Державний політехнічний музей розташований на території Київського політехнічного інституту і був відкритий до 100-річчя вузу в 1998 році. Колекція музею складається з 10 тисяч різноманітних експонатів і охоплює різні напрями розвитку науки і техніки в Україні та світі.

Що обов'язково повинен тут побачити і дізнатися допитливий відвідувач, поцікавився ForUm .

 
 
 
Щоб обійти сім залів музею, включаючи відділ «Історії авіації та космонавтики», може знадобитися чимало часу, однак експозиції того варті. Ми почали з розділу інформатики.

Цього місяця тут відкрилася виставка, приурочена до 90-річного ювілею видатного українського математика, піонера вітчизняної кібернетики Віктора Глушкова. Розповісти не тільки про експозицію, а й про самого вченого нам люб'язно погодилася його донька Віра Глушкова.

 
 
 
Майбутній геній кібернетики народився у місті Шахти Ростовської області і переїхав до Києва лише у 1956 році. Від Віри Вікторівни ми дізналися, що на захоплення батька наукою дуже вплинув його дід, який був гірничим інженером. Коли Глушков був маленьким, разом з дідом вони зібрали електронну гармату і приймач-телевізор. Маленький Віктор любив вчитися, і вже у четвертому класі почав проходити шкільні підручники наперед. В експозиції можна побачити його атестат, у якому одні п'ятірки. А до кінця школи з допомогою батька майбутній академік пройшов весь університетський курс. Потім паралельно закінчив відразу два вузи - Новочеркаський індустріальний інститут і Ростовський університет.

«У Ростовському університеті тато склав усі іспити екстерном за два тижні. Причому, коли приїхав, жити було ніде, тому він спав на звалищі під відкритим небом, а викладачів ловив у коридорах. Одному професору астрономію довелося складати прямо у черзі за хлібом - малював йому на спині карту зоряного неба», - сміється Віра Вікторівна.

Приголомшливу пам'ять і здатність до самоорганізації вчений зберіг на все життя. Він розробив свою індивідуальну методику тренування пам'яті, завдяки якій міг безпомилково запам'ятовувати 20 сторінок математичного тексту.

В експозиції є табличка, яка висіла у головах його ліжка, зі слоганом компанії IBM «Think!», куди Глушков їздив у 1959-му, і зошит із записами, перекладеними з іноземних мов. Віра Вікторівна згадує, що батько не міг без роботи, тому навіть коли лежав у ліжку з температурою, все одно знаходив заняття - вчив іноземні слова за допомогою дерев'яної коробочки з картками.

«Не працювати він не міг, іноді встигав читати лекції у чотирьох містах в один день. Причому лектором був приголомшливим, «горів» сам і вмів «запалювати» інших. Люди бігли на його лекції стрімголов і сиділи у проходах. У нього все виходило дуже переконливо і просто».

За все своє життя Глушков написав 800 робіт, із них 500 без співавторів. Крім того, у нього було більше 60 посад, на яких він виконував реальну роботу.

 
 
Бог беріг великого вченого від неприємностей - на фронт не взяли через поганий зір, а на Донбасі його вдалося врятувати із засипаної шахти. У часи окупації його маму Віру Львівну, члена підпільної організації, забрали фашисти. Добрі люди попередили про це Віктора, і йому вдалося втекти. На виставці можна побачити оригінал довідки про те, що мати Глушкова загинула в гестапо.

Глушков знав багатьох вчених і керівників, до всіх ходив у гості і цікавився їхнім життям. Його записна книжка, представлена ​​ на виставці, відкрита на сторінці з прямим телефоном Леоніда Брежнєва.

 
 
Є в експозиції і документ, який підтверджує, що молодого доктора наук запросили до Києва в Інститут математики АН УРСР завідувати лабораторією як видатного математика-алгебраїста ХХ століття. Це звання йому присудили за найкоротше рішення п'ятої теореми Гільберта. Віра Вікторівна розповіла, що батько не раз згадував про те, як йому це вдалося.

«Рішення завдання прийшло, коли він йшов по Військово-Грузинській дорозі. Тато просто подивився на якийсь паркан, і на нього зійшло осяяння. Казав, що багато чого в житті пережив - і любов, і велику дружбу, але це відчуття не можна було порівняти ні з чим. Багато людей думають, що якщо ретельно займатися, то вони почнуть робити відкриття. Але я вважаю, що у батька було таке призначення. Він без математики жити не міг, і для нього вона була найбільшим задоволенням».

У 1962 році Глушков ініціював створення Інституту кібернетики і став його директором. Незабаром під його керівництвом були створені перша вітчизняна ЕОМ «Промінь» і серія машин «МИР», які стали попередниками персональних комп'ютерів.

У музеї можна побачити «Промінь» 1963 року народження, МИР-1 та МИР-3 і навіть послухати оцифрований голос Глушкова, який розповідає, як ними користуватися. Ніде у світі такі раритети більше не збереглися.

 
 
 
 
Старший науковий співробітник музею Ольга Шульга розповідає нам про те, що у майбутньому експозицію, присвячену розвитку інформаційних технологій, планують розширювати. Однак і сьогодні тут є на що подивитися.

Щоб відвідувачі музею могли усвідомити всю масштабність технологічного прогресу, огляд залу зазвичай починають з логарифмічних лінійок і арифмометрів - прообразів сучасних калькуляторів.

 
 
 
 
Еволюція електронних носіїв.
 
 
Подібну послідовність розвитку людської винахідливості можна спостерігати в усьому.
 
 
 
 
На початку 70-х на київському заводі «Квант» під керівництвом Вілена Плотнікова були розроблені комп'ютери «Карат». Найбільш широке використання вони отримали у радіоелектронних системах військово-морського флоту. «Карати» відрізнялися високою надійністю і могли безвідмовно працювати протягом п'яти років, що для обчислювальної техніки того часу було рекордом.
 
 
На жаль, на самий перший комп'ютер, розроблений Сергієм Лебедєвим, сьогодні подивитися можна тільки на стенді - за такий час від лампової машини залишилися тільки деталі. Ольга Миколаївна розповідає, що роботи над МЕЛМ велися в атмосфері повної секретності.

«Лебедєв створив у Феофанії лабораторію при Інституті електротехніки, набрав людей, і вони почали роботу. Все було засекречено, оскільки у пресі вже з'являлися повідомлення про те, що у Британії винайшли машину ENIAC, проте докладної інформації не було. Цікаво, що ENIAC створювало 150 осіб протягом п'яти років на замовлення військового відомства. Вона призначалася для розрахунку траєкторій артилерійського снаряда. А нашу машину створили 18 людей за два роки, і використовувалася вона дуже широко і в мирних цілях».

У ті часи Феофанія була невеликим двоповерховим особняком. У листопаді 1950-го перед запуском в експлуатацію вчені виробили пробний пуск МЕСМ. Машина, що складалася з 6000 електронних ламп, розігрілася так, що температура у приміщенні піднялася до 40 градусів, і вченим довелося розбирати стелю.

Вже після запуску, за словами Ольги Миколаївни, всі українські вчені шикувалися у чергу, щоб робити на машині свої розрахунки. Відома історія, коли у двох відомих київських математиків - Крейна і Авраменка - результати тестової задачі з балістики не співпали з результатами МЕСМ, і вони вирішили, що машина зламалася. Тоді Лебедєв сам почав перевіряти обчислення вручну і через день напруженої роботи повідомив колегам: «Не мучте машину - вона права. Неправі люди!» З'ясувалося, що обидва математика помилилися в одному і тому ж місці, а машина виявилася розумнішою за людину.

 
 
Як дізнався ForUm, невелику, але дуже цікаву колекцію музею вдалося зібрати завдяки підтримці ректора КПІ Михайла Згуровського, знахідкам Інституту кібернетики, допомозі творця Музею історії розвитку інформаційних технологій Бориса Малиновського, переданим донькою Вірою особистих речей і документів Віктора Глушкова, а також завдяки особистим зусиллям співробітників Державного політехнічного музею.

Цікаво, що в Інституті кібернетики раніше теж був свій музей, проте з початком «лихих дев'яностих» майже всі експонати кудись зникли. А меморіальний кабінет-музей Віктора Глушкова і зовсім збиралися закрити. Врятувало тільки 90-річчя академіка, яке святкувалося цього року...

Далі буде

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

456