Для таких складних проблем, як зміни клімату, простих рішень немає. Проте ми вже маємо кілька прикладів із недалекого минулого, як світові вдавалося згуртуватися і розібратися із проблемами довкілля.

Як нам вдалося позбутися кислотних дощів чи куди поділися дірки в озоновому шарі нашої атмосфери? Чи не можуть ці уроки допомогти впоратися і з більшою проблемою глобального потепління?

1970-ті, 80-ті та 90-ті: кислотні дощі

Йде 1980-й, і в річках Скандинавії зникла риба.

Частина дерев у лісах не має листя.

А у Північній Америці деякі озера є настільки мертвими, що їхні води набули лякаючого неонового відтінку блакитного.

Причина цього - хмари із двоокисом сірки, що утворюється при згорянні вугілля на теплових станціях. Вони можуть рухатися на довгі відстані, несучи із собою кислотні дощі.

"У 1980-х це (кислотні дощі) сприймали як найбільшу проблему довкілля за всю історію", - каже Періндж Греннфелт, шведський вчений, який відіграв ключову роль у розумінні небезпеки кислотних дощів.

Заголовки про кислотні дощі майоріли у пресі. Роками із ними були пов'язані нерозуміння, заперечення та дипломатичні демарші.

Проте коли науковці довели їхнє існування і пояснили причини, досить швидко заклики до боротьби із цим явищем перетворилися на реальні кроки. Вони були узгоджені у міжнародних договорах щодо скорочення викидів від спалення викопного палива, які й викликали кислотні дощі.

Поправки до Акту про чисте повітря у США дозволили створити систему лімітів та торгівлі ними, що простимулювало підприємства знижувати викиди сірки та азоту, і торгувати невикористаними лімітами. Кожного року ці ліміти зменшувалися, аж поки викиди не скоротилися дуже відчутно.

Тож виглядає, що це спрацювало? Кислотні дощі над Європою та Північною Америкою відійшли у минуле, хоча все ще залишаються проблемою, особливо в Азії.

Проте, як каже канадський вчений Джон Смол, який у 1980-х лише починав свою кар'єру в науці, з багатьох точок зору боротьбу із кислотними дозами можна назвати "історією успіху", яка показала, що спільні зусилля країн здатні подолати глобальну проблему.

"Якщо на забруднення не поставити цінник, люди і надалі забруднюватимуть атмосферу, - каже науковець. - Це ми точно зрозуміли".

1980 - ті: озонова "діра"

У 1985 світ сколихнула ще одна лякаюча проблема довкілля. Вчені із Британської антарктичної експедиції попередили світ, що над Антарктикою з'явилася і розширюється "діра" в озоновому шарі атмосфери.

Вона утворилася через хлорфторвуглеводні - парникові гази, що використовують у аерозолях та холодильному обладнанні.

"Цей "бабах" стався несподівано і розростався дуже швидко", - так Анна Джонс із Британської антарктичної експедиції описує, наскільки швидко тоншав шар газу, який прикриває нашу планету від шкідливого сонячного опромінення.

Шар озону над Арктикою тоншав від 1970-х, але новина про те, що "діра" вже має розміри самого континенту стала сигналом тривоги для всього світу. У 1987 світові лідери підписали Монреальський протокол, який згодом назвали однією із найбільш успішних міжнародних угод у галузі довкілля.

Хімікати, що сприяли виснаженню озонового шару, стали поступово вилучатися, а промисловість перейшла на випуск аерозолів без хлорфторвуглеводнів, що підтримали екологічно-свідомі покупці.

"Це було дійсно глобальною проблемою, але науковці та політики змогли спрацювати разом", - каже доктор Джонс.

"Вони діяли швидко і вони використовували механізм, який дозволяв жорсткий протокол. Це дуже важлива підказка у тому, як зробити так, щоб угода працювала", - каже вчена.

Утім, попри успіх Монреальського протоколу, були і "відкати" назад. Наприклад, коли виявили, що гідрофторвуглеводні, які були розроблені на заміну шкідливих для озону речовин, теж виявилися сильними парниковими газами.

А ще був загадковий сплеск викидів хлорфторвуглеводнів, слід якого вів до Китаю.

Обидві проблеми потребували подальших кроків, і вони були зроблені.

Озонова "діра" потроху затягується, але хімічні сполуки, що шкодять озоновому шару, досить довго залишаються в атмосфері, тож і лікування буде довгим і повільним процесом.

Від 1920-х до 2020-х: бензин із "присадкою"

Десятиріччями у світі використовували етильований бензин, в який додавали свинець для більшої ефективності.

Те, що виділялося з двигуна авто після згоряння такого бензину, було надзвичайно шкідливо вдихати. Воно викликало захворювання серця, рак та інсульти. Його також пов'язували із проблемами розвитку мозку у дітей.

У довгій боротьбі науковців, регуляторних органів та бізнесу врешті переважили міркування здоров'я, і багаті країни заборонили використання такого бензину від 1980-х.

У бідних країнах бензин із "присадкою" використовували і надалі, адже він був дешевшим, ніж звичайний. І лише кілька місяців тому багаторічна кампанія ГО та урядів під "парасолькою" Програми ООН із захисту довкілля (UNEP) успішно завершилася - остання крапля етильованого бензину потрапила в бензобак.

Утім, хоч етильований бензин вже поза законом, свинець дуже довго утримується у ґрунті та пилу, тож забруднення триває.

Чого ми можемо навчитися?

Тепер ми багато чуємо про зміни клімату. Набагато більше, ніж про стан озонової діри чи опади у вигляді кислотних дощів. Але між цими двома проблемами можна провести кілька паралелей.

Тим не менш, впродовж тривалого часу кислотні дощі викликали запеклі міжнародні суперечки, дехто навіть заперечував їх існування, а бізнеси, пов'язані із викопним паливом, протидіяли природоохоронним організаціям. Лунає знайомо?

Професор Смол вважає, що дебати щодо кислотних дощів можна вважати підготовчим етапом до більш складної дискусії про зміни клімату.

"Перше, що я зрозумів: ми маємо ефективно доносити результати наших досліджень, і розраховувати не лише на колег-науковців, але й на політиків та громадськість", - каже він.

"Якщо є інформаційний вакуум, його одразу ж заповнять зацікавлені групи".

За словами професора Смола, нинішня ситуація ускладнюється ще і поширення соцмереж та дезінформації.

Коли ж йдеться про міжнародні зусилля щодо припинення використання етильованого бензину, то, як каже Роб де Янг із UNEP, ключовим уроком є вага узгоджених зусиль.

"Вся кампанія була побудована на кращій обізнаності громадськості, кращій соціальній комунікації та діях, на наслідках, які має використання цього бензину для дітей", - розповідає він.

А міжнародні зусилля щодо зменшення використання парникових газів та порятунку озонового шару показують, якого рівня має бути співпраця, коли нині ми говоримо про глобальне потепління.

"Проблема кліматичних змін є значно складнішою, ніж озонова, тому що ми не маємо негайних замінників викопному паливу, так, як це було зі шкідливими аерозолями, - каже доктор Джонс. - Але це причина не робити нічого. Проблема є дуже важливою, дуже великою і з нею треба розібратися".

"Але коли бізнес та уряди у минулому співпрацювали, їм вдавалося вирішувати дійсно глобальні екологічні проблеми. Зараз вони мають показати, що здатні зробити це ще раз".

Хелен Бриггс, ВВС Украина

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

138