Рудольф Мейер (Rudolf Meyer) з університету Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA) запропонував новий тип апарата для дослідження зовнішніх меж Сонячної системи, умовно названий "килим-самоліт" (flying carpet).
Система ця повинна бути великою гнучкою сонячною батареєю, що розгортається на орбіті, розтягується, стабілізується і орієнтується в потрібному напрямку крихітними іонними двигунами, розміщеними на її кінцях.
Інша група маленьких іонників (судячи по всьому, розподілених по "килиму") забезпечувала б апарату розгін. Всі движки живилися б від струму, що постачається сонячною батареєю.
Аналогічний принцип руху розглядається як найбільш реальний варіант розгону пілотованого комплексу на шляху до Марса, але там батареї, площею в декілька футбольних полів, мали б жорсткий каркас у вигляді гігантських ферм, встановлених на кораблі, повідомляє «Мембрана».
Тут особливість ідеї полягає в тому, що сама батарея-плівка (неодмінно гнучка) і буде дослідницьким апаратом. Її потрібно буде лише оснастити невеликою капсулою з науковими інструментами.
Мейер впевнений, що його ідея здійснима скажімо при застосуванні арсеніду галію на мембрані з полієстеру. Правда, на наш час така система була б занадто важкою. Гнучка сонячна батарея для килима-самольота повинна буде важити приблизно 16 грамів на квадратний метр. Втім прогрес у сфері сонячних батарей іде швидко.
Мейер обчислив, що космічний апарат масою 200 кілограмів з таким «килимом-самольотом», що покриває 3,125 тисячі квадратних метрів, міг би поступово розігнатися до 185 кілометрів на секунду і досягти Плутона менше ніж через рік після старту з навколоземної орбіти.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом