Віталій Романчукевич — громадський діяч, доктор економічних наук, перший віце-президент Асоціації українських банків, голова Наглядової ради «Європейського промислового банку» та генеральний директор Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара.
В інтерв’ю ForUA він пояснює, якою бачить нову місію Фонду, роль культурної дипломатії у воєнний час та чому технології стають важливою частиною збереження української спадщини.
Повернення культурної гідності, використання технологій, відновлення святинь і створення нової мережі культурних амбасадорів — саме так Віталій Романчукевич визначає нову місію Фонду імені Олеся Гончара. На його переконання, українська культура давно перестала бути архівною справою. У час війни вона перетворилася на потужний інструмент опору.
Пане Віталію, Ви часто говорите, що відбудова храмів і музеїв сьогодні стала частиною боротьби. Чому?
Бо ворог б’є не тільки по містах, а й по пам’яті. Коли ми повертаємо до життя святині, то фактично доводимо: український дух не знищується руїнами. Це боротьба не зброєю, а сенсом! І що важливо — це боротьба за майбутнє, а не за минуле.
Фонд Гончара має довгу історію. Як Ви бачите його нову роль?
Фонд повинен перетворитися на платформу, де працюють разом культура, бізнес, громади й технології. Ми створюємо команду й партнерства з університетами, громадами та міжнародними інституціями. І хоч Фонд мав період затишшя, зараз він входить у нову фазу — більш сучасну, відкриту, системну.
Технології — одна з тем, яку Ви часто згадуєте. Яку роль вони відіграють?
Це нова «зброя культури». Якщо ми навіть втратимо будівлю, то не маємо втратити дані про неї. Цифрові реєстри, VR-реконструкції, архіви — це гарантія, що кожний злочин буде зафіксований, а кожний об’єкт можна буде відтворити.
У цьому контексті Ви говорили про QR-коди культурної присутності. Це про що?
Ми хочемо, щоб культура була поруч з людиною, навіть якщо вона не відвідує музей. Лавка в парку, бібліотека, будівля, пов’язана з письменником — будь-де може стояти QR-код, який відкриває міні-музей у телефоні. Біографія, голос епохи, аудіовірш, лист, музика. І ще один крок — персональні подарунки, стилізовані під Лесю Українку чи Франка. Технологія оживлює спадщину.
Як на цьому тлі виглядає місія Фонду в умовах війни?
Це не про реставрацію заради реставрації. Це про те, щоб українці тримали зв’язок із власним корінням. Ідентичність не пишуть у паспорті. Вона живе в людині. Коли ми повертаємо до життя святині, ми формуємо націю, яка усвідомлює свою гідність.
Чи маєте вже проєкти, які стануть символом цієї нової сторінки?
Так, зокрема наша виставка, присвячена святиням, що постраждали від війни. Вона складатиметься з фото «до» і «після», врятованих реліквій, каплиці тиші та VR-простору майбутнього. Це досвід, який має пройти світ, щоб зрозуміти, що Україна незламна не лише військово, а й духовно!
Окрема для мене історія — майбутній пам’ятник Івану Франку в Києві. Камінь уже закладено. Це була мрія його онука Ролана Франка. Ми повинні завершити цю справу.
У Ваших відповідях багато про відповідальність. Це звучить як особисте...
Так і є. Я пішов у Фонд не через логіку. Це внутрішній поклик. Моє прагнення — щоб українці ніколи не втратили відчуття власної величі й не забули, ким вони є.
Ваш бізнес-досвід впливає на роботу у сфері культури?
Звісно. У Фонді, як і в банку, кожна гривня має працювати. Прозорість, системність, стратегія — ці принципи не залежать від сфери. Благодійність теж має бути стратегічною. Це інвестиція в майбутнє.
А роль бізнесу в культурі?
Бізнес повинен бачити культуру як частину власної довгострокової стратегії. Інвестуєш у неї — інвестуєш у країну, де хочеш жити й працювати. Адже підтримка культури — це не витрати, а вклад у майбутнє з мультиплікатором. Бо країна, яка має культуру, завжди має майбутнє.
Як переконати суспільство, що культура — це не про минуле?
Бо минуле — це фундамент. Без коріння не росте дерево. Ми відновлюємо храм не тому, що він старий, а тому, що він є частиною майбутньої України.
Яким Ви бачите Фонд після Перемоги?
Сучасним, технологічним і впливовим. Фонд має стати місцем, де відновлюється не лише спадщина, а й душа нації!
Автор: Анна Сенченко
