Серед українських новинок останніх років чимало яскравих дебютів і в публіцистиці, і в художній документалістиці. Але рідко трапляється книга, яка була б водночас свідченням доби, особистим щоденником спротиву, аналітичним зрізом системи й публіцистичним маніфестом. Саме такою є нова книга Олени Думи — очільниці АРМА — «АРМАгедон для корупціонерів. Тіні великих грошей».
Формально — це публіцистична проза з елементами мемуаристики. Але по суті — багатошарова текстова структура, що функціонує як згусток політичної, моральної, емоційної й правової реальності. Авторка не ховається за стилістичними прийомами. Її пряма мова — це мова дії. Кожен розділ — логічна та емоційна одиниця, що не тільки документує події, але й формує простір відповідальності.
«У нас немає часу на очікування, ми маємо діяти тут і зараз», — одне з ключових тверджень книги, яке задає їй темп і тон. Тут не знайдеш розмитої рефлексії чи спогадів з відстані років. Це живий документ, написаний людиною, яка ще не вийшла з поля бою.
Стиль книги вражає своєю природною динамікою. Авторка легко переходить від юридичних фактів до художніх образів, від конкретних справ до загальнонаціональних сенсів. Її риторика — пряма, дотепна, часом гнівна, але завжди чесна. Без зайвого пафосу, без удаваної героїзації. У фразах — не театральність, а внутрішній вогонь.
«Це не про відсутність страху, а про перемогу над ним», — цим реченням можна окреслити увесь внутрішній рух тексту.
Окреме враження справляє авторський тон — іронічний, саморефлексивний, навіть подекуди артистично саркастичний, що контрастує з серйозністю теми. Але саме завдяки цьому контрасту текст «дихає» — він стає живим, емоційним і переконливим.
Шістнадцять розділів книги — це не просто тематичні блоки. Це логічна і моральна еволюція героя, який іде крізь несправедливість, внутрішній спротив системи, політичні атаки, бюрократичні лабіринти, і водночас не втрачає себе. Кожен розділ відкриває новий вимір — від корупційних кейсів до глибокого осмислення ролі державних інституцій у час війни.
Книга демонструє, що навіть у юридичному тексті можливий художній нерв, якщо за ним стоїть особистість із позицією, досвідом і мужністю бути вразливою. У цьому сенсі «АРМАгедон» є також психологічним портретом лідерства, яке не має нічого спільного з популізмом.
Центральна тема книги — не просто боротьба з корупцією, а вибір, який доводиться робити кожному, хто працює в системі, але не є її заручником. Авторка показує: корупція — це не лише про злочини. Це про байдужість, самовиправдання, про зручне мовчання.
«Байдужість — найбільша небезпека в кожній структурі», — підкреслює вона. — «Бо саме вона стає зручною формою зради».
Від цього й виникає головний пафос книги — вибір дії, попри страх, попри ризики, попри «так прийнято».
Олена Дума в цій книзі — не ментор і не мучениця. Вона — учасниця процесу, яка не ховається за посадою. Вона показує власну вразливість, власні сумніви, але й внутрішню переконаність. І тому переконлива — бо не намагається здаватися більшою, ніж є, а натомість просто робить свою справу.
Це — не просто книга. Це документ дії, свідчення того, що слово, сказане вчасно, здатне рухати державну машину не гірше за закон. Це — про можливість змін. І про відповідальність кожного з нас — від міністра до студента — за цю можливість.
«Ми не можемо змінити вчора, але в наших силах створити краще завтра», — підсумовує авторка.
І з цим словом її текст не завершується — він продовжується в наших щоденних рішеннях.
Цю книгу варто прочитати не тільки тим, хто працює в держструктурах, а й кожному, хто живе в країні, що бореться. Бо це не просто хроніка однієї боротьби. Це — інструкція з самозахисту людяності в часи системних деформацій.
Автор: Антоніна Ліннік
