У понеділок, 7 липня, росіяни завдали ударів по територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП) в Запоріжжі та Харкові. Перед тим ворожих атак зазнали військкомати ще у кількох українських містах, а в Міноборони РФ підтвердили, що б’ють по українських ТЦК та СП умисно. Деталі – далі в матеріалі For-UA.
В Запорізькому обласному ТЦК та СП 7 липня розповіли, що ворожа армія завдала чотири поспіль удари по території установи. Під час обстрілу були поранені військовослужбовці роти охорони, які були переведені з бойових підрозділів за висновками військово-лікарської комісії (ВЛК). «Саме ті, хто воював з окупантом на передовій. Двох військовослужбовців госпіталізовано у стані середньої тяжкості», - розповіли у регіональному ТЦК. Також там повідомили, що поранення від ворожої атаки отримали 14 цивільних жителів міста, було пошкоджено житлові будинки та автівки. «Ми розуміємо, чому так відбувається. Це більше інформаційна атака, спрямована на мобілізаційні заходи та емоції громадян України. Прикро, що подекуди дії ворога отримують підтримку саме українців», - акцентували в територіальному центрі.
Згідно з інформацією керівника Запорізької ОВА Івана Федорова допомога медиків знадобилася одинадцятьом постраждалим внаслідок ворожої атаки на Запоріжжя 7 липня. Вісім людей були ушпиталені, ще трьом – надана допомога на місці. Стан постраждалих, які наразі перебувають під наглядом лікарів, медики оцінюють, як середній.
Натомість у Сухопутних військах ЗСУ повідомили, що під час удару дронами по Харкову ворог влучив по будівлі обласного ТЦК, поранення отримали три людини. Голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов повідомляв, що загалом від атаки на місто постраждали 33 людини, серед них - троє дітей.
Водночас в російському Міноборони підтвердили, що цілеспрямовано завдали ударів по ТЦК в Україні 7 липня. Зокрема, у військовому відомстві країни-агресорки заявили, що вдарили безпілотниками, ракетами, артилерією та авіацією «по територіальних центрах комплектування ЗСУ, підприємству збірки та місцям зберігання ударних БПЛА, складах боєприпасів і пального».
Принагідно зауважимо, що протягом попереднього тижня окупанти також атакували будівлі територіальних центрів комплектування у Полтаві, Кривому Розі та Кременчуці. Тоді в Сухопутних військах повідомляли про поранених серед цивільних у Кривому Розі. При цьому зазначалося, що особовий склад не постраждав. У Полтаві між тим було поранено чотирьох військових ТЦК і ЗСУ, а в Кременчуці, де «приліт» стався 6 липня і спричинив пожежу, повідомлень про загиблих чи поранених не було.
Начальник управління комунікацій командування Сухопутних військ Віталій Саранцев переконаний, що росіяни завдають цілеспрямовані удари по ТЦК з тим, аби зірвати процес мобілізації в Україні.
Прогнозуючи, що ворог намагатиметься розширити географію ударів по ТЦК, політолог Олег Постернак зазначає: «Очевидно, росіяни своїми ударами по терцентрах, крім ускладнення мобілізаційних процедур та механізмів соціальної підтримки військовослужбовців (не забувайте, що є ще й така функція у цих структур), прагнуть подібними терористичними витівками «збити» якусь частину українського суспільства в умовну групу «партія миру» на тлі емоційної ейфорії від примарного відчуття особистої вендети. Дивіться, тут насправді немає нічого ультраскладного чи чорно-білого, як деяким аж свербить представити. У того, хто радіє фактам ударів по ТЦК (тобто, радіє загрозі життю співвітчизника-українця), і в своїй потаємній душі прокручує зловтішну сатисфакцію за свою психологічну травму – таки є біда з адекватною роботою когнітивного апарату. В умовах фанатичної війни за ідентичність, коли громадянин України тішиться від смерті іншого громадянина України, а всі вони насправді в одному крою цілей оборони своєї землі та держави (хоч і суттєво розходиться із її методами, бо поріг справедливості у всіх різний) – це успіх ворога».
Констатувавши, що ТЦК і СП – це установа, яка об’єктивно не може розраховувати на репутаційний захист, довіру та підтримку з боку понівеченого війною суспільства, експерт підсумував: «Власне, ці структури не створювались для цього із самого початку, але в уявленні переважної кількості громадян залишились класичними «воєнкоматами» з їх дрімучою канцелярщиною та правовою вакханалією. Втім 20-ті роки XXI століття – це час, де, вибачте, кожен сам собі президент, папа римський, блогер, бізнесмен чи митець. Соціальні мережі ще й закарбували цю рамку егоїстичної величі індивідуума, що безпосередньо вдарило по державній системі примусу. Благо, що ковід трохи «прикрутив» гайки й привів до тями суспільні хвилі. Втім, будь-який державний примус сприймається в протестних фарбах. Звідси вся ця дитяча лабуда про лібертаріанство, державу як сервіс, контрактну армію тощо. Це гарна обгортка для мирного часу і зовсім шкідлива історія для держави, що має протистояти такій конструкції як реімперіалізована путінська авторитарна Росія. Силі на кінетичному рівні здатна протистояти лише така ж потужна сила. Волею обставин (факти порушень прав громадянин з боку працівників ТЦК, шалена інформаційна кампанія ворога в соцмережах щодо дискредитації мобілізації та зацікавленість певних кіл у суперечливому сприйнятті ТЦК з метою перенесення негативу на всю інституцію ЗСУ) терцентри замість ефективного інструменту комплектування та підтримки стали вадою оборони».
Олег Постернак, втім, як і чимало профільних аналітиків, а також безпосередньо військових переконаний, що в майбутньому доцільно було б вивести ТЦК з-під «крила» Сухопутних Військ і підпорядкувати безпосередньо Міністерству оборони, поширити на них ефективні практики центрів рекрутингу, перетворити в адміністративно-сервісну службу подібно до ЦНАПів. «Власне, думаю, що на мирний час заплановані ці дії. Охочих на цій темі зробити політичний гешефт буде багато», - резюмує політолог.
Колишня директорка департаменту стратегічного аналізу та розвитку соціально впливового контенту «Суспільного Мовлення» Тетяна Трощинська, розглядаючи ситуацію під дещо іншим фокусом, робить наступний акцент: «Українські соціологічні служби за всі часи (і в останні роки також) проводили купу досліджень – від мотивації щодо мобілізації до ширшого опису орієнтацій українського суспільства. В одному з досліджень є цікава цифра про страх мобілізації. Ймовірність потрапити до «поганого» командира лякає опитаних більше, ніж російський полон (28,6% проти 24,2%). Окрім очевидних моментів (як-то залежність від командування чи різна якість командирів, обмеження свобод тощо), мені здається, це ще й когнітивне спотворення, це ще й відображення відповідного інформполя. Бо про «жахи в армії» у нас з кожного сайту верещать, а російський полон що? То ж далеко і не про нас, каже собі пересічна людина».
На превеликий жаль, справді, загальна інформаційна картина по-українськи часів повномасштабної війни, не те, що цілком та повністю спотворює дійсність, але часто-густо занурює надчутливу свідомість наших співгромадян у порочне по суті своїй королівство кривих дзеркал.
Автор: Тетяна Мішина
