Недарма кажуть, що електорат – це одноразовий народ. Тому політики до нових виборів готують нові обіцянки, а не звіт про виконання старих...

У нашому випадку, участі у виборах президентського та прем'єрського списків, як передвиборні фігурують загальнодержавні програми.

Так, Президент України Петро Порошенко презентував «Стратегію-2020», згідно з якою, зокрема, Україна за 6 років увійде до топ-20 країн за легкістю ведення бізнесу і підвищить військові витрати до 5% ВВП. Автор взяв саме ці два показники, як символ реалістичності будь-яких програм у передвиборний період. Річ у тім, що в країнах з високими військовими видатками просто не може бути низьких податків і ліберальної фіскальної системи. Та й взагалі, у світі лише кілька країн, в яких військові видатки перевищують 5% ВВП - Китай, Саудівська Аравія, Сирія, Іран, Ізраїль. Не знаю, яку з них Петро Олексійович розглядає як зразок, але жодна з них не входить до топ-20 за легкістю ведення бізнесу...

А тим часом Арсеній Яценюк лякав у Нью-Йорку потенційних американських інвесторів. Ну, зрозуміло, сам Арсеній Петрович був упевнений, що він цих самих інвесторів приваблював своїми закликами вкладати в енергетичний та аграрний сектори України. Але ж недалекі американські інвестори не розуміють, де закінчується серйозне звернення «для зовнішнього вжитку», а де – починається передвиборна риторика «для українського виборця», яка ні до чого не зобов'язує. Для власників вільних коштів, які слухали Арсенія Петровича, Україна видалася країною, прем'єр-міністр якої з трибуни ООН обіцяє «відновити контроль над сходом та Кримом» і попереджає президента РФ: «ви можете виграти бій з військами, але ви не виграєте в об'єднаної української нації».

Коротше кажучи, для повноти картини перед будівлею Ради Зовнішніх Відносин, де пан Яценюк агітував американських бізнесменів вкладати в Україну, не вистачало лише борда із зображенням «фронтовика» Арсенія Петровича кольору хакі і слоганом «Йду боротися за інвестиції!»

До речі, якщо промови пана Яценюка в ООН і Раді Зовнішніх Відносин були хоча б розділені в просторі та часі, то його наступні три доленосні заяви були об'єднані в дві сусідні пропозиції:

1) Україна домагатиметься перегляду програми МВФ;
2) у країні - «воєнний час»;
3) незважаючи ні на що, дефолту не буде.

Після цього, шановний Арсенію Петровичу, інвестор може прийти в Україну з однією-єдиною метою – забрати раніше вкладене... Бо, як співається в народній інвесторській пісні: «Інвестор не поспішає, інвестор розуміє, що з грошиками він прощається навіки!»

Якщо Арсеній Петрович, проводячи виборчу кампанію, ризикує лише державним бюджетом і національною економікою, то Сергій Льовочкін, пішовши за списком «Опозиційного блоку», поставив на карту все. А саме – свій образ «великого і жахливого» (все інше в цьому житті у Сергія Володимировича – не більш ніж дивіденди з цього образу).

Поважаючи вибір пана Льовочкіна і визнаючи його безсумнівні організаційні таланти, хочеться зазначити, що навіть за великі гроші і навіть у чарівному дзеркалі телеканалу «Інтер» ця зграя багаторазово драних кішок навряд чи виглядатиме прайдом гордих левів...

Завершуючи тему ризикованих інвестицій, можна констатувати, що до таких, безперечно, належить підкуп українських депутатів. Які хочуть брати гроші, але не хочуть продаватися. А найбільше хочуть скинути тих, хто дав їм гроші, щоб звільнитися від зобов'язань... Правда, панове Льовочкін і Клюєв?!

Дмитро Джангіров, ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

весна/высокая мода/осень
2591 грн.