового навчального року енергоефективність стане невід’ємною частиною навчального процесу. Учнів 4–11 класів навчатимуть, як раціонально використовувати ресурси, зменшувати споживання енергії та дбати про довкілля.
Автор: Анна Сенченко
