На початку тижня міністр палива та енергетики Юрій Продан заявив про те, що необхідно знизити тариф для сонячної енергетики до рівня вітрової. За його словами, сонячна енергетика була поставлена в дуже комфортні умови, коли за рахунок держави будувалися об'єкти, підтягувалися мережі, а для виробників сонячних батарей «зберігався якийсь особливий тариф».

Чи можна прирівняти вітрову і сонячну енергетику? Не з політичної доцільності (Продан натякає, що не обійшлося без корупції «папєрєдніков», хоча закон був ухвалений, коли він був керівником Мінпаливенерго в 2009-му), а чисто з фінансової? Скільки коштує вітрова енергетика, і скільки коштує сонячна?

Незважаючи на те, що на запит «сонячна енергетика» ґуґл видає тисячі посилань, у середньостатистичного українця з нею асоціюється щось на кшталт «дороге задоволення» «примха багатих країн», «ми подумаємо про це завтра» й далі в такому ж дусі.

А між тим Україна аж ніяк не винаходила велосипед у процесі освоєння альтернативної енергетики, скопіювавши ідею і принципи «зеленого тарифу» із законодавства Німеччини й багато в чому повторивши її шлях. Німеччина на сьогодні є лідером у розвитку сонячних установок. Сумарна потужність її сонячної та вітрової енергетики становила за підсумками минулого року 35,5 ГВт (для порівняння: в Україні сумарна потужність всієї енергетики - і традиційної, і «зеленої» - 55 ГВт, а сонячної лише близько 0,6 ГВт, тобто більш ніж у 50 разів менше, ніж у Німеччині). Як і Німеччина, Україна з початку застосування цієї технології на будівництві великих сонячних парків, поступово залучаючи у цей процес середній бізнес, стимулюючи його з допомогою тарифної політики ставити сонячні модулі на своїх об'єктах.

При цьому розрахунки показують, що за нинішнього темпу розвитку відновлюваної енергетики Україна може довести її частку до 2030 року до 11% від загального енергоспоживання, виконавши зобов'язання перед ЄС та Європейським Енергетичним Співтовариством. З передбаченого європейським планом обсягу потужності - 8 ГВт (із них сонячної генерації - 4 ГВт) на сьогодні вже побудовано станцій всіх видів відновлюваної енергетики з об'ємом потужності близько 1,5 ГВт. І рух у цьому напрямі був би найкращою агітацією на користь європрагнень України. Альтернативою міг стати російський шлях, де немає «зеленого тарифу», а вся суть альтернативної енергетики зводиться до викупу державою надлишків такої електроенергії, що, звичайно, менше приваблює інвестора.

Природно, як і в Німеччині, в Україні на першому етапі стояло завдання залучити інвесторів у нову інноваційну, а значить, більш ризикову і витратну сферу. З цією метою Верховна Рада 1 квітня 2009 року ухвалила закон, що зобов'язує викуповувати вироблену альтернативну енергію за завищеними цінами. До того ж, це було аж ніяк не кулуарне рішення, як могло скластися враження, а ухвалене ледь не усім складом парламенту - 415 голосів «за». Сам закон був ініційований комітетом з питань ПЕК за прем'єр-міністра Юлії Тимошенко і підписаний тодішнім президентом Віктором Ющенком. Як аргументи на підтримку цього закону називалися як екологічні вигоди (скорочення забруднень навколишнього середовища), так і зменшення залежності від імпортних нафти та газу.

Крім стимулюючого тарифу, ще однією гарною новиною для галузі стало те, що вкладення в будівництво сонячних електростанцій з кожним роком знижувалися. Паралельно знижувався і «зелений тариф». Так, Прод скромно промовчав про те, що минулого року тариф на сонячну енергію знизився на 30%, оскільки значно впало в ціні обладнання у сфері фотовольтаїки. Звідси і різний тариф для різних виробників: ті, хто вкладав у галузь на першому етапі і встановлював дороге обладнання, мають більш високий тариф. Ті, хто прийшли пізніше, менше витрачають на обладнання, монтажні роботи, відповідно, мають менший тариф.

Ще одним непрямим аргументом на підтримку альтернативної енергетики слугує той факт, що банки, зокрема найбільший кредитор України - ЄБРР - активно кредитують програми у сфері відновлюваної енергетики. Так, у розвиток сонячної енергетики в Україні було вкладено близько 2 млрд євро кредитних ресурсів з боку українських (в т.ч. державних) та іноземних банків, у тому числі, китайських. А вже хто, а банки, точно вміють рахувати гроші.

Повертаючись до ідеї Продана про «зрівнялівку» тарифів, варто зазначити, що вона суперечить елементарному здоровому глузду. Так, вночі, у похмурі і сніжні дні потужність сонячних батарей очікувано падає. Менше сонячного світла - менше струму. Це очевидно кожному українцю. Тоді як у вітряної енергетики перебої трапляються рідше. «Коефіцієнт використання номінальної потужності для більшості вітрових станцій становить близько 0,35 - 3000 годин роботи на рік, тоді як середній час роботи сонячних - 1100-1200 годин на рік», - наводить статистику Президент Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії Віталій Давій. Звідси, собівартість сонячної енергії в 2,5-3 рази вища, ніж вітрової, додає він.

Що ж стосується співвідношення європейських та українських тарифів на сонячну енергетику, то їх некоректно порівнювати рік до року з двох причин. По-перше, нинішній тариф у Німеччині в рази відрізняється від того, що діяв на початку розвитку цієї галузі. До речі, в більшості країн початковий тариф був введений у діапазоні 0,5-0,65 євро/кВтгод. В Україні тариф на сонячну енергетику - 0,34-0,39 євро/кВтгод з тенденцією до зниження.

А по-друге, не можна не враховувати різницю у кредитних ставках в Україні та Європі, що істотно впливає на собівартість виробництва альтернативної енергії. Зрештою, капітальні витрати на будівництво сонячних електростанцій вищі, ніж вітрові, в тому числі й за рахунок тієї самої інноваційної складової, уточнив експерт.

У нашому випадку це означає, що якщо прирівняти сонячний і вітровий тариф, то буде розвиватися тільки вітрова енергетика, а не сонячна. Міністр Продан цього не може цього не розуміти. Тим не менш, вектор заданий - обіцяна підтримка вітрової енергетики, і ще більшою мірою - вугільної галузі, яка має традиційно сильне лобі за будь-якої влади.

До речі, розмови про те, що традиційна енергетика така вже й дешева - не відповідають дійсності. Чи можна називати вугільну або атомну електроенергію «дешевою»? Якщо порівняти тарифи чисто арифметично - так. Але вся справа в тому, що вони не враховують витрати на відновлення екології у вугледобувних районах, на ремонт зношених тепломереж, на вартість захоронення відпрацьованого ядерного палива, витрати на наукові розробки. Якщо ж до вартості теплового тарифу додати хоча б ремонт зношених теплосистем, то «зелений тариф» і тепловий виявляються приблизно рівними - близько 5 грн.

Тим не менш, уявімо, що тарифи все ж зрівняли, всупереч обіцяним інвесторам гарантіям стабільності щодо законодавства (для довідки: «зелений тариф» отримали вже 130 компаній, а кожен такий проект забезпечує зайнятість до 20 суміжних компаній). Що відбудеться?

На думку співголови Фонду енергетичних стратегій Дмитра Марунича, через зниження «зеленого» тарифу темпи розвитку галузі, куди за останні роки прийшло 20 млрд грн інвестицій, різко знизяться. Генеральний директор українського представництва компанії Activ Solar Михайло Черевко і зовсім вважає, що різке зниження тарифу вб'є галузь.

Віталій Давій, наголошує, що такий крок, по-перше, стане невиконанням зобов'язань перед ЄС. По-друге, буде підірвана інвестпривабливість України і довіра до захисних механізмів на рівні держави. По-третє, Законом України «Про електроенергетику» передбачена гарантія держави стосовно послідовної політики щодо розвитку відновлюваних джерел. «Порушення цієї гарантії спричинить позови до України в міжнародні судові інстанції», - упевнений експерт.

Врешті-решт, ще однією наглядною ілюстрацією, що буде з галуззю, може слугувати досвід Чехії, де в кризу також вирішили, що «зелені» технології почекають й суттєво знизили «зелений тариф». Ніхто, звичайно, Чехію з ЄС не виключив і навіть мільйонних позовів не пред'явив. Але й ніхто більше сонячних електростанцій в країні не будував. У Чехії просто зупинився розвиток цих технологій.

Власне, пропозиція українського Мінпаливенерго про зниження тарифу вкупі з вимогою до «альтернативників» купувати енергію на свої потреби за «зеленим тарифом» і своїм коштом будувати мережі матиме ті ж сумні наслідки. І річ навіть не в тім, що ніякі питання щодо заходів стабілізації стану галузі або боротьби з проявами корупції законопроект не вирішує. Швидше, справжньою його метою є знищення галузі в цілому, що веде за собою порушення міжнародних зобов'язань країни.

Найгірше, що будуть зупинені перспективні розробки стосовно застосування сонячних батарей в електромобілях, медицині. Фактично буде повністю блоковано залучення в цю галузь малого, середнього бізнесу, наприклад, встановлення малих сонячних електростанцій на дахах готелів, офісів, приватних домоволодінь. А, як свідчить історія, країни, які вибирають жити тут і зараз, замість вкладень в освоєння нових технологій, незмінно програють у перспективі.

Маша Шубіна,

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

2299