Ще навесні між Румунією та Угорщиною виник дуже гострий дипломатичний скандал, спричинений жорсткою реакцією румунського президента Клауса Йоганніса на ініціативи про утворення угорської територіальної автономії.
Така реакція викликала не лише очікуване напруження відносин із Будапештом, але й позови проти глави держави до Верховного суду з боку угорських організацій Румунії за "мову ворожнечі".
Минуло трохи більше ніж пів року – і у новому уряді Румунії, який має повну підтримку президента Йоганніса, працюватимуть відразу два віцепрем'єри, а також міністри розвитку, екології та спорту від Демократичного союзу угорців RMDSZ.
Для Києва ця історія має й власний вимір – один із двох віцепрем'єрів з угорської квоти Хунор Келемен донедавна був персоною нон грата в Україні.
Втім, не менш важливим для нас є позитивний досвід інтеграції угорців у румунську політику. Досвід, який показав свою ефективність, і тому є надзвичайно актуальним саме для України.
Тактика залучення
Проблеми з угорською меншиною має не лише Україна.
Ба більше, на тлі так званого "угорського питання" у Румунії навіть нинішня безпрецедентна криза у діалозі між Києвом і Будапештом може здатися звичайнісіньким непорозумінням.
Не бракує у Румунії й тих, хто робить відверто антиугорські настрої своєю ключовою передвиборчою "фішкою".
Зокрема, однією із сенсацій нещодавніх парламентських виборів став успіх крайніх правих з Альянсу за об'єднання румунів (AUR), які грають на темі "Великої Румунії". Заснована лише рік тому партія отримала підтримку 9% виборців, посівши четверте місце.
Попри це, румунські еліти незалежно від партій навчилися врегульовувати усі ці суперечки за столом перемовин. Причому більш скандально та емоційно, ніж угорська тема обговорюється в Україні останнім часом, але натомість – без силовиків.
І як результат такого діалогу – учасником коаліції стала не AUR, а угорська партія RMDSZ, яка набрала трохи менше 6% голосів, а головне – мала чималий досвід скандалів та чвар із іншими учасниками коаліції.
Звісно, спрацював фактор "золотої акції" угорців, без яких Національна ліберальна партія та альянс USR-PLUS не змогли би створити коаліцію на двох за підсумками останніх парламентських виборів.
Також варто мати на увазі традиційне прагнення Демократичного союзу угорців бути у владі, через що в румунській політиці навіть сформувався напівжарт: мовляв, вибори у Румунії проходять задля того, аби дізнатися, з ким цього разу угорці утворять коаліцію в парламенті.
Утім, є ще один важливий фактор, який корисно розуміти та, можливо, перейняти Києву в контексті "угорського питання в Україні".
Румунські еліти обрали тактику не маргіналізації, а залучення угорської меншини у політичний процес.
Разом з тим присутність угорців у правлячій коаліції чи на високих урядових посадах зовсім не означає, що Бухарест автоматично йде на поступки угорцям чи Будапешту в їхніх прагненнях територіальної автономії.
Схожі виклики, різні підходи
За останнім переписом у Румунії проживають близько 1,2 мільйона угорців, причому велика кількість – в середині країни.
У той час як в Україні – близько 150 тисяч згідно з переписом 2001-го, які переважно мешкають вздовж українсько-угорського кордону.
Лише завдяки кількісному складу громади угорців у Румунії суттєво впливають на національний рівень політики, тоді як в Україні – лише на регіональний. І це при тому, що частка угорців у Закарпатській області складає лише близько 10-12%.
Угорці в Румунії сьогодні мають право навчатися рідною мовою повністю з першого до останнього класу, що стане неможливим в Україні у державних школах, лише у приватних, з 2023 року згідно з новим законом про освіту.
Так само в Румунії, на відміну від України, легалізоване множинне громадянство, і румунські угорці вільно голосують на угорських виборах.
Натомість у Румунії заборонено вивішувати угорські національні прапори на державних установах.
А їхнє використання у публічній сфері карається, що водночас не заборонено в Україні та останнім часом є предметом для спекуляцій.
Як і в Україні, в Румунії Будапешт потужно фінансує угорську громаду через кредити для фермерів, а також підтримку шкіл, релігійних громад, ЗМІ та навіть хокейну академію.
Не можна сказати, що Бухарест закриває очі на ці фінансові впливання Угорщини, але, на відміну від Києва, діє все ж інакше: рік тому румунський посол у Будапешті Маріус Лазурка публічно заявив, що для таких фінансових вливань, хай і під гаслом підтримки закордонних угорців, немає міжурядової угоди, де було б чітко прописано всі деталі.
Але обшуків чи звинувачень у сепаратизмі поки не було, і навряд чи до цього справа дійде.
Без згоди на автономію
Звичайно, відносини з угорською меншиною у Румунії теж не є безпроблемними.
Одне з найболючіших – питання угорської автономії у межах Секейського краю чи навіть всієї Трансільванії, яке досі публічно порушується угорцями в Румунії та востаннє розглядалося на сесіях обох палатах парламенту навесні цього року, спровокувавши згаданий скандал.
Такої проблеми в Україні просто немає.
Останні спроби якось інституціоналізувати угорську автономію зазнали фіаско ще на початку 1990-х, і наразі про ті ідеї згадують у форматі не територіальної автономії, а лише окремого Притисянського виборчого округу на парламентських виборах, який свого часу навіть існував.
Іншими словами, у Румунії питання територіальної автономії для угорців хоч і ставиться досі, але блокується політично, тоді як в Україні ця тема перебуває радше у площині інформаційних спекуляцій та не має жодного політичного підґрунтя, хоча реакція на неї – набагато радикальніша.
Звісно, на користь Румунії та її тактики "м’якої сили" в угорському питанні грає її членство в ЄС і НАТО. Але ж у контексті українсько-угорської суперечки треба не забувати, що Угорщина також є членом ЄС і НАТО, а Україна прагне стати членом цих альянсів.
Ще один важливий момент – Румунія, на відміну від України, не воює з Росією. Та Бухарест навіть не приховує, що Москва є для нього ворогом №1 у регіоні, а антиросійські настрої – не менші, ніж в Україні.
Але на відміну від України, для Румунії Угорщина Віктора Орбана не є безперспективним сусідом через симпатії до Росії та особисту дружбу з Путіним.
Усі ці деталі не описують усієї складності румунсько-угорських відносин, але дають можливість поглянути на угорське питання під іншим кутом та зайвий раз не драматизувати "угорське питання", а відтак – змінити тактику.
Досвід Румунії, яка, уникаючи принципових політичних поступок, через "м’яку силу" та діалог повільно, але впевнено налагоджує співпрацю з угорською меншиною, є показовим для України.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
