Взаємини між Азербайджаном і путінською Росією сягнули найгострішої кризи в пострадянській історії. Загострення бере свій початок з катастрофи літака «Азербайджанських авіаліній» у грудні 2024-го і пішло на новий виток після нещодавнього інциденту з громадянами РФ азербайджанської національності в Єкатеринбурзі. Детальніше про це – далі в матеріалі FOR-UA.
В Азербайджані пройшли затримання російських «журналістів» та громадян РФ, яких звинуватили у приналежності до організованих злочинних угруповань. Викликаний у росМЗС посол Азербайджану в Росії Рахман Мустафаєв провів напередодні близько години у відомстві Лаврова, після чого залишив його без коментарів. Натомість, як повідомила сумнозвісна представниця МЗС РФ Марія Захарова, приводом стали «недружні дії Баку та незаконне затримання російських журналістів, до яких усі ці роки у влади Азербайджану не було жодних претензій». Зрештою главі дипломатичної місії Азербайджану було вручено «вербальну ноту з вимогою негайного звільнення з-під варти затриманих у Баку російських журналістів».
В МВС Азербайджану заявили про проведення силовиками спецоперації в офісі «Sputnik Азербайджан», під час якої було затримано семеро співробітників, включаючи голову редакції Ігоря Картавих та шеф-редактора Євгена Білоусова. Суд у Баку у середу, 2 липня заарештував цих персонажів на чотири місяці на час слідства у порушеній кримінальній справі про шахрайство, незаконне підприємництво та легалізацію майна, придбаного незаконним шляхом.
Коментуючи ж виклик «на килим» посла Мустафаєва в росМЗС, спікер зовнішньополітичного відомства Азербайджану Айхан Гаджизаде повідомив, що в ході розмови «російській стороні було вручено усну ноту протесту у зв’язку з серйозними порушеннями закону, вбивством і нанесенням каліцтв з особливою жорстокістю нашим людям». За словами пана Гаджизаде, жертвами стали «як громадяни Росії, так і Азербайджану», що викликало «вкрай негативну суспільну реакцію в Азербайджанській Республіці».
Власне й без того вже добряче палаючу атмосферу у відносинах Баку і Москви ще більше загострила заява генерального директора об’єднання судово-медичної експертизи та патологічної анатомії МОЗ Азербайджану Адалята Гасанова про насильницьку смерть братів Гусейна та Зіяддіна Сафарових. Проведений розтин у ніч на вівторок, 1 липня виявив «множинні зовнішні та внутрішні ушкодження». У зв’язку зі смертю братів Сафарових генпрокуратура порушила справу за низкою статей Кримінального кодексу Азербайджану, у тому числі «Умисне вбивство, вчинене групою осіб», «Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю або загальнонебезпечним способом», «Перевищення посадових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки». Тобто російським силовикам передали палкий в усіх сенсах кавказький «привіт». Крім того, в МВС Азербайджану повідомили, що тамтешні правоохоронці знешкодили дві організовані злочинні групи за участю росіян, які займалися транзитом наркотиків з Ірану, онлайн-торгівлею забороненими речовинами та кібершахрайством.
Коментуючи в середу, 2 липня ескалацію у двосторонніх відносинах, путінський спікер Пєсков висловив сподівання, що «надзвичайно емоційна реакція Баку зміниться прямим спілкуванням, під час якого будуть надані відповіді на поставлені питання». Кремлівський рупор також заявив, що Росія зацікавлена в тому, щоб і надалі розвивати «добрі стосунки» з Азербайджаном. При цьому, відповідаючи на запитання про можливість розмови Путіна та Ільхама Алієва, Пєсков повідомив, що «розмова президентів Росії та Азербайджану поки не планується, і Москва розраховує вирішити всі проблеми, що виникли між країнами, діалогом на рівні правоохоронних органів». «Наш керівник слідчого комітету Бастрикін перебуває в контакті з генпрокурором Азербайджану, і в рамках цього діалогу, ми сподіваємося, буде прояснено всі нюанси», - наголосив «голос» Кремля.
На російсько-азербайджанську кризу відреагував 1 липня і президент Володимир Зеленський, який провів телефонну розмову з Ільхамом Алієвим, висловивши йому «подяку за підтримку України» та «солідарність з Азербайджаном» у зв’язку із смертю братів Сафарових.
Якщо говорити в цілому, то очевидно, що точкою відліку безпрецедентної кризи у відносинах між Баку та Москвою стала трагедія з літаком «Азербайджанських авіаліній», який 25 грудня 2024 року зазнав «зовнішнього впливу» під час підльоту до Грозного і розбився у Казахстані. Крапки над «і» в цій каламутній і надважливій для офіційного Баку історії досі не розставлені. Зауважимо, що азербайджанська сторона незабаром після трагедії заборонила в’їзд до країни заступнику голови комітету з туризму росДерждуми Миколі Валуєву: його висловлювання щодо авіа інциденту МЗС країни назвало «неприйнятно образливими» та «спрямованими проти азербайджанського народу». У відповідь автори низки рейтингових і популярних на болотах росTelegram-каналів стали пропонувати різні способи «покарання Азербайджану»: від закриття ринків «Садівник» і «Фуд Сіті» в Москві до видворення азербайджанських трудових мігрантів, запровадження візового режиму, виключення морського порту Баку з проекту транспортного коридору «Північ-Південь», тощо.
Путінський режим тим часом у властивому йому стилі почав водити відволікаючі хороводи. Зокрема, на початку березня у сквері біля посольства Азербайджану в РФ відбулася церемонія закладання монумента колишньому президентові Азербайджану Гейдару Алієву. Через лічені дні після цього, президенти Білорусі та Таджикистану Лукашенко та Рахмон, говорячи з Путіним по телефону, «випадково» зв’язалися телефоном з Ільхамом Алієвим, який із Баку взяв участь у чотиристоронній розмові. «Відбулася тепла і надзвичайно дружня розмова, під час якої лідери обговорили низку актуальних питань подальшого розвитку міждержавних відносин. Домовлено зустрітися 9 травня у Москві під час урочистих заходів, присвячених 80-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні»,- відрапортували за підсумками розмови у Кремлі.
Однак Ільхам Алієв на путінський парад так і не полетів і цей факт чимало впливових західних ЗМІ розцінили як показовий демарш Баку. Певною мірою спростовуючи інформацію про «велику зраду» Азербайджан відчинив закриті з часів коронавірусної пандемії кордони для евакуації з Ірану громадян Росії, що проходила 14-15 червня. Спікер Кремля Пєсков тоді, артистично б’ючи себе у груди, висловив вдячність «азербайджанським друзям» за створення росіянам «сприятливих умов» для евакуації. До речі, серед тих, кому вдалося вибратися з Ірану, опинилися знімальна група Федора Бондарчука та артисти Великого симфонічного оркестру імені Чайковського. «На знак подяки за допомогу в такій складній ситуації ми вирішили провести концерт у Баку», - фонтануючи пафосом, заявила міністр культури РФ Ольга Любімова. Втім, хай там як, але цей концерт дійсно пройшов 16 червня в Азербайджанській державній філармонії.
Ключовою ж нотою нинішнього дипломатичного «концерту», на думку експертів, є досі неврегульована ситуація довкола збитого літака, на яку нашарувалися інші проблеми останніх років.
«Путіну треба було б просто вибачитися перед Алієвим за збитий літак, але він прийняв рішення, що потрібно йти на ескалацію. Як довго триватиме гостра фаза конфлікту, важко сказати. Окремо хочу звернути увагу на один малопомітний у цій усій історії момент: за політичний поступ РФ у пострадянському просторі відповідає один із наших найрозумніших ворогів - перший заступник глави адміністрації Путіна Сергій Кирієнко. У разі провалу в Азербайджані, Вірменії та Молдові його акції можуть піти вниз. Це був би один із найкращих сценаріїв для нас», - зазначає політолог Вадим Денисенко.
Водночас його колега по експертному цеху Олег Постернак наголошує: «Пострадянський простір досі сприймається РФ як територія, де російська імперська машина має мочитися своєю політичною сечею. «Мітити» її цей вошивий скажений пес звик без зупинки та остраху відстрілу. Але вакцина проти путінської шлункової жовчі існує. Для Росії найбільш чутливі та болючі удари саме з боку колишніх радянських республік, особливо від України, Казахстану та Азербайджану – держав, які найбільш послідовно та ефективно здійснили реальну суверенізацію та збалансування (або повний демонтаж) російського впливу. Україна – з рухом до ЄС, Казахстан – поглядом на Китай, Азербайджан – коаліцією з Туреччиною».
До речі, якщо говорити про Анкару, то слід зазначити, що на тлі загострення відносин по лінії Баку-Москва вже з’явилися чутки, що справа йде мало не до війни Росії з Азербайджаном. Однак якщо відкинути віз і маленький возик «але», можна сухо констатувати, що, по-перше, Туреччина не має спільного кордону з основною частиною Азербайджану, а по-друге, відкритим є велетенське питання про те, чи готовий йти на ескалацію з путінською Росією найближчий союзник Алієва Ердоган, який має свої особливі відносини і не менш особливі фінансові інтереси з кремлівським диктатором.
Вельми і вельми показово, що на тлі істерії в Z-пабліках та ефірах топ-пропагандистів РФ, офіційні заяви Москви наразі вкрай зважені та обережні. Путінські маріонетки різного штибу наче мантру повторюють тезу про зацікавленість у дружніх стосунках із Азербайджаном та про ворогів, які їх начебто кров з носа хочуть зіпсувати. Логіка такої лінії країни-агресорки цілком очевидна: допоки триває повномасштабна війна в Україні, Путін не хоче розпорошувати й без того вже досить кволі сили, втягуючись у інші серйозні військові конфлікти.
Автор: Тетяна Мішина
