Цього тижня у Брюсселі відбувається загальна зустріч послів Євросоюзу. Її тема – нова реальність, що виникла у світі за останні місяці та роки.

Її відкрив виступ шефа європейської дипломатії Жозепа Борреля, який у ЄС вирішили зробити публічним. Поза тим, Боррель говорив резонансні й часом революційні речі. Він визнав помилковість окремих політик та підходів ЄС; зізнався, що сам помилявся в оцінці ситуації перед вторгненням РФ, але закликав робити висновки зі своїх помилок.

Ця промова свідчить, що у Єврокомісії та дипслужбі ЄС зрозуміли потребу бути геополітичними гравцями. Саме цього Брюссель тепер вимагатиме від послів ЄС. 

"Європейська правда" переклала цю промову українською, дещо скоротивши – переважно за рахунок тих епізодів, що стосуються внутрішніх відносин у дипслужбі ЄС.

* * * * *

Ми маємо справу з новими межами дипломатії.

Ми увійшли у світ, де панує радикальна невизначеність. Швидкість і масштаби змін є винятковими, це незаперечно і цьому не варто опиратися – це були б марні зусилля. Ми повинні прийняти нову реальність і адаптуватися до неї, надаючи пріоритет гнучкості та стійкості.

Невизначеність перетворилася на правило. Події, які мали б ніколи не відбутися, відбуваються одна за одною.

Такими темпами "чорні лебеді", тобто виняткові події, стануть більшістю.

Ми бачимо, як одна за одною відбуваються речі, які мали дуже низьку ймовірність. Але вони відбулися і мали сильний вплив.

Я спробую підсумувати те, що з нами відбувається. Свій сьогоднішній виступ я спробую побудувати на двох речах.

По-перше, я ставлю питання "що?". Тобто: що відбувається? що буде далі? що ми повинні робити? 

По-друге, питання "як?". Тобто: як ми діємо? як ми працюємо? як ЄС може отримати кращі результати?

Настав момент поговорити між собою про те, що ми робимо недостатньо добре і як нам покращити свою роботу.

Про те, що старого світу більше не існує

Думаю, річ у тім, що ми, європейці, відчуваємо наслідки багаторічного процесу, в якому ми стали сприймати джерела нашого процвітання окремо від джерел нашої безпеки.

Наше процвітання ґрунтувалося на дешевих енергоносіях з Росії. Російський газ сприймався як дешевий, доступний, безпечний і стабільний – але вже доведено, що це не так. Іншим джерелом був доступ до великого китайського ринку – для експорту та імпорту, для передачі технологій, інвестицій та дешевих товарів.

Китайські робітники з їхніми низькими зарплатами зробили набагато більше для стримування інфляції в Європі, ніж усі центральні банки разом узяті. 

Отже, наше процвітання базувалося на Китаї та Росії.

Очевидно, сьогодні ми повинні шукати нові шляхи для енергії зсередини Європейського Союзу, наскільки це можливо, тому що ми не повинні міняти одну залежність на іншу.

Це точно призведе до сильної реструктуризації нашої економіки. Люди не усвідомлюють цього, але той факт, що Росія і Китай вже не є тими, ким вони були для нашого економічного розвитку, вимагатиме сильної реструктуризації економіки. Однак ми вже знаємо, що найкраща енергія – це та, яку ви виробляєте у себе вдома. А доступ до Китаю стає все складнішим.

Пристосування до нової реальності буде жорстким, і це створить політичні проблеми.

З іншого боку, ми делегували свою безпеку Сполученим Штатам.

Хоча співпраця з адміністрацією Байдена є чудовою, а трансатлантичні відносини ніколи не були такими хорошими, як сьогодні – хто знає, що станеться через два роки (після президентських виборів у США) або навіть у листопаді (після проміжних конгресових виборів)?

А якби вже зараз замість Байдена в Білому домі був Трамп чи хтось подібний? Якою була б відповідь США на війну в Україні? Якою була б наша відповідь?

Це – питання, які ми повинні собі поставити. І відповідь для мене очевидна: ми повинні брати на себе більше відповідальності. Ми повинні взяти на себе більшу частину відповідальності у гарантуванні власної безпеки.

Більше не існує світу, в якому США дбають про нашу безпеку, а Китай і Росія забезпечують основу нашого процвітання.

Чотири чинники глобальної кризи

Одночасно у наших країнах відбувається радикальний зсув, крайні праві посилюються, і це – вибір народу.

Отже, ми маємо складний коктейль внутрішніх і зовнішніх змін, у якому старі рецепти більше не працюють. Ми маємо зростаючі безпекові виклики, і наша внутрішня згуртованість – під загрозою.

Та давайте подивимося детальніше на останні кілька місяців. 

По-перше, Україна.

Війна в Україні триває. Ми не передбачали, наскільки ефективно Україна чинитиме опір.

І ми не вірили, що війна буде.

Я маю визнати, що коли американці говорили нам: "Вони нападуть", то ми дуже неохоче в це вірили.

Дуже добре пам'ятаю, як держсекретар Блінкен зателефонував мені і сказав: "Це станеться цими вихідними" – а вже за два дні вони (росіяни. – ЄП) почали бомбити Київ.

Але ми не вірили, що це станеться, і не передбачали, що Україна готова чинити опір так запекло і так успішно, як вона це робить. Безумовно, завдяки нашій військовій підтримці, без неї це було б неможливо, але ж і українці зі свого боку доклалися.

Ми також не передбачали, що Путін може піти на масову мобілізацію та відкриті ядерні погрози. Думаю, всі ви читали і перечитували останню промову Путіна, коли він оголосив про анексію.

Кожен європейський громадянин повинен прочитати цю промову – і ви, зокрема. Ви маєте пояснити світові, що означає його ставлення до Заходу і якими є справжні причини війни.

По-друге, Китай.

Глибока американо-китайська конкуренція не стала несподіванкою. А ось ескалація напруженості на Тайвані – стала, її не було на порядку денному. Вона була спровокована поїздкою однієї особи (йдеться про спікерку Палати представників Ненсі Пелозі. – ЄП), яка поставила Тайванську протоку на межу... я б не сказав – війни, але військових ігор.

По-третє, світові продовольча і енергетична кризи. 

Вони були прогнозованими – але не такими гострими, як ми їх побачили.

І я боюся, що все тільки починається. Продовольча криза ще погіршить ситуацію в багатьох частинах світу. Сомалі та "Африканський Ріг" – приклад того, як зміна клімату плюс війна створюють гуманітарну кризу таких масштабів, про які ми в Європі навіть не здогадуємось.

Ми входимо в ідеальний шторм.

По-перше, відбувається зростання цін. По-друге, центробанки підвищують відсоткові ставки. Першими це роблять Сполучені Штати, але всі інші мають повторювати, бо інакше їхня валюта буде девальвована – тож усі бігом підвищують відсоткові ставки.

Світ слідує за американською ФРС, не маючи іншого шляху, бо інакше стикнеться зі втечею капіталу – і це нагадує мені те, що відбувалося в Європі перед запровадженням євро, коли всі повинні були слідувати монетарній політиці, яку диктувала Німеччина. Бо якщо ви не робили те саме, що й Берлін – то капітал витікав. Тому ви мусили це робити, навіть якщо з міркувань вашої держави це не була правильна політика.

Те, що відбувалося між нами до введення євро, відбувається сьогодні в масштабах світу.

Четверте, безпекова ситуація. 

Вона не обмежується лише Україною. Є багато проблем з безпекою в Європейському сусідстві.

Загострення у Північній Африці не стало несподіванкою, але те, як Росія стає його головним чинником – це справді несподівано. Ми не уявляли (хоча й повинні були передбачити), як швидко це пошириться, від ЦАР до Малі і Буркіна-Фасо.

Тому дивіться не тільки на кризу в Україні. Мегатренди, які формуватимуть наш світ – це і Україна, і не тільки вона. 

Торік усі говорили про Афганістан. Зараз Афганістан пішов з перших шпальт; таке враження, що його просто не існує. Хоча проблеми залишилися, вони не змінилися, але про них ніхто не говорить.

Це ілюстрація того, як одна криза стирає попередню. Може здатися, що попередня при цьому вирішується – але це не так. Багато одночасних криз створюють тенденції, які рухають цей світ.

Три характеристики сучасного світу

По-перше, світ увійшов у безладну багатополярність.

Є конкуренція між США і Китаєм, і вона є "структуроутворюючою".

Світ структурується навколо цієї конкуренції – подобається це комусь чи ні. Дві великі держави конкурують, і ця конкуренція буде реструктуризувати світ. Вона буде співіснувати з більш широким розподілом світу на демократії та авторитарні держави, але не співпадати з ним.

З нашого боку (на боці США у цьому протистоянні. – ЄП) є дуже багато авторитарних режимів, тому ми не можемо сказати: "Ми – демократії". Це буде неправдою.

Зараз у світі є тренд на авторитаризм.

Авторитарність розвивається. Тепер це не тільки Китай та Росія. Іноді авторитарні держави носять костюм демократії, але вже не є демократіями. Є й ті, хто й не прагне виглядати як демократія.

При цьому світ не є суто двополярним.

Є багато гравців, кожен зі своїми інтересами і цінностями. Подивіться на Туреччину, Індію, Бразилію, Південну Африку, Мексику, Індонезію. Вони лишаються посередині у цьому структуруючому протистоянні. Це держави-гойдалки, які пристають на той чи інший бік відповідно до своїх інтересів, а не лише цінностей.

Водночас Туреччина, Індія, Бразилія, Південна Африка, Мексика чи Індонезія є гравцями та полюсами. Це і створює безладну багатополярність.

Друга характеристика – ми маємо конкурентний світ, у якому все стає зброєю.

Зброєю є енергетика, інвестиції, інформація, міграційні потоки, дані тощо. Йде глобальна боротьба за доступ до стратегічних сфер: кіберпростору, морського чи космічного простору.

Третя характеристика цього світу – це зростання націоналізму, ревізіонізму плюс політика ідентичності.

Путін насправді не хоче реставрувати комунізм, але використовує ресурс радикального націоналізму та імперіалізму. 

Інший приклад – так званий Глобальний Південь (термін, яким позначають у комплексі Центральну та Південну Америку, Африку та Південну Азію з Близьким Сходом). Вони не хочуть, щоб їх змушували ставати на чийсь бік у цій геополітичній конкуренції. Більше того, вони відчувають, що глобальна система не працює, вони там не представлені, не відіграють тієї ролі, яка відповідає чисельності їхнього населення та економічній вазі.

І коли світ входить у фінансову, продовольчу та енергетичну кризи – ці держави покладають вину на нас, справедливо чи ні.

Ми також бачимо, що повертається війна між державами – як у фільмах, з танками, піхотою. Але водночас тривають гібридні війни. Є війна дезінформаційна, яка триває. Я хочу наголосити на важливості війни за інформацію, про неї я скажу пізніше. 

Я на початку казав про два питання, які ми обговоримо. Це було питання "що?" – що наближається, що нам доведеться долати.

Тепер перейдемо до питання "як?".

 

ЄС має навчитися бути сміливим

Ми повинні мислити більш політично. Ми повинні бути більш проактивними, але й більш реактивними.

Ми маємо встановити зв'язок між усіма цими проблемами.

У структурі ЄС відбувається об’єднання політики у Єврокомісії і водночас "націоналізація" політики у Раді ЄС (де представлені держави-члени). Це складне завдання. Ми маємо ще багато чого зробити, щоб стати єдиною силою, яка діє від імені Євросоюзу в цілому. 

Ми намагаємося експортувати свою модель, але недостатньо думаємо про те, як інші сприймуть цей експорт нашої моделі. Завдяки "ефекту Брюсселя" ми все ще встановлюємо стандарти, але все більша і більша частина світу не готова сприймати як факт, що "європейська модель найкраща, тому ви повинні її наслідувати".

Це вже не сприймається – з культурних, історичних та економічних причин. 

Ми повинні більше слухати решту світу. Потрібно більше емпатії. Ми схильні переоцінювати раціональні аргументи та думаємо, що краще знаємо, що в інтересах інших людей. Ми недооцінюємо емоції та привабливість політики ідентичності. 

Деякі ідентичності піднімаються і хочуть бути визнаними і прийнятими, а не зливатися в рамках "західного" підходу.

Крім того, ми повинні бути швидшими і ризикувати. Іноді я дізнавався більше про те, що десь відбувається, читаючи газети, ніж звіти з представництв ЄС.

Ви маєте бути в режимі 24-годинного реагування. Ми живемо у часи кризи і маємо працювати в кризовому режимі. Будьте готові бути сміливими, проявляючи ініціативу.

Що б ми не робили, будуть рішення, які порушують табу.

Ми порушуємо табу, використовуючи Європейський фонд миру для закупівлі зброї для України – а на початку було чути: "О, це неможливо, ми ніколи цього не робили".

"Ми ніколи цього не робили" – це не рецепт. Можливо, нам треба почати робити те, чого ми ніколи не робили в минулому. Так, ми місяцями дискутували про тренувальну місію ЄС в Україні, чи це варто робити – а потім прийшла війна, і ми кажемо: "Шкода, що ми цього не зробили".

Ми повинні краще визначати наші цілі.

ЄС звик більше працювати над семирічними сценаріями, ніж над однорічними планами, але через це люди іноді вже не вірять у великі цифри, які ми оголошуємо. Коли ви кажете: "В минулому ми підтримували цю країну на таку-то суму грошей", то важливо, чи ця сума грошей була витрачена за один рік чи за 10 років? Тому що це абсолютно різні речі.

Натомість ми в ЄС маємо звичку просто називати цифри, уникаючи часового виміру, без якого ці цифри нічого не означають.

Натомість деякі заяви дискредитують нас, якщо за ними не йдуть конкретні дії. 

Ми зараз живемо в кризовому менеджменті, з вимірами "сьогодні", "вчора" та "завтра". Криза, криза, криза.

Але зовнішня політика – це не просто управління кризами, які виникають одна за одною. Треба намагатися мислити на середньо- та довгострокову перспективу. З пандемією, з кліматом, з енергетичною кризою ми повинні думати також про довшу перспективу. 

Ми повинні трохи вийти з кризового режиму. Для цього потрібно більше думати про те, як технології змінюють світ. Про взаємозв'язок між енергією, кліматом і сировиною. 

Ми не можемо замінити одну залежність іншою.

Ми щасливі, що імпортуємо багато скрапленого природного газу через LNG зі Сполучених Штатів (за високою ціною, до речі!) і заміщаємо російський газ американським і норвезьким або азербайджанським. Але що як за нового президента США не будуть такими дружніми до європейців?

Якщо ми отримаємо критичну залежність від скрапленого газу з США, то одного дня можемо знову опинитися у кризі.

Так само – що буде, якщо завтра у нас не буде кобальту чи рідкоземельних матеріалів, які надходять з ДР Конго, Південної Америки, Афганістану? А вони для нас так само критичні, як нафта і газ. 

Ми повинні дуже чітко усвідомлювати створення залежності між енергією, кліматом і технологіями.

 

Про інформаційну війну та битву світоглядів

Наостанок – про комунікацію. Комунікація – це наше поле бою. Ми повинні воювати в комунікації.

Це битва, яку ми не виграємо, якщо недостатньо боремося.

Крім завоювання простору, треба завойовувати уми. Росіяни і китайці дуже просунуті у цьому. У них є ботоферми, які доходять до всіх у світі, доносять і повторюють потрібні їм сигнали.

У нас немає ні Russia Today, ні Sputnik, ні навіть Радіо Свобода. Але усі представництва ЄС повинні робити набагато більше у сфері комунікації. У соціальних мережах, на телебаченні, в дебатах.

Дипломатія ЄС повинна бути набагато більше залучена у битву наративів. Вона не є чимось другорядним, це велика битва за душі людей.

Наприклад, ми говоримо, що Китай є нашим системним суперником, а отже, це суперництво європейської та китайської систем управління. І китайці намагаються пояснити світові, що їхня система набагато краща. Мовляв: ну добре, ви не будете обирати главу уряду, але у вас буде їжа, тепло і соціальні послуги, кращі умови життя.

А люди хочуть жити краще. 

Ми маємо пояснити, що існує зв'язок між політичною свободою і якістю життя.

У нашій частині світу є поєднання політичної свободи, економічного процвітання і соціальної згуртованості, але решта світу не така. І ми маємо спробувати пояснити, що демократія, свобода, політична свобода – це не те, що можна обміняти на економічне процвітання чи соціальну згуртованість, ці речі повинні йти разом.

Інакше наша модель не працює. 

Водночас спробуймо зрозуміти світ таким, яким він є, і донести до нього голос Європи.

Жозеп Боррель,

високий представник ЄС із зовнішньої та безпекової політики

10 жовтня 2022 року, Брюссель, щорічна конференція послів ЄС

Переклад "Європейської правди"

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

95