Ще не встигли призначити новий уряд України і визначитися з тим, хто відповідатиме за економічну стабільність країни, як Верховна Рада на одному з перших засідань, 23 лютого, після низки рокіровок управлінського складу на вищих державних постах, конституційною більшістю голосів ухвалила скасування «мовного закону» авторства Сергія Ківалова і Вадима Колесніченка. Так, закон «Про засади державної мовної політики» спочатку був спірним. Однак, чи варто було повертатися до мовної політики відразу ж після трьох місяців нестабільної ситуації в країні та за умови відсутності у населення різних регіонів єдиної думки щодо того, що відбувається?

Ймовірно, над цим замислилися і парламентарії. Однак, дещо пізніше: після того як на вулицях Донецька, Луганська та в АР Крим обурені люди знову заговорили на тему російської мови, як другої державної, та про проведення референдуму щодо цього питання. До речі, це було досить передбачувано. Адже багатьма жителями південного сходу таке рішення парламентаріїв було сприйнято, як посягання на їхнє право спілкуватися рідною мовою. І навіть, якщо цього не передбачалося, передумова для емоційного напруження все-таки була створена.

Після цього, ввечері, 3 березня, з'явилася офіційна заява спікера Верховної Ради, в.о. Президента України Олександра Турчинова про те, що він не підписуватиме скасування «мовного закону». А буквально наступного дня ВРУ створила тимчасову спеціальну комісію для підготовки проекту закону «Про розвиток і застосування мов в Україні».

Про те, наскільки доречна така поспішність в ухваленні рішень, що стосуються мовної політики в умовах сформованої ситуації в країні, наскільки доцільною була термінова відміна закону, ухваленого ще в серпні 2012 року, і чи варто нині взагалі порушувати цю тему, ForUm вирішив запитати у експертів:

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

4949