Нестабільний стан плазми на її зовнішніх кордонах (так звані потоки edge localised modes — ELM), в токамаках — реакторах ядерного синтезу — це одна з головних проблем, що перешкоджає таким пристроям перетворитися на рентабельні джерела енергії. Тепер дослідники під керівництвом Тодда Еванса з американської компанії General Atomics вирішили цю проблему.
Величезні камери у формі пампушки, в яких за допомогою системи магнітних полів утримується гаряча плазма, в майбутньому можуть стати основою енергетичних реакторів ядерного синтезу. Поки ж на роботу таких експериментальних машин йде більше енергії, ніж її виходить в результаті синтезу ядер.
Величезним кроком на шляху до електростанцій ядерного синтезу повинен стати найбільший у світі токамак — ITER, що зводиться зараз у Франції спільними зусиллями Євросоюзу, Індії, Китаю, Південної Кореї, Росії, США і Японії.
Цей термоядерний реактор, хоч ще не промисловий, а експериментальний, повинен вперше продемонструвати працездатність і виправданість технології. Якщо вдасться вирішити ряд технічних проблем, ELM — одна з них, передає «Мембрана».
Такі потоки, незважаючи на захищаюче магнітне поле, викликають прискорену ерозію стінок реактора, через що їх доведеться досить часто міняти. А це — колосальні витрати, що ставлять під сумнів дешевизну енергії синтезу. До того ж, матеріал із стінок забруднює плазму, знижуючи ефективність реактора.
Нова робота, виконана в General Atomics, показує шлях вирішення проблеми: виявляється, додаткове маленьке резонансне магнітне поле, що виробляється спеціальними котушками, розташованими в реакторі, створює "хаотичне втручання" на краю плазми, яке заважає формуватися потокам, що здатні руйнувати стінки.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом