80 років тому, 22 червня 1941 року, Німеччина напала на СРСР. Почалася німецько-радянська війна – конфлікт, який став визначальним в рамках Другої світової війни.

Радянське керівництво одразу наголосило на підступності німецького нападу – без оголошення війни і попри те, що між державами існував договір про ненапад. Тут треба зазначити, що наприкінці листопада 1939 року СРСР напав на Фінляндію також без оголошення війни. Хоча десь за 2 дні до цього нападу Радянський Союз денонсував Договір про ненапад та мирне врегулювання конфліктів між Фінляндією і СРСР.

Про 22 червня 1941 року сказано доволі багато. Деякі події не по годинах, а по хвилинах відомі. Але все-таки лишається багато питань, на які дослідники досі шукають відповіді. Разом із відомим воєнним істориком Василем Павловим «Історична свобода» спробувала розібратися в тих подіях.

– Доволі добре відомо, до чого готувався Адольф Гітлер, очільник Німеччини. Невдовзі після переговорів із главою радянського уряду Молотовим, Гітлер віддав наказ підготувати план нападу на СРСР. І в принципі більш-менш відомо, як цей план готувався та як дійшло до цього нападу 22 червня 1941 року. Набагато менше відомо, до чого в цей час готувався радянський очільник Йосиф Сталін? Очевидно, він теж був не в захваті від результатів берлінських переговорів Молотова і Гітлера. Очевидно, у нього теж були якісь плани. А що про них відомо?

– Якщо говорити про плани Німеччини, то все правильно ви сказали. Єдине уточнив би, що, скоріш за все, Німеччина почала готуватися до можливого конфлікту з СРСР ще на початку 1940 року, коли СРСР своїми діями довів, що не надто збирається дотримуватися тих таємних домовленостей, які були між Німеччиною та СРСР.

Що стосується СРСР, то бачимо цілу низку наступальних кампаній з осені 1939-го по літо 1940 року: окупація й анексія Західної України та Західної Білорусі, війна проти Фінляндії, окупація та анексія Північної Буковини й Бессарабії…

Німеччина почала готуватися до можливого конфлікту з СРСР ще на початку 1940 року, коли СРСР своїми діями довів, що не надто збирається дотримуватися тих таємних домовленостей, які були між Німеччиною та СРСР. Якщо говорити про 1941 рік, то тут не можна оминути те, що відбулося у Москві в грудні-січні 1940-1941 років – це ​командно-штабна гра, яка показала розуміння майбутніх подій серед вищого військово-політичного керівництва СРСР. Там розглядали дві основні секції. Перша – оборонна операція, яка проводилася фактично за калькою плану «Барбаросса». І тут виникає питання: в Кремлі знали вже на момент проведення гри зміст цього плану чи ні?.. Тут ще треба чекати відкриття архівів. І друга найцікавіша фаза – проведення стратегічно-наступальної операції, за яку відповідав Георгій Жуков.

Виходячи з матеріалів цієї командно-штабної гри, які були опубліковані в 1994 році, а також аналізуючи матеріали травня 1941 року, серед яких основним є «Стратегічний план прикриття» від 15 травня – можемо дійти такого висновку: СРСР готувався до того, щоб у разі можливого нападу відразу перенести бойові дії на чужу територію.

Позаминулого року план від 15 травня був дуже добре розібраний в одному американському журналі, який спеціалізується на історії Другої світової війни. І експертами цього журналу він оцінений як цілком реальний до виконання. За цим планом, СРСР, зупинивши наступ ворога, мав, використовуючи зосередження своїх військ на так званому «львівському балконі», завдати удар у напрямку Люблін, Краків і далі на Берлін, таким чином відсікаючи від основної Німеччини територію окупованої Польщі та Східну Пруссію.

– Отже, судячи з ваших слів, в СРСР усвідомлювали, що конфлікт з Німеччиною наближається...

– Не просто наближається, а неминучий.

– Для радянського керівництва 21 червня 1941 року було очевидно, що завтра буде війна, чи ні?

– Знов-таки, можемо дати оцінку, виходячи з тих офіційних документів або з тих спогадів, які ми маємо на даний момент. Всі спогади, які опубліковані в 1960–1980-х роках цілковито стверджують, що напад був раптовим. Проте деякі сигнали можна було розпізнати. Так ось, за тими сигналами, які могли розпізнати, очевидно, що вищому радянському військово-політичному керівництву щонайменше було відомо про наявність у Німеччини планів наступальної війни.

Наскільки цій інформації, яку надавала розвідка, довіряли? Це ми бачимо по кількох резолюціях Сталіна на розвідувальних зведеннях – він особисто не довіряв цим зведенням. Як до цього ставилося вище військове керівництво? На мою думку, щонайменше, з підозрою. Тому що перші чотири директиви радянського командування вийшли дуже швидко. Припускаю, що певні заготовки були. Тобто була певна група людей, яка, попри загальне розуміння того, що, з одного боку, щось має відбутися, а з іншого – ніхто в це не хоче вірити, все ж таки бодай на рівні осмислення готувалася до цих можливих моментів.

– Ви кажете, що чотири директиви вийшли швидко. А чому в ніч з 21-го на 22 червня радянському військовому керівництву так важко було віддати військам однозначний наказ? Чому знаменита «Директива №1» начальника Генштабу Жукова містила доволі неоднозначні формулювання, мовляв, може бути напад, але не піддавайтеся на провокації? З цього наказу важко зрозуміти, як діяти.

– Радянське військово-політичне керівництво на той момент розуміло зміст вислову «читати між рядками». Звісно, директиви такого рівня не видаються з таким розумінням. На мою думку, Сталін вважав, що Німеччина не зважиться напасти, знаючи реальне співвідношення сил, розуміючи, що людських, матеріальних і технічних резервів у СРСР в рази більше. Відтак, це знов-таки моя думка, радянське керівництво думало, що в якийсь момент Гітлер не наважиться, і вдасться відтягнути до умовної своєї дати, коли СРСР зможе нав’язати свій, скажімо так, перебіг бойових дій.

– Сталінський СРСР багато років послідовно готувався до великої війни, створив величезну армію. Причому Червона армія від 1939-го і до літа 1941 року десь удвічі збільшилася. СРСР зосередив величезні сили на кордоні й ще підтягував додатково великі сили. Чому ж усе пішло не так? Чому СРСР, який послідовно готувався до великої війни, зазнав влітку 1941-го нищівної поразки?

– На даний момент пояснень є багато. В принципі, в кожному з них можна знайти раціональне зерно. СРСР готувався до своєї війни – до війни за своїми правилами, а не за правилами супротивника. І подальший хід радянсько-німецької війни засвідчив: події завжди розвивалися за розрахунком того, хто мав ініціативу – як з боку Німеччини, так і з боку СРСР. Німеччина, зробивши перший хід, нав’язала свій порядок денний.

 

Крім того, СРСР у своїй воєнно-політичній доктрині, навіть в статутах не мав навіть розуміння оборони своєї території. Відразу в публічний простір все це викидалося у форматі «малою кров’ю на чужій території». Ведення бойових дій на своїй території від 1939 року майже не передбачалося. Ми можемо по-різному ставитися до досліджень Віктора Суворова, але деякі моменти у відкритих джерелах він зафіксував дуже чітко.

 

У травні-червні 1941-го все, що можна було підтягнути максимально близько до кордонів, підтягувалося. Основна перевага надавалася наступальному озброєнню, натомість Червоній армії бракувало протитанкового та зенітного озброєння. Зрештою, той самий план стратегічного розгортання від 15 травня, дає підстави стверджувати, що СРСР готувався до агресивної війни. Мені декілька разів потрапляли згадки на те, що Німеччина випередила СРСР своїм ударом на 2 тижні. Умовно кажучи, СРСР на початку липня 1941 року сам планував щось подібне. Ті карти розгортання радянських військ, розгортання стратегічних ешелонів, плани виробництва техніки і так далі, які зараз доступні – все це свідчить, що на другу половину 1941-го чи на початок 1942-го СРСР сам до чогось готується.

– До речі, німці попервах також планували наступ на середину травня 1941 року. Чому відклали? Через те, що німці були змушені задіяти свої війська на Балканах? Чи через те, що була аномально холодна весна і в принципі, очевидно, в травні дороги, можливо, не просохли? Яка причина мала вирішальне значення?

– Думаю, тут не було єдиної причини. Це комбінація факторів. Дійсно, через своїх союзників-італійців німці загрузли на Балканах. Це все відтягувало час. Крім того, дійсно, зима-весна 1941 року була аномально холодними. Розрахунок, на якому розробили операцію «Барбаросса» – план нападу на СРСР – це удари танковими клинами та моторизованими частинами. Звісно, бездоріжжя на це впливало.

Ситуація, яка склалася на території України після розгрому радянських військ у битві в трикутнику Луцьк-Рівне-Броди і вихід німецьких військ на житомирське шосе, довела: там, де були дороги і можливість підтримувати темп, німецькі війська рухалися настільки швидко, наскільки це дозволяли технічні можливості озброєння і наявність пального. Бездоріжжя і клімат зіграли свою роль проти Німеччини. А неврахування кліматичних умов для Німеччини було хронічним аж до 1943 року. До зими 1941-го і навіть до сталінградської зими німецька армія виявилася неготовою.

– А фактор часу, як думаєте, наскільки для німців мав фатальні наслідки? Те, що наступ почався не в другій половині травня, а в другій половині червня.

– Отут він ні на що не вплинув. Тому що хід бойових дій, зокрема, протидія Червоної армії, давали Німеччині достатні можливості вести бойові дії навіть випереджаючи графік, який вони склали. Проте перебіг подій по всій довжині величезного фронту – там не врахували одне, тут – інше; десь не врахували опір радянських військ, а десь, навпаки, відсутність опору – сумарно все це призводило до того, що темп наступу падав.

 

Досі, під впливом радянської пропаганди і кінематографу, поширене уявлення, ніби німці тоді мали тотальну технічну перевагу, що повсюди завивають бомбардувальники «Юнкерси». Це дещо спотворює реальний перебіг подій. Тому що в червні-липні 1941 року над територією України «Юнкерсів-87» не було взагалі. Вони всі були зосереджені на центральному напрямку. Тому картина, ніби всюди літають «Юнкерси», а радянська піхота ховається – це не зовсім правдиво.

Але тут треба розуміти, що бойові дії велися на величезній території. Втримувати такий фронт або наступати по такому фронту одночасно на всіх ділянках було неможливо.

До речі, також іноді називають такий фактор, що значна частина Червоної армії не хотіла чинити опір з тих чи інших причин. Але тут я волів би уникнути коментарів.

– Ви згадали про німецькі бомбардувальники «Юнкерси» – що їх не було на початку бойових дій над Україною. А як же ця відома пісня на слова Бориса Ковиньова про 22 червня: «Киев бомбили, нам объявили, что началася война»? Як я розумію, людей вразило, що бомбардували місто, яке доволі далеко від кордону. А наскільки Київ тоді постраждав? Як взагалі це бомбардування позначилося на місті?

– Київ дійсно бомбардували. Але цих повітряних ударів завдали на той момент менш знані «Юнкерси-88». Це бомбардувальник середньої дії – фактично єдине, що могло так далеко дотягнути, за винятком дуже рідкісних модифікацій. Ці удари були точковими, вони були зосереджені головним чином в районі Святошина по військових об’єктах. Бомбових ударів по житлових кварталах, як це німці робили по Лондону та по інших британських містах, тоді не було. Основні удари 22 червня німецька авіація завдала по аеродромах. Намагалися вивести з ладу радянську авіацію.

Те, що це потім увійшло у фольклор – це вже свідома чи несвідома робота з пам’яттю людей і формування певних образів. Можемо згадати, що 25 червня радянська авіація завдала масованого бомбардувального удару по Гельсінкі. Цей удар був набагато потужніший, ніж бомбові удари німецької авіації по радянських містах.

– Після цього Фінляндія оголосила війну.

– Ухвалила остаточне рішення про це, але ухвалила безпосередньо через дії СРСР.

Тобто дуже багато подій, які є в радянському фольклорі, дійсно відбувалися, але вони не набули значення в той самий день. Дуже цікаво подивитися ті щоденники, які зараз опубліковані, ті офіційні документи, як це реально впливало на людей. Дійсно, для населення Києва, яке не пам’ятало бойових дій від 1920 року – це дійсно був шок. Відповідно це якимось чином закарбовується в пам’яті населення.

Дмитрий Шурхало, Радио Свобода

Спасибо за Вашу активность, Ваш вопрос будет рассмотрен модераторами в ближайшее время

зима
3511 грн.
100