Попри усталену в українському суспільстві аксіому щодо неможливості і руйнівної шкоди проведення будь-яких виборів під час війни, вітчизняні соціологи систематично заміряють політичний громадський пульс, окреслюючи картину симпатій/антипатій. Про те, кому і чому на четвертому році повномасштабної війни довіряють власники паспортів з тризубом – далі в матеріалі.
Оприлюднені напередодні результати соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 2-12 травня свідчать про те, що наразі переважна більшість українців (74%) довіряють президенту Володимиру Зеленському (не довіряють 22%).
Загалом у своєму дослідженні фахівці КМІСу просили оцінити свою довіру (чи недовіру) до десяти відомих широкому загалу політичних та громадських діячів, зокрема: до Володимира Зеленського, Петра Порошенка, Сергія Притули, Дмитра Разумкова, Віталія Кличка, Юлії Тимошенко, Юрія Бойка.
У шорт-листі значиться також прізвище нардепа від опозиційної Євросолідарності Олексія Гончаренка. Включення його у рейтинг політичних важковиків соціологи пояснюють «високою медійною активністю», а також «резонансними заявами та діями». Є у списку і тезка Гончаренка – ексрадник ОП Олексій Арестович, який віднедавна «ходить» під санкціями офіційного Києва за свою відверто інформаційно-підривну діяльність.
Крім того, КМІС включив до опитування колишнього нардепа від де-юре мертвої Партії регіонів Януковича – Євгена Мураєва, як «представника одного із сегментів закордону». Мураєв, зазначимо, після кількох років повного мовчання, нещодавно сплив у Китаї. Взагалі, за останні кілька місяців цей персонаж дав кілька великих інтерв’ю проросійським пропагандистам українського походження, в яких, попри кількагодинну тривалість, днем з вогнем нереально знайти бодай щось, щоб вказувало на те, що цей колишній народний депутат України стоїть на її – України – позиціях в контексті війни з РФ.
З огляду на це, досить дивним є включення авторитетною компанією, якою поза всяким сумнівом є КМІС, саме Мураєва, як представника «закордонного сегменту». Зрештою, вищезгаданий і не менш одіозний Арестович теж кілька років мешкає далеко за межами України і цілком міг би закрити цю нішу. Та й взагалі, наразі закордоном перебуває настільки величезний політичний «десант», що обрати там можна було б і когось менш токсичного. Але, як казав покійний президент Кравчук, маємо те, що маємо. А маємо ми наступну соціологічну картину.
Окрім Зеленського, згідно зі свіжими даними КМІСу, єдиний діяч з вищенаведеного списку, який має позитивний баланс довіри-недовіри – це відомий волонтер з політичними амбіціями, в минулому шоумен та телеведучий Сергій Притула. Наразі йому довіряють 50% українців, тоді як не довіряють – 38% (баланс довіри-недовіри +12%).
Достатньо високі показники довіри (хоча й уже з негативним балансом) має столичний мер Віталій Кличко, якому довіряють 43%, не довіряють – 47% наших співгромадян.
Нардепу Олексію Гончаренку довіряють 27% опитаних, 41% не довіряють. В той же час екс-спікеру Верховної Ради, а нині пересічному парламентарю Дмитру Разумкову довіряють 27% респондентів, не довіряють – 32%. При цьому 34% опитаних взагалі не знають, хто він, що є трохи дивним, враховуючи, що цей персонаж досить активно роздає інтерв’ю на різноманітних Youtube-майданчиках.
Колишньому президенту, лідеру партії «Європейська солідарність» Петрові Порошенку довіряють 25% опитаних, не довіряють – 70%, тоді як екс-прем’єру та незмінній очільниці «Батьківщини» Юлії Тимошенко довіряють 14%, не довіряють – 80%.
Найменше українців довіряють Арестовичу та колишньому регіоналу і чинному голові депутатської групи «Платформа за життя та мир» Юрію Бойку (по 7%), а також вищезгаданому лідеру забороненої в Україні партії «Наші» Євгену Мураєву (6% довіряють, 47% не довіряють, 43% не знають, хто це).
Соціологи КМІСу також оприлюднили динаміку довіри українців до політиків проти лютого 2024 року. Отже, порівняно з лютим минулого року довіра до Зеленського зросла з 64% до 74%. У Сергія Притули частка довіри зменшилася з 61% до 50%, а баланс впав із +28% до +12%.
В той же час у Кличка показники майже не змінилися - частка тих, хто довіряє, зараз становить 43% проти 45% у лютому 2024 року, а баланс – відповідно, -4% і -6%. У Разумкова помітним є зростання частки тих, хто його не знає - з 27% до 34%. При цьому з 35% до 27% стало менше тих, хто йому довіряє, а баланс загалом погіршився з +2% до -5%.
Порівняно з лютим 2024 року стало більше тих, хто не знає Арестовича – ріст з 4% до 10%. В результаті цього стало трохи менше і тих, хто довіряє, і тих, хто не довіряє, а баланс – такий самий (-72%).
Частка тих, хто довіряє колишньому президенту Порошенку, знизилася з 31% до 25%, а баланс знизився з -37% до -45%. А ось у пані Тимошенко показники майже не змінилися – зараз їй довіряють 14% проти 17% у лютому 2024 року, а баланс становить, відповідно, -65% і -66%. У Бойка, з яким ЮВТ в День вишиванки зробила красномовне селфі, що здійняло неабиякий галас у соцмережах, показники також змінилися мінімально. У лютому 2024 року йому довіряли 10%, зараз – 7%. Його показники балансу – відповідно, -63% у лютому 2024 року і -65% у травні 2025 року.
«Сльози заважають говорити. Олексій Гончаренко вже обходить по рейтингу самого Порошенка. Петро Олексійовичу, ви пригріли на грудях змію? А якщо Федина піде окремо разом з подругою Звіробій, то взагалі не залишиться виборців у батька-засновника. Що це таке відбувається взагалі?», - іронізує стосовно свіжої соціології політолог Кирило Сазонов.
А його колега по експертному цеху, лояльний до Банкової політолог Валентин Гладких, аналізуючи дані КМІСу, робить наступний акцент: «Не бачу доцільності аналізувати рейтинг маргіналів на кшталт Арестовича, - з ним все зрозуміло. Цікавий інший персонаж – «сивочолий криголам» Порошенко. Примітно, що рівень довіри суспільства до нього за рік настільки впав, що скоро проб’є дно. Показово, що ставлення суспільства до Порошенка погіршилося вже після застосування санкцій та справи про держзраду. Тобто зростання недовіри до Порошенка до 70% означає, що українці вимагають справедливого покарання і причин цьому чимало. Для нього держава, як і для Путіна – джерело ресурсів. Свинарчуки, офшори, Мальдіви, «сліпі трасти» та Липецькі фабрики, сини-ухилянти та піар на крові, шмаття Лоро Піана за майже 1 млн, заробіток з донатів українців, ница спроба через суд переписати картини російських художників на дружину і понад мільярд доларів заробітків у війну. Порошенко роками торгував з тим, хто вбиває наш народ, а сьогодні, поки країна страждає, живе найкращі роки свого життя».
Натомість екснардеп Борислав Береза констатує: «Цікаво спостерігати, як ОП замовляє соцопитування для формування суспільної думки та навмисно не вносить в них Залужного. А ще дуже смішно виглядає те, що навмисно об’єднали в один показник всіх, хто «довіряє», «скоріше довіряє, ніж не довіряє» та «частково довіряє». Всіх загнали в «довіряю». Замір середньої температури по палаті пройшов успішно».
Утім, якщо абстрагуватися від треку «вічного» протистояння по лінії Зеленський-Порошенко, то звертає на себе увагу факт падіння довіри та пізнаваності умовно нових політичних облич на кшталт того ж Дмитра Разумкова, який згідно зі свіжою соціологією КМІСу, пасе електоральних задніх на відміну від «старих» політгравців - Тимошенко, Порошенка, Кличка і того ж таки Зеленського.
Так, показники іншого умовно свіжого політичного обличчя – Сергія Притули свідчать про досить високу суспільну пізнаваність, але чи конвертується вона зрештою у галочку напроти його прізвища у виборчому бюлетені – велике питання. Чому? Передусім, тому, що Притула «пасеться» на тому ж електоральному полі, на якому давно і вправно хазяйнує пан Порошенко і в яке зрештою з високою долею вірогідності увійде колишній головком ЗСУ Залужний, котрий наразі усіляко уникає відповіді на запитання щодо своєї участі у майбутньому виборчому процесі.
Крім того, між кейсом «успішний волонтер Притула» і визначенням «успішний політик Притула» не можна поставити знак рівності. Притула наразі ще не відбувся як політик, про що наочно свідчить його провальний результат на виборах столичного мера у 2020 році. Тоді, нагадаємо, Притула зайняв лише третє місце, поступившись не лише Кличку, а й політично безликому Попову – колишньому регіоналу і екс-очільнику КМДА.
Таким чином, свіжа соціологічна картина КМІСу з однієї сторони руба ставить питання про те, чи встигнуть до майбутніх президентських виборів «вирости» нові політики загальнодержавного рівня, чи все ж таки українцям доведеться робити вибір, тримаючи в руках замусолену колоду старих політ гравців.
З іншого ж боку, виборча історія по-українськи свідчить про неабияку гнучкість суспільства, яке дуже оперативно може або підняти з електорального дна нинішніх політичних аутсайдерів, або ж зробити ставку на «чорного лебедя», яким, до речі, за великим рахунком у 2019-му став чинний президент Володимир Зеленський.
Автор: Тетяна Мішина
