На сході України психіатри спостерігають у місцевих жителів хворобу, яку охарактеризували як «інфотоксикацію» або «український синдром». Про це пише кореспондент журналу Time Саймон Шустер, який побував у зоні конфлікту, повідомляє «Інопреса».
«У розпал літа, коли бої на сході України змістилися до російського кордону, психіатри, що працюють в окрузі, почали помічати у жителів, які опинилися втягнутими у конфлікт, нетиповий розлад. Спершу його симптоми було складно диференціювати від більш поширених психічних наслідків війни: тривожності, безсоння, депресії, - однак вони досить відрізнялися для того, щоб лікарі почали придумувати хворобі особливе ім'я. Вони назвали її «інфотоксикацію» або, простіше, «українським синдромом», - пише він.
За словами журналіста, коли на початку липня сепаратисти пішли зі Слов'янська, психіатр Юрій Фісун зміг відновити роботу з пацієнтами. «Фісун та його колеги помітили, що сили, які підживлювали ненависть, залишилися в Слов'янську навіть після припинення боїв. До ознак психічної травми у людей додалися помітні агресивність і параноя, що виражаються в химерних судженнях, причому, за відчуттям лікаря, пацієнти придумують ці фрази не самі. Виявилося, їх джерело - телебачення», - пише автор статті.
Після цього лікар завів звичку щовечора дивитися вечірні випуски новин і робити позначки, готуючись до прийому пацієнтів. «За ніч вони засвоювали свіжу пропаганду, - ділиться спостереженнями психіатр, - і її напрочуд важко вибити з голови», - зазначає Шустер.
Дійсно, підкреслює він, після взяття українською армією Слов'янська в російських державних ЗМІ з'явилися повідомлення про повальні зачистки, масові арешти, розстрільні списки та нагороди за трупи цивільних. Провівши два тижні у цих населених пунктах, журналісти Time дійшли висновку, що це не відповідає дійсності.
«Ці міста і села, безсумнівно, сильно постраждали від українських бомбардувань, за оцінками ООН, у ході конфлікту загинули сотні мирних жителів, багато з них - унаслідок артобстрілів, - визнає Шустер. - Однак поки що, займаючи і повертаючи їх під свій контроль, армія зробила мало спроб викорінити сепаратистів, які залишилися, багато з яких знову влилися в місцеве співтовариство».
«Зрозумійте мене правильно, дехто з хлопців дуже хотів би піти і навести шереху, - каже підполковник Тарас Кацуба, якого Шустер зустрів недалеко від міста Дебальцевого. - Вони бачили, як вбивають їхніх товаришів. Але ми знаємо, що ситуація напружена до межі. Народ наляканий, і якщо ми підемо і почнемо хапати людей або щось в цьому дусі, то буде тільки гірше».
«Проте чутки про українські ескадрони смерті і зачистки вперто продовжують ходити, і, за словами Фісуна, мета професійних психіатрів - викорінити їх один за іншим», - повідомляє кореспондент. «На цей момент це першочергове завдання. Це головне джерело неврозів і суспільної агресії», - наводить він слова фахівця.
Як зазначає Тетяна Асланян, керівник групи консультантів-психотравматологів, що працює в районі Слов'янська, російськими ЗМІ справа не обмежується. «Хоча більшість мовних мереж України перебувають у приватних руках, часто вони намагалися платити в пропагандистській війні тією ж монетою, називаючи повстанців-сепаратистів терористами, а їхніх прихильників - зрадниками. Численні повідомлення звинувачували бійців ополчення у «викраденні» десятків дітей - насправді їх просто евакуювали із зони боїв», - йдеться в статті.
У психіатра Ольги Кадишевої свій рецепт боротьби з «інфотоксикацією»: «Лікування - це дієта: припинення надходження інформації, взагалі будь-якої, неважливо, української чи російської».
«Однак терапевтів сильніше турбує те, що сарафанне радіо розносить страхи і забобони, які з'явилися задовго до конфлікту, і можуть ще довго існувати після припинення боїв», - зазначає журналіст.
«Поляризація суспільства поглиблює розлом у психіці», - стверджує Кадишева. «Хто я - росіянин чи українець? Сепаратист чи ні?» - над такими питаннями, на її думку, замислюються багато жителів східної України.
«Поки повстанці відступають з укріплених позицій все глибше на терени Східної України, розкол у суспільстві, залишений їхньою війною, схожий швидше на дзеркало, що покрилося тріщинами, ніж на чистий розлом посередині. Ті, хто залишався в притулках під бомбардуваннями, засуджують тих, хто втік з району бойових дій. Ті, хто не підтримував сепаратистів, звинувачують їхніх прихильників, і навпаки. Лінії вододілу сплітаються в «килим» недовіри та взаємних докорів, і на виправлення цього підуть роки. Тим часом пропагандистські канали з обох боків зможуть грати на цих розладах, ускладнюючи повернення місцевих громад до нормального життя», - доходить невтішного висновку Шустер.
Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом
