У середу, 20 серпня, начальники генштабів країн-членів НАТО провели онлайн-зустріч щодо України, обговоривши підсумки саміту на Алясці та переговорів з президентом Зеленським і європейськими лідерами у Білому домі. Деталі – далі в матеріалі ForUA.
Головнокомандувач Об’єднаними силами НАТО в Європі Алексус Гринкевич 20серпня поінформував у деталях учасників наради військового керівництва НАТО про підсумки саміту президентів США та Росії на Алясці та перемовини Дональда Трампа у Вашингтоні з Володимиром Зеленським, європейськими лідерами і генсеком НАТО Марком Рютте. У консультаціях також взяв участь голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Ден Кейн. Жодних предметних заяв про підсумки віртуального саміту зроблено не було, однак, як повідомило Politico джерело в брюссельських аналітичних структурах, країни Альянсу наразі мають достатньо серйозні розбіжності щодо мандату сил стримування. Власне ці самі сили вони розраховують направити в Україну у разі припинення бойових дій в рамках потенційних гарантій безпеки без прийняття нашої держави до Північноатлантичного Альянсу.
Слід зауважити, що нагальна необхідність кардинального переосмислення західними союзниками їхніх колишніх підходів до питань війни та миру та гарантій безпеки для України виникла після того, як на зустрічі у Вашингтоні 18 серпня очільник Білого дому, 79-річний Дональд Трамп заявив про те, що гарантії безпеки України та допомога Києву мають здійснюватися не лінією НАТО, а силами Європейського союзу (ЄС).
«Я не знаю, навіщо давати Україні гарантії безпеки за принципом НАТО, коли є європейські країни. Ми не обговорюватимемо вступ України до НАТО, але дамо їй гарантії безпеки», - пояснив старий-новий господар Овального кабінету. У вирішенні цього спільного завдання США, втім, мають намір обмежитися роллю координатора. «Я думаю, що європейські держави візьмуть на себе більшу частину навантаження», - акцентував пан Трамп.
Позиція офіційного Вашингтону фактично нависла дамоклевим мечем над стратегією Заходу, яка почала формуватися задовго до початку повномасштабної війни з моменту Бухарестського саміту НАТО 2008 року, який ухвалив «історичне рішення» про майбутнє членство України в Альянсі. Це поставило європейських союзників України перед непростою задачею в пожежному режимі створювати аналог натівської «парасольки», не маючи чіткого уявлення, хто і якими силами тепер повинен буде його відкрити над Україною, враховуючи фактичне самоусунення Білого дому. У зв’язку з цим одним із ймовірних сценаріїв, що наразі активно обговорюються західними союзниками, стала можливість надання гарантій безпеки Києву за зразком статті 5 Статуту НАТО.
Для чіткого розуміння просто процитуємо цю статтю. Отже, у п’ятій статті Альянсу чорним по білому написано наступне: «Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об’єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили. Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв’язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки».
Таким чином статтею 5 передбачено, у разі, якщо будь-яка з держав – членів Альянсу стає жертвою збройного нападу, усі інші без винятку члени НАТО вважатимуть цей акт насильства збройним нападом на них усіх і вживуть усіх заходів, які вважатимуть за доцільне, щоб допомогти члену Альянсу, який зазнав нападу.
Дуже символічну заяву, яка демонструє нинішню розгубленість європейських союзників, зробив у середу, 20 серпня глава Міноборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш, який визнав, що далеко не всі держави з «коаліції охочих» прагнуть відправляти своїх військових до України, керуючись умовно-альтернативною 5-ю статтею НАТО. «Є держави, які аж ніяк не хочуть своєї військової участі в Україні», - заявив глава оборонного відомства сусідньої Польщі. За його словами, Варшава не має наміру направляти своїх військових в Україну в рамках потенційної стабілізаційної місії західних країн, «оскільки Польща має інші завдання щодо захисту східного флангу НАТО».
Поляки в нинішній геополітичній мозаїці – окрема тема для аналізу. Якщо говорити лаконічно, то зауважте, що так звані захисники східного флангу НАТО не були присутні на саміті у Білому домі, де окрім президентів Зеленського та Трампа зібрався керівний авангард Європи. Це, по-перше. Така собі геополітична плата за абсолютно неприйнятні спекуляції щодо війни в Україні на нещодавніх президентських виборах. По-друге, напередодні, коли на територію РП вкотре залетів російський дрон, заступник оперативного командувача Збройних сил Польщі, генерал Даріуш Маліновський та вищезгаданий міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш в унісон заявили, що місцева система протиповітряної оборони «не зафіксувала» безпілотник, котрий порушив повітряний простір та впав у Люблінському воєводстві. Показова «сліпота». І дійсно, вступати у прямий, бодай полемічний конфлікт з РФ – це не те, що гарцювати брудними чоботями довкола питання скасування пільг мільйонам українців, які знайшли свій прихисток від війни у РП. Тут краще прикинутися вкотре повністю незрячими. Ну, що ж, не вперше, і, вочевидь, не востаннє Польща наочно демонструє, яким де-факто обороните лем східного флангу НАТО вона є.
Повертаючись до гарантій Україні, зауважимо, що найбільш рішучий настрій продемонстрував прем’єр-міністр Естонії Крістен Міхал, який заявив про готовність відправити в Україну цілу роту військовослужбовців у складі контингенту коаліції охочих. Загалом, як зазначає CNN, у Європі виявилися проблеми та протиріччя у питаннях відправлення наземних військ в Україну для забезпечення гарантій безпеки Києву. Наводячи заяву президента Макрона про те, що Європа готова розгорнути в Україні британські, французькі, німецькі, турецькі та інші «сили безпеки» для проведення операцій у повітрі, на морі та на суші, CNN вказує на те, що у поведінці європейських лідерів «багато розмов, але мало дій». При цьому, точна форма гарантій безпеки для України залишається невизначеною. Втім, за словами президента Зеленського, євро союзники спільно зі США (курує даний напрям держсекретар Марко Рубіо) протягом десяти днів наповнять кейс безпекових гарантій для України цілком конкретним змістом.
Тим часом, констатувавши, що західні союзники України поринули в обговорення українського врегулювання «чомусь» без участі Росії, очільник росМЗС Сергій Лавров закликав їх у понеділок, 20 серпня, не забувати, «що будь-які схеми та проекти без схвалення Москви матимуть нульову цінність».
«Ми не раз пояснювали, що Росія своїх інтересів не завищує, але наші законні інтереси ми забезпечуватимемо твердо та жорстко. Я впевнений, що на Заході, в Європі і насамперед у США, чудово розуміють, що всерйоз обговорювати питання безпеки без РФ – це утопія, це шлях у нікуди», - заявив головний російський дипломат. Розмірковуючи про роль Заходу, який раніше в країні-агресорці часто називали колективним, росміністр цього разу відкрито протиставив американську позицію європейській. Зокрема, говорячи про пана Трампа та його владну команду, Лавров зазначив, що «вони справді - і не перший тиждень, а практично з моменту приходу до Білого дому - займаються саме дипломатією на українському напрямі, що означає пошук взаємоприйнятних домовленостей», які б гарантували не відновлення конфлікту. Європейці ж, навпаки, «поки що тільки намагаються зберегти США як учасника, який як мінімум надає озброєння, щоб Європа продовжувала накачувати київський режим цими видами зброї». Водночас Лавров допустив можливість участі Франції та Великобританії у забезпеченні гарантій безпеки Україні на рівній основі разом із США та Китаєм.
Розмірковуючи про західні гарантії безпеки для України, нардеп від опозиційної Євросолідарності Олексій Гончаренко констатує: «Розумію, що всім хотілось би, щоб США з авіаносцями, Німеччина з танками і Франція з іноземним легіоном воювали за нас. Цього не буде. Якщо говорити про реальні гарантії безпеки на 10 років, то вони такі. Перше.
Фінансування армії – нинішній рівень – 2,6 трлн грн; відтепер – довгостроково, з конкретною динамікою (за зразком: +10 % щороку протягом 10 років). Друге. Замовлення в нашого ВПК – гарантовані обсяги щороку - 200 млрд грн/рік.
Третє. Закупівлі в Європі і США – укріпити контрактами, які фіксують обсяги: не менш ніж $5 млрд на рік. Четверте: військово-стратегічна школа – 50–100 млн грн/рік на створення стратегічних аналітичних центрів, підготовку офіцерів-стратегів, створення власної експертної бази. Тут чесно скажу, те що бояться сказати всі. У нас немає думки. Військове керівництво не розуміє, що робити і як. Чому? Бо ми не займались цим. Взагалі. Ось ці чотири чіткі пункти. З чіткими сумами і є нашими гарантіями. А далі можна вже всі меморандуми світу підписувати».
Цілком слушні «рецепти», проте, вочевидь їх практична реалізація може і має тривати синхронно з напрацюваннями формули західних гарантій безпеки, які повинні стати і де-факто, і де-юре не «фількіною грамотою» на кшталт мертвого Будапештського меморандуму, а чимось реально дієвим.
Автор: Тетяна Мішина
