17 липня 2025 року у політичній історії України стовідсотково не буде прохідною сторінкою, оскільки саме в цей день вітчизняний уряд вдруге очолила жінка, але вперше це сталося за умов повномасштабної війни. Детальніше про причинно-наслідкові зв’язки прем’єрського перезавантаження – далі в матеріалі ForUA.
Про кадрову урядову «кашу», яку заварила Банкова, ForUA в деталях і персоналіях вже розповідав. Сьогодні ж зупинимося більш детально на Юлії Свириденко – фігурі, яка в осяжному майбутньому знаходитиметься біля урядового керма.
Отже, 49-річний уродженець Львова Денис Шмигаль – найбільший політичний довгожитель на посаді очільника Кабміну в історії України, який знаходився на посаді понад 5 років – став прем’єром з приставкою «екс». У середу, 16 липня, Верховна Рада 261 голосом «За» підтримала заяву пана Шмигаля про відставку. Найбільшим досягненням свого уряду він вважає збереження макрофінансової стабільності та залучення $137 мільярдів західної підтримки.
Принагідно зазначимо, що згідно з Конституцією, прем’єр-міністра України призначає Верховна Рада за поданням президента. Кандидатуру прем’єра президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій або за пропозицією однієї фракції, куди входить більшість конституційного складу парламенту.
В ніч проти четверга, 17 липня, стало відомо, що до парламенту надійшло подання президента Зеленського на призначення Юлії Свириденко прем’єр-міністром України. Відповідний допис в своєму Telegram парламентар підкріпив документом-підтвердженням зазначеного факту. Качура також зауважив, що профільний комітет з розглядом питання не зволікатиме і свій «вердикт» озвучить гранично оперативно. Зрештою, так і сталося і пані Свириденко цілком прогнозовано отримала комітетське «Так». Згодом зелене світло на шляху до прем’єрства було увімкнено і депутатським корпусом ВР. Загалом, призначення 39-річної Юлії Свириденко голосами 262 нардепів.
Новоспечена прем’єрка буквально в улюбленому Зе-владою турборежимі просувалася кар’єрною драбиною після того, як потрапила на роботу у столицю з рідного Чернігова. Вона народилася у цьому місті, а після того, як закінчила Київський торгівельно-економічний університет за спеціальністю «менеджмент антимонопольної діяльності», повернулася додому і займалася бізнесом.
Проте згодом пані Свириденко перейшла на роботу в обласну держадміністрацію (ОДА). Спочатку була радницею голови Чернігівської ОДА, потім очільницею економічного департаменту і заступницею голови держадміністрації. Кілька місяців поспіль вона виконувала обов’язки голови, поки тодішній президент Петро Порошенко не призначив повноцінного керманича області. Після цього пані Свириденко знову занурилася у бізнес-річку, але невдовзі переїхала на роботу до Києва. Ну, а далі, як то кажуть, пішло-поїхало.
На той час міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов шукав людей у свою команду і запропонував Юлії Свириденко посаду одного із своїх багатьох заступників. Вельми показово, що наступник Милованова Ігор Петрашко залишив її на посаді, а потім перепризначив на посаду першої заступниці міністра. Часто саме вона, а не міністр, представляла міністерство на нарадах в Офісі президента. Зрештою, згодом її туди запросили на роботу: вона стала заступницею керівника Офісу президента (ОП) Андрія Єрмака і курувала економічний трек.
Однак на Банковій пані Юлія пробула недовго. У листопаді 2021 року Верховна Рада призначила її першим віцепремʼєр-міністром – міністром економіки. Опоненти влади твердили, що Юлія Свириденко є людиною Андрія Єрмака і призначення її першим заступником Дениса Шмигаля означало встановлення повного контролю ОП над урядом. Водночас експерти відзначають, що Юлія Свириденко мала цілу низку переваг як кандидатка на найвищу посаду в уряді. Зокрема, аналітики нагадують, що пані Свириденко є ключовою фігурою у стосунках із Єврокомісією, має тісні контакти з чиновниками як ЄС, так і США – саме вона, до речі, відповідала за підписання «історичної» українсько-американської угоди про мінерали.
У політико-дипломатичних колах Юлію Свириденко називають типовим представником покоління молодих менеджерів-технократів і грамотним переговорником. І саме з огляду на її «ресурсно-мінеральну» перемогу аналітики припускають, що українська владна вертикаль повністю орієнтується на Америку. Тобто, загальний зміст кадрових урядових рішень – насамперед налагодити ефективну взаємодію з командою Дональда Трампа, особливо на головному напрямі – військовому. В цю парадигму, до речі, чітко вписується і призначення пана Шмигаля міністром оборони.
«Перезавантаження уряду – це, швидше, відповідь західним партнерам, що хату інколи (навіть під час війни) готові провітрювати. Навряд чи це особливо позначиться на настроях всередині країни, яка давно розуміє, що з управлінських процесів викреслені не тільки окремі політичні індивідууми, а цілі інституції. Новий склад уряду загалом буде таким же безликим і аморфним, як і попередній. І поки немає шансів вірити, що Юлія Свириденко (нічого особистого) - це не той же Денис Шмигаль, тільки у спідниці. Бо хто б не став на чолі Кабміну, Банкова буде все одно вищою, а її голос – більш начальницьким і більш впливовим. Хіба б поєднали посади премʼєра і глави ОП. До речі, такого ще в нашій історії не було. То, може, чорт з ним – хай буде?», - зазначає очільник Інституту світової політики Віктор Шлінчак.
Поряд з тим, акцентувавши, що у новому уряді насправді буде багато дійсно чудових людей і професіоналів, експерт наголосив: «Але всі вони будуть в перший же день позбавлені субʼєктності. Тому за рік-два їх прізвища ви так само не знатимете, як і більшість з тих, хто працював в уряді Шмигаля. Попри всі ці невеселі висновки, я бажаю людям, які увійшли до нового уряду, сили. Бо від того, в яку сторону крутяться шестерні, все ж багато залежить, чи ми – всі, що знаходяться в одному човні – не потонемо».
Загалом, на переконання експертів, від зміни прем’єр-міністра мало що зміниться, позаяк апробований підхід лишається тим самим – усе контролює Банкова. Тобто, в нинішніх реаліях Кабмін – це технічний гравець. Разом з тим, не варто скидати з шальок терезів і те, що пані Свириденко – молода, енергійна і амбітна політикиня, яка неодмінно принесе з собою в уряд те, що зветься «свіжою кров’ю», зокрема у кейсі підходів до вирішення тих чи інших питань/викликів.
Зазначимо, що у політичних та експертних колах про Юлію Свириденко як про людину і фахівця говорять переважно в позитивному ключі. До слова, навіть колишній радник ОП Арестович, який хіба, коли спить, не критикує українську владу, компліментарно висловився про новоспечену прем’єрку, оцінюючи її людські якості. Між тим, знайшлися й ті, хто кинув камінь в город Юлії Свириденко. Зокрема, нардеп від Євросолідарності Ірина Геращенко зазначила наступне: «Міс «чего ізволітє» пані Свириденко для Банкової підходить на 300 %, хоч здається, що такого безвідмовного, як Шмигаль, знайти неможливо. Але ОП спромоглися».
Насправді цей ФБ-пост, від яким за милю несе, а точніше - смердить сексизмом, не надто красить пані Геращенко. Тим більше, що вона, займаючи різні посади при різних президентах була якраз яскравим уособленням тієї самої «міс».
Хай там як, але факт залишається фактом: 17 липня 2025 року Україна вдруге отримала жінку-прем’єр-міністра. Першим главою уряду – представницею прекрасної статі, нагадаємо, була Юлія Тимошенко, котра очолювала Кабмін в 2005 та 2007-2010 роках.
Автор: Тетяна Мішина
