До цих історій неможливо звикнути.
Часто кажуть, що людина може звикнути до всього. З точки зору волонтера це твердження в корені неправильне. Можна дізнатися і вислухати десятки історій людей, які потрапили в біду. Можна навчитися співчувати, співпереживати, співчувати. Можна навчитися абстрагуватися, не приймати все близько до серця, не пропускати чужий біль крізь себе. Але звикнути до цього не можна.
Саме з такими думками волонтери «Медіа-ініціативи» поверталися з Коцюбинського, куди відвозили продукти.
- Привіт, я Ольга, спасибі вам, - каже жінка, що зустрічає нас, навіть не дивлячись, за що саме дякує.
- Нема за що. Обережно, пакети важкі. А ви звідки?
- З Горлівки. Вже давно приїхали. Там зараз гаряче, дуже небезпечно. Мама моя там залишилась, а я з дітками сюди приїхала... Я їй телефоную постійно. Розповідає, що на околицях міста стріляють, далеко від нас... гаряче там.
- У вас ремонт?
- Так, стіни ось почали утеплювати. Опалення немає, але хоч так буде краще. Спасибі.
Цей діалог не перший і не останній. Змінюються імена та міста. Не змінюються емоції. В Україні нарахували вже майже півмільйона біженців або, якщо висловлюватися мовою офіційної статистики, тимчасово переміщених осіб. Їм можна співпереживати, допомагати, ігнорувати зрештою. Але звикнути до їх історій неможливо.
Волонтери «Медіа-ініціативи» вперше приїхали до біженців, що влаштувалися в Коцюбинському, у вересні 2014 року. І з того часу в центрі мало що змінилося. Живуть там багатодітні сім'ї, матері-одиначки та літні люди - всього близько 200 осіб, яким більше нікуди податися.
Централізованого опалення в приміщенні немає, оскільки не знайшлося грошей на котел. З настанням холодів почали включати обігрівачі, але кардинально це не вирішує проблему. Лише в середині листопада, за сприяння різних волонтерських організацій приміщення центру почали утеплювати.
За словами координатора Ольги Семенової на сьогодні біженці найбільше потребують продуктів - особливо не вистачає «молочки» для дітей. Друга глобальна проблема - це ліки, які дорожчають з кожним днем. Наприклад, зараз дуже потрібні «Норматекс», «Вазакардин», «Фаніган», «Мелоксикам», «Каптоприл», «Індап», «Енап».
Втім, є ще одна річ, яка буде потрібна тут завжди. Це підтримка і матеріальна, і моральна. Нехай її не поспішає надавати держава. Але ж звикати до цього не можна?
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом