Усе буде «вогонь», або Один день із життя пожежної бригади

Професія пожежника - одна з найнебезпечніших і благородних на Землі. Про це говорить хоча б те, що з плином часу ставлення людей до нелегкої праці борців з вогнем залишається незмінно позитивним, а сформований образ пожежника - романтично-героїчним. Згадуючи людей, готових у будь-який момент безстрашно кинутися в палаючу будівлю і врятувати людське життя, ми незмінно цитуємо «Герой-рятувальник завжди поруч!», а в екстреному випадку набираємо «101», й на мить не сумніваючись у тому, що нас не залишать у біді.

Напевно, кожен у дитинстві мріяв покататися на гарній пожежній машині з мигалками і сиреною. Кореспондентам ForUm'у, завдяки сприянню Головного територіального управління МНС України в місті Києві, вдалося не лише здійснити дитячу мрію, але й прожити один день разом із пожежною бригадою другої державної пожежно-рятувальної частини, на власному досвіді відчувши всі складнощі цієї благородної професії.

У будівлі Головного управління на вулиці Володимирській нас зустрічає заступник начальника прес-служби МНС міста Києва Андрій Онищенко. Після невеликих переговорів ми разом з начальником частини Ігорем Іллєнком вирушаємо на екскурсію.

Друга чергова пожежно-рятувальна частина (ЧПРЧ №2) - одна з найстаріших у Києві. Вона була побудована на перехресті вулиці Володимирської та Великої Житомирської ще у 1841 році.

 

Тут досі збереглася старовинна пожежна каланча з металевою щоглою, на якій колись чергував дозорний. Помітивши дим або вогонь, він вивішував на щоглі спеціальні причіпні кулі або хрести (вночі для цього використовувалися ліхтарі різних кольорів). Для кожної частини міста була придумана особлива комбінація куль і хрестів. У разі пожежі з каланчі на каланчу передавався «код» відповідного району і всі пожежні команди міста спрямовувалися в потрібному напрямку.

 

На першому поверсі знаходиться гараж, з якого на пожежу можуть одночасно виїхати відразу шість машин. Всього на озброєнні ЧПРЧ №2 знаходяться два автомобілі першої допомоги, дві пожежні автоцистерни АЦ-40, один автомобіль для видалення диму і драбина АЛ-30 (завдовжки 30 метрів). Іншу техніку на кшталт автомобіля зв'язку й освітлення, а також більшу драбину за необхідності залучають з пожежних частин у районах виїзду.

 

 

 

Ігор Іллєнко розповідає, що в разі пожеж на верхніх поверхах (вище 16-го) головною проблемою для пожежників стає те, як швидко підібратися до місця загоряння. Ліфтом користуватися не можна, оскільки будинок відключається від електрики, щоб нікого не вдарило струмом, тому доводиться підніматися пішки. А зробити це оперативно не так просто, адже один тільки дихальний апарат зі стисненим повітрям фірми «Drager», який використовують пожежники, важить 12,5 кг, не беручи до уваги решту бойового спорядження. Всього, як ми дізналися пізніше, в Києві є лише 4 довгі драбини. Найбільша - 90 метрів, знаходиться в новій 40-ій пожежній частині на Позняках.

Праворуч від входу в гараж розташований центральний пункт пожежного зв'язку. Сюди надходять виклики про НП та пожежі і віддається розпорядження про виїзд зміни на місце події. Тут же працюють єдині в частині (крім коменданта) жінки-телефоністки.

 

 

Крім гаража, на першому поверсі знаходяться господарські приміщення - сушка рукавів і ремонтна база.

 

 

Другий поверх призначений для відпочинку особового складу. Тут розташовані вартове приміщення для сну, кухня, роздягальня, душова, спортивна кімната і кімната для психологічного розвантаження, в якій можна подивитися телевізор, зіграти в доміно чи шахи.

 

 

 

 

У вартовому приміщенні відпочиває рятувальник, який провів добу на чергуванні в пункті обігріву для бездомних.

 

 

Тут же - кабінет начальника частини з веселим календарем на стіні.

 

 

У коридорі можна побачити фотографії великих пожеж, у гасінні яких брав участь особовий склад 2-ї пожежної частини. Крім того, тут висять старовинні знімки, що ілюструють історію підрозділу.

Ігор Іллєнко показує нам фото возів, які раніше стояли на місці пожежних машин у гаражі. Коні знаходилися в окремому приміщенні (у Старокиївській частині вони були свої, фірмові, гніді). Коли у разі пожежі брандмейстер бив у дзвін, їх швидко запрягали у віз з бочками, наповненими водою, і з драбинами, і бригада відправлялася на зустріч з вогнем. Перша пожежна машина з'явилася у столиці тільки у 1913 році, нею став німецький «Бенц-Гаггенау».

 

 

 

Ми знайомимося з комендантом частини Лілією Анатоліївною, яка відповідає за цілість і збереження всього, що знаходиться у володіннях пожежного підрозділу, а також одягає і взуває особовий склад. Нам показують повсякденну і бойову форму пожежників.

«Зараз у пожежників нові прогумовані боївки, брезентових давно не видають. Однак багато «старожилів», які звикли, залишають і все одно виходять у них на пожежу».

 

 

Як нам потім вдалося дізнатися, брезентовий захисний костюм швидко промокає, проте добре захищає від полум'я, чого не скажеш про сучасний, який плавиться й обпікає тіло при зіткненні з відкритим вогнем. Багато пожежників збирають гроші і намагаються купити собі елементи одягу кращі – це чоботи з лямками, чи каски зі спеціальними забралами. Іноді вони навіть міняються з делегаціями із Заходу, віддаючи їм радянську форму як раритет.

Нам дуже хочеться побувати разом з особовим складом на виклику, однак цього ніхто гарантувати не може. Запитуємо у Ігоря Іллєнка про те, як часто пожежникам ЧПРЧ №2 доводиться боротися з вогнем.

«Останні п'ять днів ми нікуди не виїжджали, тому є шанс того, що сьогодні буде виклик. Зазвичай у нас завжди так - спочатку затишшя, а потім починається виїзд за виїздом. У центрі зазвичай великих пожеж не буває, а ось у Шевченківському районі досі залишилися старі будинки з порожнечами, які дуже добре горять».

Лілія Анатоліївна, яка до ЧПРЧ №2 12 років пропрацювала в 9-й частині Святошинського району, розповідає, що саме в спальних районах, особливо на Троєщині, найчастіше трапляються пожежі. У центрі стало спокійніше після того, як вигоріли всі приватні сектори на Подолі, де в покинутих будинках бомжі регулярно розводили багаття.

Ми заходимо в навчальний клас, де в особового складу проходять заняття. Їх проводять кожну зміну за відсутності викликів.

 

 

 

У кожного члена пожежної бригади є свій зошит, та й заняття проходять майже як у школі - з вересня по травень, влітку - канікули. Сьогодні пожежники вивчають карти пожежогасіння різних об'єктів міста і записують їх адреси в зошит. По ідеї, такі заняття повинні проходити безпосередньо на самих об'єктах, однак через дефіцит пального доводиться задовольнятися теорією.

 

 

 

Заняття перериває дзвінок - це щоквартальна перевірка з районного управління. Поки начальник варти йде відчиняти двері й розмовляти з начальством, ми знайомимося з особовим складом і розпитуємо про їхнє життя.

Старший прапорщик і командир відділення ЧПРЧ №2 Андрій Бородін працює тут уже 21 рік. Він пішов у пожежники по стопах батька й анітрохи не шкодує про обрану спеціальність. Каже, що таких «ветеранів» у частині всього кілька, переважно люди в пожежниках «не засиджуються».

«Більшість приходить сюди працювати, як на перевалочну базу, а потім йде туди, де більше платять. Деякі, як «проліски» - перезимували тут, а навесні звільнилися. Багато працюють по п'ять років, поки навчаються в інституті, їх влаштовує графік роботи - добу через три. А після отримання диплома також звільняються».

 

 

Спілкуючись з хлопцями, ми дізнаємося, чому так. Усе просто - зарплата командира відділення складає 2200 грн, молодого бійця - 2050 грн. Зростати вона починає після трьох років роботи, однак з'ясовується, що ті, хто пропрацював тут більше цього терміну, отримують всього лише 2150 грн. Існують також преміальні, але вони дуже маленькі.

Більшість хлопців у частині - приїжджі з Київської, Вінницької, Житомирської, Чернігівської областей. Гуртожитків для них не виділяють, і на роботу доводиться їздити на електричках і маршрутках. Олександр живе у Ніжині, звідки виїжджає на зміну о 2.50 ночі, щоб бути в частині до 8.00. Враховуючи, що квиток на нормальну електричку коштує 28 грн, а за місяць на кожного пожежника припадає по 8 змін, можна легко підрахувати, скільки хлопець витрачає на дорогу за місяць.

Найскладніші пожежі, за словами особового складу, - затяжні, коли доводиться боротися з вогнем кілька діб. Хлопці згадують коледж на вулиці Воровського, який довелося по черзі гасити всім чотирьом змінам. Також один з найскладніших видів - пожежа в лікарні, коли доводиться транспортувати лежачих хворих, які знаходяться під апаратами.

Якщо ж говорити про невеликі надзвичайні ситуації, то кішок з дерева пожежники знімають рідко, а ось гасити влітку траву і пластикові сміттєві контейнери доводиться постійно. Взимку теж пожвавлення - в квартирах люди масово вмикають обігрівачі, а в недобудованих будинках гріються, розводячи багаття, бомжі.

Почастішали й «сучасні» види пожеж - замикання в джакузі або кондиціонері.

Хлопці сміються, згадуючи, як, приїхавши одного разу за викликом, виявили на місці події ошатну пані на каблуках, яка смажила шашлики на мангалі прямо посеред квартири. Кажуть, що багато людей підпалюють двері сусідам, бо вони їм заважають, зустрічаються навіть серійні палії. Цього року довелося попрацювати і в новорічну ніч: буквально після третього удару годинника пролунав сигнал тривоги - загорілося від салюту дерево.

Нашу розмову перериває начальник районного управління, який входить до класу і проводить для бійців письмовий тест.

 

 

 

 

Після занять ми вирушаємо на кухню, де особовий склад готує обід. Мене вражає те, що на кухні зовсім немає прихваток - всі каструлі і пательні хлопці переставляють голими руками. Справжнє загартовування пожежника!

 

 

 

Однак процес перериває черговий етап перевірки, по гучномовцю лунає: «Особовому складу вишикуватися в гаражі», і ми поспішаємо вниз. Пожежники з'їжджають по жердині.

 

 

Вогнеборцям належить скласти контрольний норматив «Подвійна петля на постраждалому». Щоб отримати «відмінно», із завданням потрібно впоратися за 28 секунд. Бійці жартують, що ті, хто не здасть, залишаться працювати в частині на другий рік. Виходить майже у всіх.

 

 

 

Тепер можна і відпочити. Сьогодні у нас на обід смачний борщ!

 

 

 

Після обіду у пожежників догляд за технікою і відпочинок. Черговому бійцю доводиться фарбувати бачки для зберігання мастила, інші відпочивають. А ми разом з Андрієм Бородіним вирушаємо на розширену екскурсію по частині.

Пожежник розповідає нам про те, що на виклику пожежна команда працює дуже чітко.

 

Спочатку перше відділення проводить розвідку, друге в цей час шукає в районі події пожежний гідрант і колонку, прокладає магістральну лінію до першого автомобіля, встановлює розгалуження і починається гасіння. За необхідності підключають додаткові розгалуження, яких всього чотири на дві машини.

«Шестеро людей діють, як злагоджений механізм. Хтось працює зі стволом, хтось встановлює ручні висувні драбини, хтось стоїть на розгалуженнях».

 

 

 

Ми заглядаємо в кабіну пожежної машини. Тут лежать лом, лопата, вогнегасник, розкладні металеві ноші. Під сидіннями можна виявити діелектричні ножиці, затискачі для рукавів, старі радянські стовбури, сокиру, ножівку, дворучну пилку «Дружба». Бородін показує нам трьохколінну драбину-палицю, якою можна користуватися як тараном, рятувальні жилети і кошму, яку накидають на тих, хто скоює самоспалення.

 

 

Також у машині знаходиться аптечка з ліками для надання першої допомоги, пінні стволи, які використовуються для гасіння легкозаймистих рідин, домкрати для забору води на різній глибині і човни на випадок повені.

 

 

Я приміряю повітряно-дихальний апарат. Досить зручно!

 

 

А ось у масці без звички дихати дуже важко.

 

 

Пожежники розповідають, що одного балона з повітрям вистачає на 3 хвилини, в разі необхідності приїжджає автомобіль газодимозахисної служби із запасними.

Літню форму пожежним видають раз на два роки, зимову - раз на три. Нові чорні боївки з білими смужками бійці жартома називають «костюмами від Вороніна», проте кажуть, що в них можна сісти, не боячись, що порвуться штани, як це часто траплялося з «брезентухами».

 

 

Нещодавно пожежникам видали нові гумові чоботи, до цього доводилося ходити з мокрими ногами. А ось каски у багатьох залишилися ще з радянських часів - у них не так коптиться скло, як у сучасних.

 

 

 

У нижніх приміщеннях зберігаються пожежні маски, протигази і гумові захисні костюми на випадок другого Чорнобиля. Тут же сушарка для масок, одягу і рукавів.

 
Після екскурсії ми піднімаємося на кухню випити чаю. Як тільки я ставлю чашку на стіл, несподівано лунає сигнальна тривога. Пожежники кидають все, кілька секунд і…

 

...Ось вже під виття сирени ми мчимо в пожежній машині вулицями міста.

«Не переживайте, все буде «вогонь», - підбадьорюючи мене, посміхається один з бійців. На годиннику 19:50.

 

 

 

Ми дізнаємося, що горить ліфт у будинку 68 на вулиці Богдана Хмельницького. До місця добираємося за 8 хвилин. Перше відділення проводить розвідку, а друге шукає гідрант. У під'їзді дуже задимлено і стоїть специфічний запах. Пожежні піднімаються на останній поверх, щоб виявити осередок загоряння.

 

 

З офісу навпроти визирає стурбований чоловік.

 

 

Однак, на щастя, загоряння не сталося - ліфт всього лише замкнуло з подальшим задимленням.

 

 

Ми полегшено зітхаємо, пожежники провітрюють сходову клітку і викликають «Київенерго».
До приїзду електриків ми милуємося прекрасним видом з вікна технічного приміщення ліфта. Як добре, що завдяки сміливим бійцям нічне місто сьогодні не опромінюють язики полум'я.

 

 

 

Замість «Київенерго» приїжджають двоє ліфтерів. Пожежники пояснюють їм, у чому проблема, і повертаються в частину.

Після приїзду всю проведену бійцями роботу потрібно запротоколювати.

 

 

Перед тим як попрощатися з душевними бійцями ЧПРЧ №2, які встигли надзвичайно сподобатися, ми запитуємо, чи є у них якісь професійні забобони.

Виявляється, що пожежники з різних частин ніколи не прощаються і не говорять один одному спокійної ночі - адже ніколи не знаєш, скільки ще разів зустрінешся за цю добу. Є в частині і своя особиста прикмета – у жодному разі не смикати ззаду на пожежній машині котушку з рукавами.

«А ще ніколи не потрібно з ранку вдягати випрану форму і чистити чоботи - обов'язково пожежа буде!» - сміється Андрій Бородін.

День, проведений з пожежною бригадою, виявився досить незвичайним, адже нам вдалося побачити все - і вчення, і побут, і безпосередню роботу. Але найбільше цей день був наповнений позитивними емоціями від спілкування з відважними пожежниками, які, незважаючи на всі складнощі, щодня бездоганно виконують свою роботу, залишаючись при цьому Людьми з великої літери.

Нам хотілося б привітати справжніх бійців МНС з минулим Днем працівників пожежної охорони України і побажати їм мужності та оптимізму в такій нелегкій роботі. Нехай вогонь завжди горить у ваших серцях і якомога рідше на вулицях нашого міста.