У середині травня Київ як завжди потопає в зелені каштанів, що цвітуть, над якими витає чарівний аромат бузку.
 
Про появу в природі бузку навіть склали гарну казку.
Прийшла Весна на Землю, підняла Сонце високо в Небо, щоб воно зігрівало все живе на Землі. Брала Весна найошатніші, найяскравіші фарби веселки, змішувала їх з сонячними променями, і з'являлися на Землі красиві квіти. Дійшла Весна до північної землі, але залишилися у неї тільки біла і фіолетова фарби. Перемішала весна ці фарби і кинула на Землю. Так і з'явилися в північних широтах кущі бузку. І справді, забарвлення суцвіть цієї рослини варіюється від сніжно-білого до темно-фіолетового, розсипаючись на величезну кількість відтінків.
 

 
Оскільки цвіте бузок лише кілька тижнів на рік, кияни та гості столиці поспішають подивитися на найбільший в Україні його різновид у Національному ботанічному саду ім. М.М.Гришка.

З 28 видів, що існують у природі, в Києві можна побачити 21, який об'єднує близько 90 сортів і більше 90 декоративних гібридів селекції НБС. Це унікальне місце зараховане до наукових об'єктів, що становлять національне надбання України.
 

 
Щовесни в Київському ботсаду цвіте близько півтори тисячі бузкових кущів. Над створенням нових сортів українські вчені почали працювати ще в далекому 1957 році. І сьогодні Україна може похвалитися бузковими кущами з такими історико-поетичними назвами, як «Богдан Хмельницький», «Тарас Бульба», «Вогні Донбасу», «Полтава», «Леся Українка». Крім того, вдалося вивести і 8 високодекоративних спонтанних гібридів, які з часом отримають статус сорту.
 

 
З чого все починалося

Ідея створення саду бузку виникла в процесі будівництва Ботанічного саду, розповів старший науковий співробітник відділу дендрології, куратор бузку і деревовидних півоній Національного ботсаду ім. Гришка НАН України Василь Горб. «А саме будівництво Ботанічного саду почалося у 1944 році, ще під час війни. Для створення такої ділянки вибирали відповідне місце. Знайшли його на схилі. Коли ти по ньому піднімаєшся, видно Видубицький монастир, Дніпро, потім Дніпровські далі. І ця картина вражає часом не менше самого саду бузку», - говорить вчений.
 

 
 

Та крім вдалого місця потрібне було насіння. «Матеріалу у 1944 році не було ніякого, але наші фахівці знали, що в Німеччині є відомі розсадники, де було те, що нам потрібно.
 
Після війни багато чого вивозили з Німеччини по репараціях. Але за бузок заплатили, його купили. У 1947 році цей бузок привезли до нас, він перезимував, а навесні 1948-го його посадили. Було тоді всього-навсього 35 сортів. Це була французька і німецька селекція. Так було створено основу саду. Десь до 1985 року у нас тут налічувалося близько 70 сортів. Ми займалися і їх поповненням, і вивченням. За цей час ми значно поповнили колекцію, і на сьогоднішній день вона налічує близько 130 сортів. Крім сортів, є близько 80 гібридів нашої селекції. Чимось вони, можливо, поступаються відомим сортам, але як етап селекційної роботи ми їх зберігаємо і доглядаємо. Для нас це не сорти, та відвідувачі ними захоплюються», - уточнює Горб.
 

 
 

«Ми весь час займаємося селекцією, хоча часу для цього завжди замало. Адже догляд і розмноження займають багато часу. А нас на цій ділянці (сад бузку. - Ред.) тільки 3 людини працює. Є розсадник, де ми проводимо селекцію. У нас дуже багато перспективних гібридів, і якби була можливість, то вони хоч сьогодні стали б сортами. Саме сортовипробування займає близько 15 років. Спочатку рослини потрібно розмножити, довести до стандартних розмірів, потім передати на сортовипробування, де вони ростуть 3 роки, поки не наберуть стабільної декоративності. Потім йде 3-5 років оцінка. Ми постійно поповнюємо колекцію сортами німецької, французької, канадської, білоруської, прибалтійської селекції», - говорить учений і автор сорту «Леся Українка».
 

 

 
Кожен новий вид бузку є унікальним, впевнений селекціонер. «Чому гібрид визнають новим сортом? Тому що він нікого не повторює, в ньому є щось своє, оригінальне, те, що ми називаємо морфологічна мітка. І цим він прекрасний. Є ранні сорти. Вони поступаються в декоративності тим, які цвітуть у середні строки, але вони цвітуть першими. Тут багато чого залежить від уподобань кожної людини. Одній подобається білий бузок, іншій - темний. Комусь подобається бузок з 4 пелюстками, а комусь - з великою кількістю. Наприклад, мій сорт «Леся Українка» має до 8-10 пелюсточок. Є сорт «Мрія», у якого діаметр квітки 4,5 см. Колір темно-фіолетовий. Одні відвідувачі люблять квітки більш природні, які бувають в природі, а інші воліють побачити щось інше», - стверджує Василь Кузьмич.

До речі, за його словами, нинішню сувору зиму сад бузку переніс нормально. «Наші сорти чудово витримують мінусову температуру. Найнижча була - 37 градусів. І тоді бузок прекрасно перезимував. Бузок звичайний як вид формувався в горах, тому сильні морози не можуть завдати відчутної шкоди. Цього року в кінці зими чималого збитку заподіяв рясний снігопад. Він поламав багато гілочок. Але ми це відновимо, і все буде чудово», - обіцяє він.
 

 
«Кажуть, що у світі є й більш масштабні за сортовим складом колекції. Я знаю тільки одну таку - у Канаді. Але вона не відкрита для огляду та відвідування. Це просто колекція. Якщо говорити про світову колекцію бузку звичайного, то вона налічує 1,5 тисячі сортів. У Канаді зібрано близько 500 сортів, а у нас близько 130. Але та ділянка чисто колекційна. Про неї мало хто взагалі знає. Правда, на міжнародному симпозіумі, коли я повідав одному іноземному вченому, скільки людей приходять до нас у сад, він сказав: «Я не хотів би бачити це і в кошмарному сні, щоб до мене на ділянку приходило стільки людей», - сміється Василь Кузьмич.

Спочатку, за його словами, для саду бузку відвели півтора гектара. «Але з 1985 року ми почали інтенсивну роботу зі збільшення колекції, і потрібна була територія. Як тільки десь звільнялася якась ділянка, ми робили реконструкцію і за рахунок цього довели площу саду до 2,35 га», - з гордістю розповідає вчений.

Homo sapiens

«Якщо говорити про весь Ботанічний сад, то наша ділянка дуже популярна у відвідувачів. Я був за кордоном: у Данії, Німеччині, Польщі (я вже не кажу про країни СНД) і там такого ажіотажу не спостерігалося. Навіть якщо згадати Москву, то там у період цвітіння бузку особливо не приходять в сади. Чому? По-перше, там не такий декоративний бузок. По-друге, сад створений на рівній площі і вона (площа. - Ред.) менша. Бузок вражає, коли його багато, і коли він у гідному оточенні. Є ще й ментальність людей. Я тривалий час не міг зрозуміти, чому до нас у погожий вихідний день, коли цвіте бузок, заходить 100 і більше тисяч відвідувачів. Тому що бузок сам по собі прекрасний, але місцевість грає свою величезну роль. Усе сприймається в комплексі і вражає людину», - ділиться своєю думкою вчений.
 

 
У популярності саду бузку переконався і кореспондент ForUm`у. У вихідні дні біля кас, де продаються вхідні квитки, весь час шикується черга з бажаючих провести час у Ботанічному саду.
 

 
«Така кількість людей, звичайно, не на користь саду, але він створений для людей, тому ми миримося з цим», - каже Василь Кузьмич. «Переважна більшість людей поводяться дуже пристойно. Але все таки на 100 осіб знаходиться одна, яка заподіює шкоду. Здавалося б, небагато, але якщо до нас прийде 100 тисяч, то це вже тисяча осіб, що намагаються щось звідси винести. Вони щось копають, відривають... Бувають випадки, що навіть претензії пред'являють. Не зізнаються, що вкрали, а кажуть: ось я у вас взяла, а рослина виявилася дикою. Крім того, ламають суцвіття. І не всі ходять по доріжках. Ходять там, де земля розрихлена. Це утоптування дуже шкодить рослинам. Якщо пройде тисяча осіб, то наш чорнозем стає асфальтом, коріння погано дихають, погана аерація. Потім ми знову розрихлюємо землю і все це відновлюємо», - зазначає вчений.

За його словами, через таке ставлення киян до роботи вчених тепер в саду не стоять таблички з назвами сортів. «Ми виготовили 300 табличок, вартістю 50 грн за штуку. Провели велику роботу, розставляючи їх і закопуючи. І що ви думаєте? Зібрали назад менше третини. Решта людей забрали собі або зламали», - зітхає Василь Кузьмич.

Втім, таке ставлення гостей Ботанічного саду до природи і роботи його співробітників побачив і кореспондент ForUm`у.
 
Частина сміттєвих відер була переповнена. Навколо них валялися навіть дитячі підгузники.
 

 
А буквально через 50 метрів стояли порожні баки...
 

 
Гостям не хочеться носити з собою сміття, адже простіше його залишити біля переповненої урни. Дивували пари, які везли перед собою коляски з дітьми і спокійно кидали сміття повз призначеного для цього місця.

Доводиться тільки дивуватися, як величезна територія саду залишається такою чистою і доглянутою. Порадувало те, що на території всього Ботанічного саду заборонено торгувати пивом та іншими алкогольними напоями. І хоча більшість людей, які гуляли в тіні дерев, дійсно поводилися гідно, знаходилися й такі, хто зі спробою підтягнути гілку бузку ближче до себе для вдалої фотографії, ламав її.
 

 
Деякі заради красивого знімка навіть переступали через спеціальні стрічки і, обходячи табличку «Ходу немає», вилазили на гірки, притоптуючи висаджені квіти.
 

 
Мабуть, краса розкиданих по трав'яному килиму квітів настільки вражає людей, що їх не зупиняють навіть заборони. І якщо не шкода квітучих рослин, то варто хоча б з повагою поставитися до праці фахівців, для яких кожен кущ, ніби власна дитина. Якщо заглянути в затишні куточки саду, то можна побачити не тільки величезні дерева і неймовірної краси квіти, але й акуратно розбиті всі клумби і грядки, доглянуті рослини в оранжереях і теплицях, акуратно підстрижену траву.
 
За всім цим стоять люди, які ставляться до природи та кожної окремої рослини з величезною любов'ю. І їм боляче дивитися, як гості саду, заради веселощів і задоволення яких все це робиться, так недбало ставляться до їхньої копіткої праці.

 Тетяна Григор'єва, фото Віктора Ковальчука,

ForUm

Спасибі за Вашу активність, Ваше питання буде розглянуто модераторами найближчим часом

1170